Пригоди капітана Врунгеля - Некрасов Андрей Сергеевич (книги без регистрации бесплатно полностью TXT) 📗

Фукс ходить, підгортає, розказує італійцям:

— Це вам не якась там дешева підробка, це натуральний продукт! Ось виростуть вище, досягнуть зросту людини, тоді ви їх косите, листя обламуєте на корм худобі, а стебла кидаєте просто в каструлю і маєте чудову страву.

И повірили італійці. Та й я, признатися, повірив. Переконливо. Ростуть. Факт! І ось цей полковник питає:

— А чи не можна засіяти все поле?

— Чому ж ні, можна, будь ласка, — каже Фукс, — тільки посівного матеріалу замало. А якщо ваші сіяти, їх треба спиртом поливати, інакше не зійдуть.

— Ну, що ж, мої молодці поллють, — каже полковник і дає розпорядження.

На другий день викотили цистерну спирту, висипали всі макарони, що були в них, поробили ціпи, обмолотили, засіяли й почали поливати. Але тільки, знаєте, на поле небагато перепало, все більше в рот солдатам. Увечері й полковник прибув, теж пригубив, і такі пішли веселощі по всьому табору: пісні, галас, бійки почались. А вночі зійшов місяць, табір затих, тільки хропіння чути над полем. А ми швиденько на берег, на «Біду». Підняли паруси й пішли.

— Ну, — кажу, — Фукс, вам би агрономом бути, а не матросом. Як це ви досягли такої досконалості? Це ж чудо, щоб макарони проросли.

— Ніякого чуда, Христофоре Боніфатійовичу, просто вправність рук, — відповідає Фукс. — У мене жменя вівса лишилась у кишені, а з вівсом не лише макарони, — недокурки й ті зійдуть.

Ось воно як. Загалом благополучно вислизнули. Ну, а на другий день я обігнув мис Гвардафуй і пішов прямо на південь.

РОЗДІЛ IX

Океан зустрів нас рівним пасатом. Йдемо день, ідемо другий Вологий вітер дещо пом'якшує спеку, однак інші ознаки свідчать, що ми в тропічній зоні. Синє небо, сонце в зеніті, а головне — летючі риби Казково красиві рибки! Пурхають над водою, як бабки, й дражнять душу старого моряка. Недаром, знаєте, летюча риба — символ океанського простору.

Ось ці рибки, хай їм грець, воскресили в мені спогади юності, перше плавання… Екватор…

Екватор, як вам відомо, лінія уявна, однак, цілком певна. Перехід її з давніх-давен супроводжується невеликим самодіяльним спектаклем на кораблі: нібито морський бог Нептун з'являється на судно й після нетривалої бесіди з капітаном тут же, на палубі, купає моряків, які вперше відвідали його володіння.

Я вирішив згадати минуле й відродити цей старовинний звичай. Тим паче, що декорації нескладні, костюми теж — з цього боку вистава труднощів не завдає. Проте з акторським складом просто заріз. Я, знаєте, єдиний бувалий моряк на судні, я ж і капітан, і хоч-не-хоч мені ж доводиться зображати Нептуна.

Але я знайшов вихід: зранку наказав виставити бочку з водою, потім удав з себе хворого й аж до видужання за всіма правилами здав Лому командування судном. Лом висловив мені співчуття, проте з задоволенням заломив кашкет на капітанський манір і наказав Фуксу чистити мідні частини.

А я замкнувся в каюті й захопився підготовкою: зробив бороду з швабри, змайстрував тризубець, корону, а ззаду причепив хвіст на зразок риб'ячого. Й мушу без хвастощів сказати, вийшло чудово. Я, знаєте, подивився в дзеркало: ну куди там — Нептун та й годі. Як живий!

І от, коли за моїми розрахунками «Біда» пересікла екватор, я в повному вбранні піднявся на палубу…

Результат вийшов незвичайний, але дещо несподіваний. Відсутність попередньої репетиції спектаклю й незнання старих морських звичаїв спрямували уяву мого екіпажу в небажаний для мене бік.

Я вийшов.

Мій старший помічник Лом гордо стояв біля штурвала, пильно вдивляючись у горизонт. Фукс, обливаючись потом, старанно «драїв мідяшку». Летючі риби, як і раніше, пурхали над хвилями.

Спокій панував на палубі корабля, і мій вихід у перший момент лишився непоміченим.

Ну, я вирішив звернути на себе увагу: грізно вдарив тризубцем і заричав. Тут обоє вони стрепенулися і завмерли від подиву. Нарешті, отямившись, Лом нерішуче зробив крок мені назустріч і збентеженим голосом промовив:

— Що з вами, Христофоре Боніфатійовичу?

Я чекав цього запитання і заздалегідь підготував відповідь у віршованій формі:

На обличчі Лома з'явився переляк, який потім перейшов у відчайдушну рішучість. Лом кинувся, як леопард, облапив мене своїми ручищами й поволік до бочки.

— Піддержати капітана за ноги! — скомандував він на ходу.

А коли Фукс виконав наказ, Лом додав уже трохи спокійніше.

— Старика тарахнув сонячний удар, необхідно освіжити йому голову.

Я пробував відбиватися, пробував переконувати їх, що за віками встановленими звичаями, не мені, а їм треба купатися з нагоди проходження екватора, але вони не слухали. І от, розумієте, притягли мене до бочки й взялися зануряти в воду.

Корона моя розмокла, тризубець упав. Становище сумне й майже безвихідне, але я зібрався з останніми силами й в момент між двома зануреннями бадьоро скомандував:

— Одставити мочити капітана!

Й, уявіть собі, вплинуло.

— Єсть одставити мочити капітана! — гаркнув Лом, витягнувши руки по швах.

Я бухнув у воду… Самі ноги стирчать. Міг би й захлинутися, та, добре, Фукс догадався: завалив бочку на бік, вода вилилась, а я застряв. Сиджу, як рак-самітник, не можу віддихатися. Ну, потім оговтався й виліз, теж отак, рачачим маніром, кормою вперед.

Ви самі розумієте, якої шкоди моєму авторитетові завдала ця подія. А тут ще, як на біду, ми загубили пасат. Наступив мертвий штиль, і бездіяльність запанувала на судні. Й от, знаєте, як тільки ранок, Лом з Фуксом влаштовуються на палубі, ноги під себе, по-турецьки, карти в руки й ріжуться без перепочинку в підкидного дурня.

Я подивився день, подивився другий і припинив це діло. Я взагалі ворог азартної гри, а тут особливо, оскільки це захоплення загрожувало зривом дисципліни. Ви ж бо зважте: Фукс шахраює, кожний кон лишає Лома в дурнях, та ще в підкидних! Яка вже тут повага!

А з другого боку, просто так заборонити гру — помруть від нудьги. А про мене, хай уже краще помічник дурень, ніж покійник.

Тоді я запропонував їм шахи. Це, що не кажіть, гра мудреців, загострює розум, розвиває стратегічні здібності. До того ж спокійний характер цієї гри дозволяє обставити її по-сімейному.

І ось ми поставили на палубі стіл, витягнули самовар, над головою розтягнули тент із паруса і в такій обстановці за чашкою чаю, з ранку до ночі віддавалися безкровним поєдинкам.

Отак одного разу ми з Ломом засіли зранку догравати незакінчену партію. Спека стояла пекельна, й Фукс, вільний від гри, поліз купатися.

Король Лома безпомічно тулився в кутку. Я вже наперед смакував насолоду заслуженої перемоги, коли раптом різкий крик за бортом порушив хід моїх думок. Глянув — бачу, над водою капелюх Фукса. (Він купався в головному уборі, побоюючись сонячного удару). Одчайдушно галасуючи, Фукс б'є по воді руками й ногами, здіймає хмари бризок і з усією швидкістю, що йому дозволяли розвивати його ходові якості, наближається до «Біди». А за ним, розсікаючи лазурну гладінь моря, безшумно лине над водою спинний плавець велетенської акули.

Наздогнавши нещасного, акула перевернулася на спину розкрила свою страшну пащу, і я зрозумів, що Фуксу настав кінець. Не усвідомлюючи своїх дій, я схопив із стола перше, що потрапило під руку, й з усієї сили шпурнув у морду морського хижака.