Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детские » Детские приключения » Острів тисячі самоцвітів - Пашек Мірко (читаем книги онлайн .TXT) 📗

Острів тисячі самоцвітів - Пашек Мірко (читаем книги онлайн .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Острів тисячі самоцвітів - Пашек Мірко (читаем книги онлайн .TXT) 📗. Жанр: Детские приключения. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

І тільки тоді вперше далась узнаки дія ігуанячого язика: Бандала дійшов думки, що безглуздо будувати власний човен, коли ось тутечки є Вікренин. Треба тільки виждати, як дядька не буде вдома, й позичити човна.

— Ах, ах, — зітхнув Тікірі, — видно, що ти їв язик, хоч він і дав тобі скорше відвагу, аніж розум. Хай мені всячина, але я давненько вже накидав оком на Вікренин човен. Тільки не зважувався… Зовсім не того, що боявсь, а того, що Вікрена не мій дядько, тож і його човен не мій анітрохи, а ось тобі він трішечки належить. Я хочу сказати, що в найгіршому разі… хоч нічого найгіршого не може статися, бо ти вже дорослий чоловік.

Насправді ж Тікірі мав на язику зовсім інше: «… В найгіршому разі ми все звернемо на тебе, а тобі перепаде од Вікрени менше, бо ти йому родич». Але вчасно прикусив язика, бо говорити загодя про прочухана було б немудро — Бандала міг би злякатися. Тепер же Бандалині груди розперла гордість і серце його сповнилося рішучості, справді гідної дорослого чоловіка.

За два дні, коли Вікрена, після ранкового лову, поїхав автобусом до Мінгаладона купити чаю, цукру, ниток та інших потрібних речей, хлопці узяли його човен і рушили до острівця.

Віяв легенький вітрець, розчісуючи верхівки пальм, гладінь моря була скреслена незчисленними жмурками, наче хтось пестливо водив по ній незчисленними пальцями. На півдорозі вітер ущух, і нараз перед ними постала прозора глибінь.

Під човном непорушно завмерла величезна зграя риби «крама», — червоної у чорну смужку, непридатної до їжі риби, яка існує, мабуть, тільки для того, щоб тішити красою око. Зграя стояла щільно, наче жива стіна з червонястих цеглин, між якими виднілися чорні щілини, а темно-голуба тінь човна, схожа на два списи, ковзала по цій «стіні». Коли Тікірі з Бандалою трішки нахилилися, то побачили й тіні своїх голів — дві круглі блакитні плями летіли гладінню. А як звели вгору весла й поворушили ними в повітрі —тінь човна перетворилася на тінь дивного птаха, який має два вузенькі тулуби й махає двома кумедними крильми. Так вони стиха пливли й летіли, летіли й пливли над живою червоно-чорною стіною, котра тепер нагадувала скорше плаский дах… відтак не стало ні стіни, ні даху — все на млі ока розпалося. Великі червоно-чорні іскри-рибки крама, які до цієї миті лежали непорушно, раптом зметнулись угору, до гладіні. Утворилася грандіозна жива зірка, промені-рибки якої розлітались увсібіч, наче палаючі головешки.

Тривало це дві-три секунди. Відтак зірка згасла, бо вже не було рибок. Розсипалися, зникли. А внизу, в глибині, показалася могутня шпичаста голова, синя, мов сталь. Голова поволі підіймалася щораз вище. Хлопці розгледіли вже й двійко очиць, посаджених далеко одне від одного по обидва боки писка, але все ще не бачили рота, пащі — тож їм здалося, що тварина під ними не тільки німа, а й беззахисна, вона-бо не може ні кусати, ні їсти.

Острів тисячі самоцвітів - i_004.png

А тварина усе наближалася, шпичаста голова росла, цілячися просто в човен, тінь від якого на мить упала на неї і ніби перетнула її двома рисками. Відтак тварина зупинилася і ледачкувато перевернулась, як людина, що ніжиться у траві. Тут хлопці вкмітили білувате черево акули, під шпичаком голови акулячу пащеку, схожу на серп, а обабіч голови дві дрібні чорно-жовті рибки.

— Зрадники! — вигукнув Тікірі, маючи на увазі рибок, які водять акулу на її лови і живляться рештками її здобичі.

Тієї хвилі Бандала плюснув веслом по воді, і голуба акула знов перевернулася, показавши їм свою спину, що зблиснула, немов сапфір… Бандала ще раз плюснув веслом — чудовисько блискавкою прошмигнуло під човном, пірнуло в блакитну глибину й злилося з нею.

Хвилину-дві хлопці веслували мовчки. Врешті озвався Тікірі:

— Тобі не треба було її проганяти, я хотів її роздивитися. То була голуба акула. Голуба!

— Якраз ці їдять людей.

— Я її не злякався!

Бандала мовчав.

— Чуєш? — повторив Тікірі. — Я її не злякався. Хоч вона і їсть людей.

— Тебе вона й не з'їла б, — засміявся Бандала. — Кому смакує отака торба з кістками.

Тікірі погрозливо обернувся до нього.

— Як ти сказав?

— Як чув, — буркнув Бандала. — Торба з кістками.

— Зате ти Бандала! — вигукував Тікірі, поклав весло і заходивсь обома руками бити себе по животу. — Бан-да-ла! Бан-дала!

— Облиш, — буркнув Бандала. — Хто має більше тіло, той має більше сили.

— Але ж не той, хто має більше черево!

— І черево — тіло. І в череві є сила.

Тікірі засміявсь, але не сказав більше нічого. Підпливали до острівця й мусили пильнувати, щоб прибій не викинув їх на скелі.

Причалили до берега щасливо. Коли стали під пальмами на вершині острівця й роздивилися, їх залила хвиля щастя.

Вони вперше були на своєму Калудуві самі!

Несподівано їм здалося, що острівець неймовірно виріс, розкинувсь, наче якесь королівство, їхнє королівство! Тихо перебігли аж на другий бік, зворотний від Ланки, і втупили очі в широчінь океану. Була вона безмежна й цілковито порожня, не така, як тоді, коли дивишся на неї з рідного села. Звідти завжди видний якраз оцей острівець Калудува, що на ньому вони тепер стоять. Хоч який малий це шматок твердої землі, але саме він розбив неозорий простір і порушив враження порожнього безмір'я. Зараз перед ними не було нічогісінько, крім жовто-блакитної гладіні, що блищала на сонці, прославшись аж до небосхилу. Справді, ніде нічого — ні човна, ні вітрила, ні людини. Ані Вікрени. Він хоч і добрий та веселий, але дорослий, і тому дивиться на все інакше і обмежує їх, малих. Лиш небо, та вода, та вони… Нараз їх опанувало почуття, що все це їм увижається: безмежна блакить і це безмежне плесо води, адже тут нема нікого, крім них двох. Є, правда, зелені папуги, що кричать угорі в галуззі, та ящірки в дірах під пальмами. Але то не розумні істоти, які могли б суперничати із законними володарями цієї казкової країни, з ними двома, з Бандалою й Тікірі. Однак шелест у траві нагадав про голод, і вони заходилися ловити ігуанів. Але як тільки наїлися, знов сіли над океаном і милувались його непорушною могутністю.

— Я люблю море, — мовив Бандала. — Воно страшенно велике й дуже, але я по ньому пливу, — отже, я його пан. Розумієш, — додав сквапно, — я його пан саме тому, що можу на нього сісти, коли схочу, і пливти, куди забагнеться. Воно мені служить так, як автомобіль панові Ліндсею та Альварові.

— Море тобі не служить, служить тобі човен. Човен — це як авто, — осміхнувся Тікірі.

Бандала насупивсь і хвилю мовчав. Загалом Тікірі мав слушність, хоч і не цілком; він-бо гаразд знав, що Бандала має на гадці: море його — Бандалу з човном — мусить носити на своїй спині, як мул чи віслюк свого пана. Але Тікірі, мабуть, і досі сердиться на нього через торбу з кістками.

— Кажи, що хочеш, а воно таки служить мені, — нарешті зронив Бандала. — Човен — це як сідло на коні, а море — як кінь, а я його пан, і ніхто не заборонить його осідлати, коли мені забагнеться. Це я можу зробити без тебе. А ось ти без мене — ні.

— А чом ні? — спалахнув Тікірі. Слова про торбу з кістками таки справді не йшли йому з голови. — Гадаєш, це мені не до снаги?!

Авжеж, Бандала був саме такої думки, але побачивши, як сердито насупилося приятелеве чоло, вирішив перевести розмову на спокійний лад.

— Дурниця, — буркнув миролюбно. — Таж я можу взяти сідло, тобто човна, сам, бо Вікрена мій дядько, тоді як тобі човна він напевно не позичив би. Сказав би: коли так, то їдь з Бандалою.

Пролунало це не дуже переконливо, бо Вікрена ніколи й словом не обмовився, що його човен — також і Бандалин: через те вони й узяли катамаранчик тайкома. Відчувши, що суперечка може зіпсувати цей щасливий день, хлопці мовчки підвелися, щоб нарвати кокосових горіхів. Сьогодні вони могли це зробити, сьогодні ніхто не наглядав за ними, не лякав товстим паном Альваром з його польовим біноклем та підглядами.

Запрошки видряпалися на дві найвищі пальми. Саме для цього прихопили вони з собою мотузяні кільця, що їх застосовували і вдома, збираючи кокосові горіхи з тих кількох пальм, які їм належали. Досить тільки натягти мотузок на кісточки й лізти: зв'язані ноги не так томились, а на похилих пальмах навіть можна було зупинятися, махати руками в повітрі й триматись об стовбур лише мотузком і ступнями.

Перейти на страницу:

Пашек Мірко читать все книги автора по порядку

Пашек Мірко - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Острів тисячі самоцвітів отзывы

Отзывы читателей о книге Острів тисячі самоцвітів, автор: Пашек Мірко. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*