Морське вовченя - Рид Томас Майн (лучшие книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗
Розділ XXXVII
ПАЦЮКИ
Потвора зразу ж показала свою вдачу. Як тільки мої пальці торкнулись її гладенької шерсті, я вмить зрозумів, що це пацюк. Але кляте створіння ще й само підсилило враження, бо не встиг я прийняти руку, як його гострі зуби мало не наскрізь прокусили мені великий палець. І одразу в вухах у мене прозвучав різкий, загрозливий вереск.
Я мерщій відсмикнув руку і забився в куток комірчини, якомога далі від свого неприємного гостя. Там я причаївся, чекаючи, поки потвора забереться геть.
Нічого не почувши, я вирішив, що пацюк втік у другий кінець корабля. Цілком можливо, що він налякався не менше від мене. Та ні, я наляканий більше. Доказом цього є те, що у звірка вистачило здорового глузду, щоб вкусити мене, тоді як я зовсім втратив самовладання.
В цій короткій сутичці мій ворог переміг. Він не тільки налякав мене, а ще й дуже поранив. Палець болів дедалі більше. З ранки текла кров, бо я відчував, як вона, ніби клеєм, зліплює пальці.
Я міг би поставитись до цього спокійно, бо що таке, зрештою, укус пацюка? Але не в цьому річ. Мене тривожило питання: чи мій ворог зовсім утік, чи, може, він десь близько і ще повернеться?
А коли він повернеться, осмілівши від безкарної втечі, що тоді?
Вас, мабуть, це дивує? Але я справді все життя відчував до пацюків огиду, навіть більше — страх. Особливо в дитинстві. І хоч пізніше мені доводилось боротися з небезпечнішими тваринами, однак ніколи я не зазнавав такого страху, як тоді, коли натрапляв на звичайного всюдисущого пацюка. Коли я стикався з ним, то страх перемішувався в мене з огидою. Та й страх цей був не безпідставний, бо я знав чимало вірогідних випадків, коли пацюки нападали на людей. І не тільки на дітей, а й на дорослих. Немало поранених і хворих гинули від укусів цих бридких всеїдних потвор, які потім пожирали їхні трупи.
Багато таких історій я чув ще в дитячі роки, і цілком природно, що тепер вони спливли мені на думку. Я добре пам'ятав їх, і зараз ці спогади збудили в мені справжній жах. Та й пацюк був найбільшим з усіх, яких мені доводилось будь-коли зустрічати. Я аж не зразу повірив, що це пацюк. Він був завбільшки з кошеня.
Трохи заспокоївшись, я зав'язав палець ганчіркою, відірваною від сорочки. За кілька хвилин біль в пальці став нестерпним — адже укус пацюка не менш отруйний, ніж укус скорпіона, — і хоч ранка була невеличка, я передчував, що вона завдасть мені чималих мук.
Нічого й казати, що сон відлетів від мене надовго. Я так і не заснув майже до ранку, а потім щохвилини в тривозі прокидався від страшних снів: мені ввижалося, що пацюк чи краб хапає мене за горло.
Я довго лежав, прислухаючись, чи не повернеться тварина знову, однак до кінця ночі не помітив ніяких ознак її присутності. Мабуть, я таки добренько придавив пацюка, і це його налякало й відбило всяке бажання знову завітати сюди. Я втішав себе цією надією, — інакше зовсім не зміг би заснути.
Звичайно, тепер мені стало ясно, куди зникла друга половинка галети і хто саме погриз мої черевики. Я даремно підозрівав у цьому слабшого родича пацюка — мишу. Пацюк, мабуть, уже давно нишпорив навколо мене, тільки я не помічав його.
Протягом тих годин, коли я лежав без сну і прислухався, мене турбувала лише одна думка — що робити, коли пацюк повернеться? Як я знищу або хоч позбавлюсь цього нахабного гостя? Я охоче віддав би цілий рік життя за стальний або взагалі за який-небудь капкан, яким ловлять пацюків, та, на жаль, про це годі було й мріяти. Отже, мій мозок почав напружено шукати іншого способу вижити свого неприємного сусіду — кажу сусіду, бо більш ніж певен, що його кубло десь поблизу, можливо, десь футів за три від мого обличчя — найскоріше під ящиком з галетами або під бочкою з бренді.
Довго сушив я собі голову, та все не міг придумати, як зловити пацюка, не піддаючи небезпеці себе. Звичайно, я міг схопити його руками, коли він наблизиться до мене, так, як зробив раніше. Але в мене не було ніякого бажання повторювати цю спробу. Я знав, що пацюк утік крізь щілину між бочками.
Я гадав, що пацюк повертатиметься неодмінно тим же шляхом. Отже, якщо позатикати кусками сукна всі отвори, крім одного, а потім, впустивши пацюка, закрити і останній отвір, щоб позбавити його можливості втекти, то він буде в пастці. Але ж тоді і я опинюсь у скрутному становищі, бо теж потраплю в пастку. Я лишусь наодинці з своїм ворогом і змушений буду знищити його власними руками. Звичайно, я певен, що подолаю і вб'ю пацюка. Я дужчий і зможу задушити його руками, але він кусатиметься, а з мене досить і тієї рани, що вже є, щоб уникати такого двобою.
Як обійтись без капкана? Думка ця не давала мені спокою, і я, забувши про сон, лежав, з жахом чекаючи повернення свого ворога. Думав, думав, але так нічого й не придумав.
Був уже ранок, коли, змучений страхом і думками, я поринув у напівдрімоту-напівсон. Як же все-таки позбутися цієї клятої тварюки, що завдала мені стільки турбот і тривог?
Розділ XXXVIII
ВСЕ ЗА ПАСТКУ!
Неспокійний сон тривав кілька годин. Прокинувшись, я знову почав думати про цього проклятого пацюка» Власне, самого болю було досить, щоб розбудити мене. Уже не тільки палець, а й уся рука спухла й нила. Ніяких ліків я не мав і тому мусив терпіти. Знаючи, що запалення швидко мине й тоді стане легше, я зібрав усю свою мужність. Але малі біди відступають перед великою. Так було й зі мною. Страх перед поверненням пацюка непокоїв мене набагато більше, ніж рана. Він поглинув усю мою увагу, і я майже забув про біль у пальці.
Не встиг я прокинутися, як думки мої знову повернулись до того, щоб так чи інакше спіймати свого мучителя. Я був більш ніж певен, що пацюк повернеться, бо вже помічав ознаки його присутності. Погода все ще була тиха, і це давало мені змогу виразно чути всякі випадкові звуки. Мені вчувалося ніби дрібне тупотіння по кришці порожнього ящика. Разів зо два до мене долинув різкий звук — характерний писк пацюків. Нема нічого огиднішого за цей писк, а в той час він здався мені вдвоє огиднішим. Ви, може, будете сміятися з цих дитячих страхів, але я нічого не міг вдіяти з собою, не міг позбутись передчуття, що сусідство пацюка становить загрозу для мого життя, і, як ви побачите далі, це передчуття було не даремним.
Я боявся, що пацюк нападе, коли я спатиму. Поки я не сплю, він мені не страшний. Він може мене знову вкусити, та все це дрібниці. Так чи інакше, я знищу його. Але уявіть собі, що я міцно заснув, і мерзенне створіння хапає мене за горло! Ось які думки мучили мене. Я ж не можу весь час не спати. Я не зможу заснути спокійно, поки не буде знищений пацюк, і тому це необхідно зробити якнайскоріше.
Боячись за життя, я без кінця думав, до чого вдатися, і не придумав нічого іншого, як те, що треба спіймати потвору і задушити. Якби тільки вдалося схопити її за горло, щоб вона не змогла мене вкусити, а все інше вже буде просто. Але саме це й було дуже важко. Адже хапати пацюка доведеться в темряві, навпомацки, і він, звичайно, скористається з цього. Більше того, мій покаліченні! палець (до того ж ще й на правій руці) був у такому стані, що я навряд чи зможу утримати пацюка, а тим більше задушити його.
Я думав, як би мені захистити пальці від зубів пацюка. Добре було б мати пару добрячих рукавиць, та про це навіть нічого мріяти. Згадка про рукавиці наштовхнула мене на нову думку замінити їх чимсь іншим. Цим «іншим» були — мої черевики. Засунувши в них руки і захистивши їх таким чином під гострих зубів пацюка, мені треба було спіймати його й давити підошвами, аж поки він не здохне. Блискуча ідея! Я негайно приступив до її здійснення.
Поклавши черевики напохваті, я причаївся біля щілини, з якої мав вилізти пацюк. Усі інші отвори я старінню позатикав і твердо вирішив, пропустивши пацюка всередину комірчини, затулити й цю останню дірку своєю курткою. Пацюк не зможе втекти і таким чином буде змушений прийняти двобій. Тоді я швидко надіну свої «рукавиці» і мерщій за діло.
