Пригоди Гекльберрі Фінна - Твен Марк (онлайн книги бесплатно полные .txt) 📗
По обіді герцог сказав:
- Ну, Капете, ми з вами почастуємо публіку першокласною виставою! Та все-таки, думаю, треба до неї щось додати. Підготувати щось на «біс».
- Як то на «біса», Бріджуотере?
Герцог пояснив йому, а тоді й каже:
- Я втну на «біс» шотландський або матроський танок, а ви... що б його для вас придумати?.. О, вже є!.. Ви можете прочитати монолог Гамлета.
- Гамлета - що?
- Монолог Гамлета, хіба не чули? Це ж найславнозвісніша штука геть у всьому Шекспірі. Справжній шедевр! Глядачі умлівають від захвату. Шкода, що туї у книжці його немає - я захопив із собою тільки один том, - але, думаю, мені все ж пощастить поновити його в голові. От тільки пройдуся трохи по плоту та подивлюся, чи зможу витягти цей монолог із глибини своєї пам'яті...
І він почав походжати туди й сюди по плоту, грізно насуплюючи брови, - то зведе їх догори, то притисне долоню до чола, поточиться трохи назад і застогне, а потім зітхне і, врешті, пустить сльозу. Ох, і цікаво ж було дивитися! Нарешті він таки пригадав усі ті слова і зажадав, щоб ми слухали його. А тоді зупинився у величній позі - одну ногу виставив уперед, руки підніс угору, а голову трохи відхилив назад, уп'явшись очима в небо, а далі заволав щодуху, здригаючись усім тілом та скрегочучи зубами протягом цілого монологу він і скиглив, і руками розмахував, і лупив себе в груди, і таке витівав, що переважив своєю грою всіх акторів, яких я будь-коли бачив. Ось цей монолог. Я запам'ятав його досить легко, бо герцог дуже довго муштрував короля:
Чи бути, чи не буть?..
Притичина у тому,
Чи слід приймать каміння й стріли
Від долі клятої, допоки
Бірнамський гай на Дунсінан не рушить?
А чи повстать на море туги?
Загинув сон, що нам вривав всі болі...
Ось в чому клопіт!.. Швидше ми
Знесем земнее горе, ніж втечем за гробом...
Дункане! Чуєш! Підведись, прокинься!..
Чи може хто терпіти всі образи,
Тиранів гордощі й зневагу сильних
У строях тих жалобних, як належить,
Коли вночі враз розкриваються могили
Й мерці встають із них...
Таж звідти ще ніхто не повертався,
З тієї невідомої країни...
А через те хороброго рішучість
Зміняється таким непевним страхом,
Як мужність кицьки, що її зненацька
Враз облили холодною водою, -
І всі навислі хмари понад нами
Обернуться в ніщо!.. Хай так і буде!
Цсс . Тихо!.. Ось краса... Офеліє! О німфо!
Чому так широко ти роззявляєш
Свою розкішну мармурову пельку?..
Подайся краще в монастир! Іди!..
Ну, старому така роль дуже сподобалась, він швидко вивчив її напам'ять і так торохтів - любо-мило послухати. Здавалося, що саме для неї його й на світ привели; а коли він уже добряче наламався до тієї кумедії, та ще, було, як розійдеться, то так руками вимахує та стрибає - мало зі шкури не вискочить.
При першій слушній нагоді герцог видрукував кілька афіш про виставу, а потім ті два чи три дні, що ми пливли плотом, творилася справжня катавасія - король із герцогом весь час на мечах билися, все репетирували, так герцог їхні вправи називав.
Одного ранку запливли ми глибоченько в штат Арканзас і побачили в затоці невеличке містечко. Ми пристали до берега, за три чверті милі вище, в гирлі невеличкої річечки, так рясно оброслої кипарисами, що вона скидалася більше на печеру. Всі ми, окрім Джіма, посідали в човен і подалися до того містечка роздивитися, чи можна там дати виставу.
Нам дуже пощастило: після обіду в містечку мала відбутися циркова вистава, і з навколишніх сіл уже почав з'їжджатися люд - то на деренькучих візках, то просто верхи. Цирк мав виїхати з міста надвечір, отже, наша вистава була якраз вчасна і могла мати великий успіх. Герцог найняв судову залу, і ми пішли розклеювати афіші. У них писалося:
ВІДРОДЖЕННЯ ШЕКСПІРА!!!
Предивне видовище!
Тільки одна вистава!
Славнозвісні трагіки Девід Гаррік Молодший з лондонського театру Друрі-Лейн та Едмунд Кін Старший з Королівського Геймаркетського театру, Уайтчепел, Пудінг-Лейн, Пікаділлі, Лондон, та Королівських театрів Європи зіграють у славетній Шекспіровій п'єсі під заголовком:
СЦЕНА НА БАЛКОНІ з «Ромео та Джульєтти»!!!
Р о м е о - містер Гаррік .
Д ж у л ь є т т а - містер Кін.
За участю всієї трупи!
Нові костюми, нові декорації, нова режисура!
А також захоплюючий, майстерний і моторошний
Двобій на мечах з «Річарда III»!!!
Р і ч а р д III - містер Г а р р і к .
Р і ч м о н д - містер Кін.
А також
(На прохання публіки)
Безсмертний монолог Гамлета у виконанні неперевершеного КІНА
Триста разів підряд виступав він з ним у Парижі.
Тільки одна вистава
Через від'їзд на гастролі до Європи
Плата за вхід - 25 центів;
для дітей та слуг 10 центів.
Ми пішли тинятися по місту. Крамниці та будинки були тут здебільшого старі, обшарпані, з розсохлими ветхими стінами, що їх зроду-віку ніхто не фарбував; будинки всі стояли на стовпах, наче на дибах, футів на три - на чотири від землі, щоб не заливало водою, коли річка виступить з берегів під час повені. Навколо будинків були невеличкі садочки, але в них нічого не росло, крім дурману і соняшників, та ще височіли там кучугури попелу й валялися старі подерті чоботи, черевики, побиті пляшки, ганчір'я та погнуті бляшанки. Паркани з неоднакових дощок, поприбиваних як попало одна на одну, покривилися в різні боки, а хвіртки трималися лише на одній завісці, та й та була ремінна. Деякі паркани були навіть побілені - видно, за прадавніх часів, десь, певно, коли ще Колумб відкрив Америку, як сказав герцог. Майже в кожному садку рилися свині, а люди намагалися їх звідти вигнати.
Всі крамниці розташувалися вподовж однієї вулиці. Спереду були влаштовані полотняні навіси на стовпчиках, до яких приїжджі селяни прив'язували коней. Під навісами, на порожніх ящиках з-під різного краму, цілісінькі дні висиджували тутешні ледарюки та стругали знічев'я ті ящики ножами фірми Барлоу; а ще жували тютюн, та ловили гав, та позіхали, та потягалися - все нікчемні людці. Всі вони носили здебільшого жовті солом'яні брилі, з парасольку завбільшки, але ходили без курток та без жилетів; називали вони один одного запросто: Біллом, Баком, Генком, Джо чи Енді й поволі цідили слова, рясно пересипаючи свою мову лайкою. Майже кожного стовпчика підпирав якийсь лобуряка, застромивши руки в кишені штанів і виймаючи їх звідти тільки для того, щоб позичити комусь жуйку тютюну або почухатись. Розмова між ними провадилася приблизно така.
- Дай-но мені пучку тютюну, Генку.
- Не можу, в мене самого тільки на одну жуйку лишилося. Звернися ліпше до Білла.
Може, Білл і дасть йому ту жуйку, а може, збреше і скаже, що в нього немає. Багато хто з отих ледацюг ніколи не мають і цента в кишені, ані жменьки тютюну. Вони тільки те й роблять, що позичають; такий ледацюга звичайно каже своєму приятелеві:
- Позич-но мені щіпку тютюну, Джеку, я щойно віддав Бенові Томпсону останню жуйку.
І майже завжди це брехня, на яку може впійматися хіба що якийсь нетутешній новачок, але Джек тутешній і через те відказує:
- Ти дав йому тютюну, кажеш? Ти? Старий як котюга, а бреше як щеня! Поверни мені те, що ти брав у мене, Лейфе Бакнере, то я тобі позичу хоч тонну, хоч дві, ще й розписки з тебе не братиму.
- Та я ж тобі вже раз повертав.
- Еге ж, злиденні шість жуйок. Та й позичав ти крамничний тютюн, а повернув самосад.
Крамничний тютюн - це пресований плитковий тютюн, а ці хлопці жують звичайно папушний. Коли вони позичають, то не відрізують ножем, а беруть весь жмуток у зуби та й гризуть і водночас рвуть його руками, доки жмуток перерветься навпіл; тоді власник тютюну кидає сумний погляд на повернені йому рештки й каже іронічно:
- Слухай-но, віддай мені жуйку, а собі візьми папушу.
Всі вулиці та завулки в місті потопали в грязюці; сама грязюка, чорна, як дьоготь, подекуди мало не фут завглибшки, а вже два чи три дюйми - то певно. Тут же таки, в отому багні, вилежуються та рохкають свині. Часом дивишся - ліниво суне вулицею свиня разом із своїми поросятами і раптом брьохається посеред дороги, так що люди мусять її обминати, а вона собі розляжеться, замружить очі, тільки вухами махає, жде, поки поросята поссуть, і вигляд у неї такий щасливий, ніби вона за те платню дістає. А ледар уже й тут, як уродився, і кричить на все горло: «Ану, цуц, бери її! Гуджга, Тигре, гуджга!» - й бідолашна свиня тікає, несамовито кувікаючи, двоє чи троє собак смикають її за вуха, ззаду женеться ще ціла зграя собак - десятків три-чотири; тут усі ледацюги схоплюються на ноги й милуються тим видовищем, поки собаки щезнуть з очей; вони регочуть, їм дуже втішно, що зчинився такий гармидер. Потім вони знову сідають і сидять, поки собаки заведуться між собою. Ніщо в світі так не розворушить їх та не потішить, як собача гризня, хіба що інша забава: обіллють, буває, приблудного собаку скипидаром і підпалять його або прив'яжуть йому до хвоста бляшанку й дивляться, як він ганяє, аж поки здохне.
