Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детские » Прочая детская литература » Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна (читать книги регистрация TXT) 📗

Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна (читать книги регистрация TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна (читать книги регистрация TXT) 📗. Жанр: Прочая детская литература. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Далi квiти, зiмкнувши пелюстки, згорнули всi пiднятi вгору над ярком iграшки в одну купу, i тут пiдповз ще один дзьоб, схопив довгу тонку засохлу стеблинку березки й став обмотувати нею iграшки нижче поперека. Потiм вилiзла ще одна квiтка, нагнулася до самої землi i щось поклала: здивованi iграшки побачили, що то ж ваза - велика, з вiзерунками, кришталева ваза! Звiдки ж вона взялася тут, у царствi рослин?..

Тепер квiти опустили дзьоби i поставили всi iграшки у вазу - цiлий букет iз iграшок!.. А самi оточили вазу вiнком квiток i почали кружляти то в один бiк, то в другий, плескали пелюстками, наче в долонi, й знову кружляли праворуч, лiворуч - одне слово, ходили по колу. А в самому розпалi веселощiв iз-за високої гори, що бовванiла вдалинi, немов стовп, пiднялися двi бiлi-бiлiсiнькi квiтки з розпущеними пелюстками, з оранжевими маточками - наче королiвськi лiлеї. Ледь нагнувши голови квiтки, вони нiби дивилися незрячими очима в ярок i милувалися живим букетом, що танцював по колу...

Iграшки не розмовляли мiж собою, не охкали, не виривалися iз вази: вони були такi приголомшенi цим видовиськом, що неспроможнi були й слова вимовити. Лише тодi, коли, натанцювавшись i награвшись досхочу, квiти знову полiзли за пагорби, коли вiдступила й королiвська пара i навколо запанував спокiй, Легарiя забiдкалася:

- Страшенно здавлює ноги!

- Ейноро, - запитав Китичка, - чи тебе дуже розтрясло у кораблi?

- Краще... ти мене не питай... - тiльки й сказала лялька.

- Давайте потерпимо, - спробував утiшити всiх песик. - Наш Твiнас знайде якийсь порятунок.

- Таж люлька згубилася, - жалiбно стрiпнув крилами товстун,

- Згубилася! - з досадою процiдила Легарiя. - То ми тепер усi загинемо через тебе i твою люльку!

- Через... мене?! - оторопiв Твiнас.

- Тiльки через тебе! Коли б тодi, перед вильотом, ти не надумав посидiти i помовчати на щасливу дорогу, то ми вилетiли б ранiше i метеорит не пробив би корабель! I ми не сiли б тут залатати дiрку.

- Виходить, що у всьому винен... я? - промимрив украй ошелешений товстун.

- Менi... менi лише зараз прийшло в голову, - заговорив песик, - що, чого доброго, найвинуватiший за всiх буду я.

- А це чому?! - здивувалася начальниця.

- Коли я скочувався по пелюстцi, - зiзнався Китичка, - я зламав маточку, i тодi квiтка нас зачинила. Ми удвох занадто вже розiгралися, та не ми, а я занадто розiгрався, - взяв усю провину на себе Китичка.

Начальниця дивно раз-другий глипнула на нього i тiльки й сказала:

- Теж несерйозна фiрма.

- Скажiть, - не стрималася Ейнора, - а чи з нами пiлот Менес?

- Добрий день, - долинув спокiйний голос пiлота. - Вам здалося, що мене немає?

- Я? - змiшалася Ейнора. - Я лише подумала, що... вас тут немає, i... менi стало неспокiйно.

- Вам стало неспокiйно, що мене немає поруч з вами? - тихо запитав пiлот, повернувши до неї трiснуте скельце окулярiв.

- Може, так... може, й нi, - тамуючи страх, недбало вiдповiла Ейнора.

- Замiсть того, щоб молоти пусте, ви б що-небудь органiзували, вколола обох начальниця. - Лише я одна тверезо оцiнюю наше становище, а в усiх iнших у головi сам хаос. Слухати бридко.

- То заткни вуха, - вiдрiзала їй Ейнора.

- Що?! Що ти сказала?! - повернула до неї свою бородавчату щоку начальниця. - Ану повтори свої слова, ти... ганчiрка!

- Я лише хотiла сказати, - покiрним голосом вiдповiла лялька, якщо... якщо моя мова така пуста й нерозумна, то краще заткнути вуха...

- Дивись менi! - насварилася на неї начальниця.

- А ти i не дивись, i не здавайся, Ейноро! - збунтувався Китичка.

Лялька ще нижче похнюпила голову й глухо промимрила:

- Не треба, Китичко.

- А от i треба! Чого вона всiх фi... фi... фiрмами обзиває...

- Ти... кихкалка! - просичала Легарiя.

Ще слово-друге - i, здавалося, iграшки схопляться за грудки. Майже зв'язанi, по колiна у водi, змученi, роздратованi, вони штовхалися так, що квiти пiдняли дзьоби i з цiкавiстю розтулили пелюстки.

Першим отямився Китичка.

- Про... пробачте, - винувато промимрив. - Але дражнитися теж негарно.

Всi заспокоїлись, умовкли; лише Твiнас поблискував своїми очицями, думав i нiяк не мiг додуматись, яким чином начальниця Легарiя змусила стати покiрною таку горду Ейнору. Вiн так поринув у цю головоломку, що зразу не вiдчув, як хтось притулився до його крила. Це була блiда щока Ейнори. Лялька заснула, i її голiй голiвцi, видно, було дуже зручно i м'яко на крилi, наче на подушцi. А товстун Твiнас дивився на щiчку, що довiрливо припала до його крила, на тiнi вiд сумно опущених вiй, на обшарпаний комiр сорочки й вiдчував, як його заливає хвилею незнаної нiжностi. Хоч у тапцi було повно води i вона тягла ногу на дно, хоч у його бочкуватий стан боляче врiзалася зав'язка, та вiн почував себе наче на айсбергу, про який постiйно мрiяв.

"Хай йому лихо! - здивувався Твiнас. - Не розумiю, що зi мною дiється. Ще одна головоломка! - Й одразу запитав себе: - А чому б i менi не подрiмати?"

КАДРИЛЬ ДIЄ

Пливучи за квiткою, Кадриль вiдчув, що повiтря зробилося вже не таке задушливе, адже сутiнки почали розсiюватись, а десь далеко попереду проступив краєчок неба. Надiя додала йому нових сил, i коли нарештi мiшечок виплив на мiлину, Кадриль хутко перескочив на берег, викрутив свої мокрi як хлющ лапки, вилив iз вушка воду, потягнувся, розтер занiмiлу потилицю. Потiм зайчик розв'язав мiшечок, випустив iз нього повiтря, а ниточку знову змотав у клубочок. Перевiрив, чи сухi сiрники, чи не намокла його таємна кишенька, i поклав туди клубочок i застебнув шпилькою. Як подумати, то це неабиякий скарб, коли врятували йому життя.

Усе впорядкувавши, Кадриль оглядiвся навкруги: жовте небо, зелене сонце, вдалинi височiє пасмо пагорбiв... Саме в той бiк нахилилася стеблина квiтки. I знову Кадриль здивувався, що стеблина може розтягуватись, немов резинка: чого доброго, якби захотiла, то стала б така тонесенька, наче павутинка, i обмотала б собою всю планету... оце-то штука! Та крутити вусом вiд подиву, тобто половиною вуса, не було коли: треба було поспiшати до своїх товаришiв. "Уперед!" - скомандував зайчик сам собi i подався широкими луками в напрямку горбiв; вiн стрибав i все втiшався, що зумiв вибратися iз похмурої каламутної води. "Що буде, те буде, а зараз - ура! - радiв зайчик, аж смiявся: - Ото Китичка здивується, аж рота роззявить, вухами зашльопає, коли почує про мої пригоди!"

- Ох! - зойкнув Кадриль майже в цю ж мить: замрiявшись, вiн i не помiтив, як до нього пiдкрався цвiт квiтки - ще трохи, i квiтка його схопить! Мало того, за ним гналася ще одна квiтка, i обидвi наче змагалися, котра з них швидше наздожене здобич. Кадриль стрибнув убiк i пустився навтiки вiд тих квiток скiльки ноги несли, та хижаки не вiдставали. Змагання нiчого доброго не обiцяло: квiтки, що гналися за зайчиком, не вiдчували нiякої втоми, а Кадриль уже ледве дихав... Ноги почали заплiтатися, вiн зачепився лапою за щось м'яке й упав на землю... Оте щось м'яке виявилося зiв'ялою пелюсткою, i зайчик, бiльше нiчого не придумавши, залiз пiд неї i згорнувся калачиком. Незабаром зайчик почув, що довкола нього щось шелестить, шарудить, шльопає - це погоня шукала втiкача i нiяк не могла знайти його. У Кадриля перестало битися серце: ось-ось пiднiмуть пелюстку i схоплять його, а там як знаєш!.. Але поступово шелест i шарудiння почало вiддалятися, стихати, а тодi й зовсiм ущухло, i одновухий, посмiлiвши, вистромив iз-пiд пелюстки половину свого вуса й роздивився навкруги. Скрiзь панував спокiй, квiтки-переслiдувачки знову стирчали на прямих стеблах, удалинi височiли пагорби, а вiд них задки сунулася квiтка: та сама давня знайома, тiльки трохи бiльше розквiтла. Отже, подумав зайчик, у нiй нiчого немає, порожньо, виходить, вона залишила своїх полонених по той бiк пагорбiв. Отже, треба туди поспiшати, бо хоч би як було, а, вiн на волi, а його товаришiв схоплено i, може, в цю мить їм загрожує загибель... Уперед, уперед, хоч не так i легко йти швидко, коли у тебе на спинi чимала зiв'яла пелюстка. Тепер уся надiя Кадриля була на цю пелюстку: хiба ж вона не чудодiйна, не його шапка-невидимка? "Менi нiколи-нiколи i в голову не прийшло б!" - нiби чув, як каже його друг Китичка. Хтозна, чи й сам Твiнас вiдгадав би таємницю пелюстки, навiть коли б до кiнця зiсмоктав свою люльку, як льодяник. I Кадриль на ходу аж вiршика склав.

Перейти на страницу:

Жилинскайте Витауте Юргисовна читать все книги автора по порядку

Жилинскайте Витауте Юргисовна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Подорож у Тандадрику (на украинском языке) отзывы

Отзывы читателей о книге Подорож у Тандадрику (на украинском языке), автор: Жилинскайте Витауте Юргисовна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*