Пригоди Гекльберрі Фінна - Твен Марк (онлайн книги бесплатно полные .txt) 📗
- Боже ж ти мій милосердний, уже ніч, а Сіда ще й досі немає! Що з ним скоїлося?
Я збагнув, що це мені саме на руку ковінька, схопився та й кажу:
- Я побіжу зараз до міста й приведу його.
- Ні, нікуди ти не побіжиш! - відповіла вона. - Ти зостанешся тут. Досить уже й того, що один десь пропав. Якщо він до вечері не повернеться, поїде твій дядько.
Ну, звісно, до вечері Том не повернувся; отже, відразу ж після вечері дядько Сайлас вирушив до міста.
По десятій повернувся він додому, трохи стурбований; він так і не натрапив на Томів слід. Що ж до тітки Селлі, то вона дуже стривожилася, але дядько Сайлас заспокоював її, мовляв, нема чого турбуватися; хлопчаки, каже, завжди хлопчаки, нічого з ним не станеться і вранці повернеться цілий і здоровий, вона сама, мовляв, побачить. Тим вона і вдовольнилася. А проте сказала, що почекає на нього ще трохи, світла не гаситиме, щоб йому було видно.
Коли я пішов спати, вона також пішла за мною, й принесла свою свічку, і вкутала мене ковдрою, й упадала коло мене, як рідна мати, - аж мені так соромно зробилося, що я не міг їй в очі дивитися; а вона сіла до мене на ліжко і ще довго зі мною розмовляла, та все про Сіда згадувала, який же він хороший хлопець і ще всякого багато, й, здавалося, розмовам тим кінця-краю не буде; вона питала мене, як я гадаю, чи Сід не заблудився часом, чи де не розбився, не втонув, чи, може, лежить зараз десь поранений або вбитий, а її немає поруч нього, щоб допомогти; тоді з очей у неї починали капати сльози, і я заспокоював її, казав, що із Сідом нічого не трапилось і що вранці він, напевне, повернеться; вона тоді міцно стискала мені руку, а часом навіть цілувала мене й прохала, щоб я повторював це ще і ще, бо мої слова заспокоюють її, адже вона така налякана. Виходячи з кімнати, вона глянула мені в очі пильно-пильно і лагідно та й каже:
- Я дверей не замикатиму, Томе; звісно, є ще й вікно та громовідвід, але ж ти будеш хорошим хлопчиком, - ти послухаєшся, нікуди не підеш? Заради мене!
Як мене поривало майнути та подивитися, що там із Томом діється, - по правді, так я й збирався зробити, - але ж після всього я не міг тікати, ні за які гроші.
Проте ні вона, ні Том не виходили у мене з думки, а через те й спав я дуже погано. Двічі за ніч я спускався громовідводом униз, і проходив перед будинком, і щоразу бачив, що тітка Селлі все ще сидить при свічці край вікна, втупивши погляд у дорогу, і сльози блищать у неї на очах; мені дуже хотілося хоч що-небудь зробити їй приємне, та нічого не міг; дай, думаю, хоч поклянуся, що ніколи більше не завдаватиму їй клопоту. Втретє я прокинувся вже на світанні й знову спустився вниз, а вона все сидить на тому ж місці, і свічка в неї майже догоріла, а сива її голова спочиває на руці - вона спить.
Розділ XLII
Вранці, ще перед сніданком, старий знову їздив до міста, але так і не знайшов Тома; тепер вони обоє сиділи мовчки біля столу, сумні, задумані; кава давно вистигала в чашках, до страв вони й не доторкалися. Нарешті старий сказав:
- Я віддав тобі листа?
- Якого листа?
- Того, що отримав учора на пошті.
- Ні, ніякого листа ти мені не давав.
- Виходить, я забув про нього. Понишпоривши спочатку в себе по кишенях, дядько згадав, куди поклав його, пішов знайшов його і віддав їй. Вона глянула на конверт і скрикнула:
- Та це ж із Сент-Пітерсберга, це ж від сестри!
Я вирішив, що мені корисно буде піти знову прогулятися, та ніяк не міг зрушити з місця. І раптом... тітка Селлі навіть не встигла листа розпечатати, як упустила його і стрімголов вибігла з кімнати - щось там побачила. За хвилю побачив і я. То був Том Сойєр, його несли на ношах; поруч ішли старий лікар та Джім у ситцевій сукні, зі скрученими за спиною руками, а за ними сунуло сила люду. Я швидко сховав листа під першу річ, яка потрапила мені під руку, і також вибіг їм назустріч. Тітка Селлі кинулася до Тома і плаче та голосить:
- Ох, він умер, умер, я знаю, що він умер!..
А Том повернув трошки голову й промимрив щось недоладне - видно, з головою не все було гаразд; а вона сплеснула руками та й каже:
- Він живий, слава богу! Для мене й цього вже досить!
Поцілувала його й хутенько побігла до хати - готувати йому постіль, і на бігу давала накази, та не тільки неграм, а й іншим, хто лиш траплявся назустріч, та так швидко, що ледве язик устигав повертатися.
Я пішов за юрбою, щоб подивитися, що вони з Джімом робитимуть, а старий лікар та дядько Сайлас подалися за Томом до господи. Юрба була розлючена до краю, дехто хотів навіть повісити Джіма, для науки іншим неграм, - щоб не кортіло тікати, як Джімові, щоб не зчиняли такого переполоху та не держали день і ніч цілу родину порядних людей у смертельному страху. Інші казали: не треба його вішати, однаково це ні до чого, адже він не їхній, власник його може от-от з'явитись і тоді обов'язково заправить за нього великі гроші. Це трохи остудило натовп, воно завжди так: хто найбільше хоче повісити негра, якщо той попадеться, найменше хоче платити за нього, коли забава скінчиться.
Вони довго лаяли Джіма, кілька разів навіть дали йому по шиї, але Джім мовчав і ніякого знаку не подавав, що знає мене. Вони заштовхали його до тієї ж самої халупки, передягли в його старий одяг і знову взяли на ланцюг, тільки прикували вже не до ліжка, а до великого кільця, вкрученого в нижню колоду, закували руки й ноги і звеліли годувати тільки хлібом та водою, поки з'явиться його хазяїн, а якщо той не з'явиться вчасно, то доти, доки його продадуть з аукціону; тоді за сипали землею наш підкоп і сказали, щоб уночі халупу стерегли двоє фермерів з рушницями, а на день прив'язували до дверей бульдога; упоравшись з усіма справами, вони почали лаяти Джіма просто так, на прощання, аж тут зайшов до халупи і старий лікар, глянув навкруги і сказав:
- Не поводьтеся з ним суворіше, ніж потрібно, бо він непоганий негр. Коли я добрався туди, де лежав хлопчина, то відразу ж побачив, що без чиєїсь допомоги кулі не вийму; а залишити хлопця і поїхати по допомогу також не можна було йому дедалі гіршало, незабаром він уже себе не тямив, казав, що не підпустить мене до себе і вб'є мене, якщо я крейдою поставлю хреста на їхньому плоті і всяку таку нісенітницю. Я сказав собі, що без чиєїсь допомоги не дам йому ради і враз виповз звідкілясь оцей негр та й каже, що допоможе мені, він зробив усе, що треба, і то дуже вправно. Я, звісно, відразу догадався, що це отой утеклий негр, та що я мав робити! А мені ж довелося коло хворого решту дня та цілу ніч просидіти. Ото рахуба, скажу я вам; адже у місті на мене чекали два пацієнти з простудою, мені треба було їх провідати, проте я не насмілився й рухнутись, бо той негр міг чкурнути, і тоді пеню склали б на мене; а тут, як на гріх, жодний човен не підходив так близько, щоб я міг когось гукнути. Ну, й довелося мені на тому острові аж до нинішнього ранку стовбичити; я ніколи не бачив, щоб з негра була така сумлінна та дбайлива доглядальниця, а він же через те власною волею ризикував! Та ще й був до краю знесилений - по всьому було видно, що довелося йому тяжко працювати останнім часом. Цей негр привабив мене своєю добродушністю. Запевняю вас, джентльмени, що він вартий і тисячі доларів, та й обходитися з ним треба лагідніше. Я мав напохваті все, що треба, а хлопцеві було там не гірше, ніж удома, а може, навіть і краще, бо там дуже тихо; а проте я сидів, як на голках, прикутий до того плоту аж до нинішнього ранку; адже ж то не жарт - відповідав-бо я за обох! А на світанку, бачу, пропливають повз нас кілька чоловік човном і, на щастя, негр, що сидів біля солом'яника, на той час заснув і голову схилив між коліна. Я мовчки подав їм знак, і вони підкралися до нього, схопили й зв'язали, перш ніж він утямив, що воно й до чого, тож ми не мали з ним ніякого клопоту. А хлопець також спав, хоч і кидався вві сні; ну, ми пообмотували весла ганчір'ям, причепили пліт до човна і рушили тихенько до нашого берега, а негр за весь час не ворухнувся й не мовив жодного слова.
