Пригоди Румцайса - Чтвртек Вацлав (читать книги без регистрации полные .TXT) 📗
Румцайс хотів його краще роздивитись, але тільки вистромив із кущів розбійницьку голову, як молодик той зойкнув із переляку, зомлів та й упав серед моху. Румцайс став над молодиком і замислився, якою ж травичкою привести його до тями.
Аж тут прибігла Манка.
— Вже дістав солі, Румцайсе?
— Авжеж, насолив собі, — озвався Румцайс і показав на непорушного молодика.
Що тільки не робили Румцайс і Манка — незнайомець не приходив до тями. І Манка, аби довідатись, хто він такий, зазирнула в лист, який знайшла у нього в кишені.
— То це ж учитель танців, музики і добрих манер! — вигукнула Манка. — А далі тут написано, що він мусить із сьогоднішнього дня давати в Їчині уроки дочці зброяра Галіржа Елісбетці. А якщо, мовляв, не почне сьогодні тієї служби, то хай і зовсім туди не приходить.
Румцайс замислено глянув на блідого молодика.
— Таким він не дуже затанцює. Та не кидати ж хлопця в біді! Поки він очуняє, піду сам на службу до Галіржа.
Манка, почувши це, теж мало не зомліла.
— Може, воно й не так тяжко буде, — сказав Румцайс і схилився перед Манкою в такому глибокому уклоні, аж ненароком вивернув пеньок ногою.
Манка почистила його віхтиком соломи, розчесала йому чуприну і бороду гребенем, яким збирають ягоди-чорниці, і виштовхала з лісу:
— Дивись же, зароби мені хоч солі до юшки!
Румцайс ішов собі та ішов і зупинився аж перед дверима зброяра Галіржа. Плюнув собі на чоботи, почистив їх рукавом і тихенько постукав. У коридорі ж це пролунало так голосно, наче хтось стріляв із рушниці.
Двері розчинилися, і на порозі стала молоденька дівчина, схожа на яблуньку, — в рожевому платтячку з оборками і з косами, розпущеними по плечах.
— Це ти будеш Елісбетка? — промовив Румцайс своїм найприємнішим голосом, процідженим через бороду.
— Я, — кивнула дівчина, — тільки мамуні немає вдома.
— Оце добре! — радісно сказав Румцайс. — Я прийшов вчити тебе грати на піаніно, танцювати і поводитись по-панському.
Елісбетка завела його до великої кімнати, де стояло піаніно.
— Ну, почнім найперш із танців, — сказав Румцайс.
Посадив він Елісбетку за піаніно, міцніше насунув на голову капелюх із букової кори і пробіг пальцями по всіх швах, чи ніде нічого не тріснуло.
— Ось я затанцюю, а ти дивись, потім за мною утнеш.
Елісбетка почала підбирати на піаніно музику. Румцайс упіймав такт, притупнув ногою і клацнув з усієї сили закаблуками. Музика була ніжна, але Румцайс гупав ногами по-розбійницькому — так, що будинок трусився до самого льоху.
— Надто тоненько граєш ти, яблунько, — сказав Румцайс Елісбетці. — Поки я у твою музику вслухаюся, то забуваю, якою ногою ступати.
Сів він сам до піаніно і сказав, що тепер танцюватиме Елісбетка. Та ледве Румцайс по-розбійницькому вдарив по клавішах, як ззаду з піаніно полетіли молоточки. Елісбетка вдарилась у сльози. Що, мовляв, скаже мамуня, коли повернеться додому?..
— Не плач, — сказав Румцайс, — що я зіпсував, те я і полагоджу.
Підійшов він до вікна, визирнув тихесенько і блискавичним румцайсівським рухом спіймав у повітрі вісім пташок. Кожна з них була настроєна на іншу ноту, і Румцайс посадив їх у піаніно одну за одною. Кропив'яночку найвище, щоб цвірінькала дискантом, а голуба на самий низ, щоб туркотів басом.
Елісбетка знову підхопила плаття пальчиками, а Румцайс скомандував пташиному піаніно:
— Ану, тихенько!
І піаніно заграло так, як співають у лісі пташки, коли пробуджуються зі сну, і музика була така ніжна й тиха, що Румцайс мусив прикласти долоню до вуха, аби щось почути.
Елісбетка ж під ту музику танцювала, як справжня балерина. Румцайс рахував їй «раз-два-три», «раз-два-три» і радів, що гідно заступив блідого молодика.
Раптом двері кімнати відчинилися. На порозі стояла жінка зброяра Галіржа. Побачивши у своєму домі розбійника, вона мало не закричала, і рука її мимоволі підлетіла до рота. Тоді Румцайс на доказ того, що він заступає вчителя танців, музики і добрих манер, ступив назустріч господині і схилився перед нею в глибокому іспанському уклоні. Та, на лихо, зачепив великим пальцем за курок, і голландський пістоль за поясом у нього гучно вистрелив.
— Оце так постріл! — задоволено промовила жінка. — Я вже п'ятнадцять років одружена із зброярем, а такого славного пострілу ще не чула. Що ж я вам винна за урок музики й танцю?
— Торбинку солі, — відповів Румцайс.
Виходячи, він зустрів унизу молодика. Щоки в нього вже порожевішали, і він квапився на службу. І Румцайс подумав, що він своє діло зробив як належить.
А щоб було і друге діло зроблене, поніс Румцайс торбинку солі додому — до розбійницької печери.
А щоб зробити як слід і третє діло, вони з Манкою добре тією сіллю посолили семикратну юшку.
12. Як Румцайс повернув веселку на небо
Коли вщухли зливи після війни з пруссаками, вийшла якось Манка з печери, щоб вибрати з криниці замулену воду. Та, ступивши кілька кроків, спинилася й вигукнула:
— Румцайсе, я такого зроду не бачила!
— І я теж, — сказав Румцайс, коли прибіг туди.
Із криниці у них росла веселка. Вона сягала через усе небо — від Ржаголецького лісу через гору Зебін аж до майдану посеред Їчина.
— А вона часом не полетить? — прошепотіла Манка й підійшла навшпиньки до веселки.
Веселка стояла мовчки і сяяла.
— Отепер, Румцайсе, я тобі щось покажу! — мовила Манка, зайшла у веселку і почала в ній походжати. Від волосся і до кінчиків пальців на ногах мінилися на ній промені найніжніших кольорів.
Та тільки на цьому їхня втіха й скінчилася. Веселка раптом одірвалася від криниці і знялася вгору. Та піднімалася вона повільно і час од часу спинялась.
— Чи не заважає їй щось з того боку? — спитала Манка.
— Хотів би я знати, що саме, — сказав Румцайс і видерся по гілках на вершечок старого дуба.
Звідти він побачив їчинський майдан. Після дощу не було там жодної живої душі. Тільки перед однією з крамниць попід стінами будинків стояв крамар Шпанігель і змотував веселку через лікоть у сувій.
Румцайс хутко з'їхав з дуба.
— Треба щось робити! Хіба ж це діло, коли бурі й грози лишаться без веселки!?
Пройшовся він рукавом по чоботях і вирушив імператорською дорогою прямо до Їчина.
Проминувши браму під баштою, побачив Румцайс нового їчинського війта Тоушека, який прийшов до влади після Гумпала. Тоушек урочисто виступав у нових веселкових штанях по веселковому килимку, простеленому від його будинку через майдан аж до ратуші.
— Шпанігель уже розпродує сукно з веселки панству на штани, — сказав сам собі Румцайс. — Отже, треба мені поспішати.
Війт Тоушек поважно крокував до ратуші, а Румцайс тихенько йшов за ним і скручував веселковий килимок у нього за спиною. А скрутивши, засунув веселку за пазуху, щоб не сяяла. Веселка була така тонюсінька й ніжна, що за пазуху її вмістилася двадцять одна австрійська миля.
Коли Тоушек підіймався сходами до дверей ратуші, спало йому на думку озирнутись. І в цю мить він побачив, як Румцайс похапцем застібає куртку. Війт ступив ще вище на східець і промовив:
— Може, ти готуєш щось і на мене, Румцайсе, як наготував уже на Гумпала і на пана князя? Нічого, скоро й на тебе знайдеться сильце. Княгиня Майолена повертається з Копідлна і вже наказала викликати аж із Фландрії майстра, який випустить пана князя з малої замкової башти.
Румцайс нічого не відповів — махнув рукою і тихим розбійницьким кроком подався через майдан до Шпанігельової крамниці.
Крамниця виходила на майдан вітриною, в якій Шпанігель уже встиг умостити кілька ліктів веселки і причепити папірець з ціною: за один лікоть — два таляри. Із дверей крамниці вибігла пані Шпанігельова і закричала:
