Хроніки Нарнії: Небіж чорнокнижника - Льюис Клайв Стейплз (книги онлайн читать бесплатно .TXT) 📗
І подібно як чаклунка Джейдіс виглядала інакше, опинившись у нашому світі замість її власного, так і яблуко з того гірського саду змінилося. Звісно, у спальні були всі кольори: стьобана ковдра на ліжку, шпалери на стіні, сонячні промені, що падали з вікна, і мила мамина ніжно-синя домашня камізелька. Але як тільки Диґорі вийняв яблуко з кишені, всі барви на цих та інших речах наче вилиняли. Усе, навіть сонячне світло, здавалося збляклим та бруднуватим. Яблуко яріло і відкидало дивовижні лелітки на стелю. Ніщо у кімнаті більше не вартувало уваги, ба й не хотілося дивитися ні на що інше. А ще ж молодильне яблучко було таке запахуще, ніби вікно кімнати розчахнули просто у небеса.
— О любий, як гарно, — промовила мама до Диґорі.
— З'їж це, будь ласка, прошу тебе, — попросив хлопець.
— Я не знаю, що скаже лікар, — відповіла мама, — але, відчуваю, зможу.
Диґорі обчистив яблуко від шкірки, розрізав і шматочок за шматочком подав мамі. Навіть іще не доївши, вона усміхнулася, відкинула голову на подушку і заснула справжнім, природним, солодким сном без жодних гидких пігулок. Диґорі знав, що цей сон був тим, чого вона найбільше потребувала. Хлопець був певен: уже тепер її обличчя трішки змінилося. Він нахилився, тихесенько поцілував її і навшпиньках вийшов із кімнати, забравши зі собою недогризок яблука. Серце у хлопця схвильовано билося. До кінця дня, блукаючи очима по речах навколо нього, що вражали своєю звичністю і буденністю, Диґорі не смів плекати надію на ліпше, але коли він пригадував лице Аслана, вона таки з'являлась.
Того вечора Диґорі закопав недогризок яблука у садку за будинком.
Наступного ранку, коли лікар прийшов, аби провести звичний огляд, Диґорі аж перехилився через поруччя сходів, щоб його послухати. І він почув, як лікар вийшов з кімнати разом із тітонькою Летті, кажучи:
— Пані Кеттерлі, це просто унікальний випадок за всю мою медичну практику. Це… це як чудо. Я наразі нічого не говорив би хлопчикові: не варто породжувати марних сподівань. Проте, на мою думку… — а далі його голос перейшов у неясний шепіт.
Пообіді Диґорі вибіг у садок і свистом подав умовне гасло Поллі — вони не бачились від учора.
— Як успіхи? — спитала Поллі, заглядаючи через паркан. — Я маю на увазі твою маму.
— Сподіваюся… думаю, все йде до ліпшого, — відповів Диґорі. — Але якщо ти не проти, зараз я б не говорив про це. А що з перстенями?
— Я забрала всі, — мовила Поллі, — все гаразд. Бачиш, я зараз у рукавицях. Давай закопаємо перстені.
— Так, давай. Я позначив місце, де закопав учора качан від яблука.
Поллі перелізла через паркан і вони обоє пішли туди. Але виявилося, що не було потреби лишати позначку: там уже щось росло. Над ґрунтом це щось уже зіп'ялось досить височенько, хоча росло не так швидко, як дерева у Нарнії. Діти взяли невеличку лопатку і закопали всі чарівні перстені навколо дерева.
Десь через тиждень після цієї події стало цілком очевидно, що мама Диґорі одужує. Ще за два тижні вона вже сиділа у садку. А за місяць весь будинок набув цілком іншого вигляду. Тітонька Летті зробила все, як подобалося мамі: вікна були розчинені, похмурі фіранки стягли з вікон геть — і кімнати повеселішали. Всюди стояли оберемки свіжих квітів, їжа готувалась із найкращих продуктів. Знову зазвучало старе піаніно, а мама знову почала співати і бавитися із Диґорі та Поллі у такі ігри, що тітонька Летті якось сказала:
— Кажу тобі, Мейбл, що ти — найбільша дитина з-поміж вас трьох.
Коли справи йдуть погано, нерідко Ви зауважуєте, що за якийсь час стає ще гірше. Та коли справи раптом починають іти на лад, то часто стає все ліпше й ліпше. Десь за шість тижнів цього чудового життя прийшов довгий лист від тата Диґорі з Індії, який містив у собі найкращі новини. Старий двоюрідний дід Керк помер, а це означало, що тепер тато став дуже заможним. Тато готувався подати у відставку і назавжди повернутися з Індії додому. І величезний будинок на селі, про який Диґорі чув усе своє життя, але ніколи не бачив, тепер переходив до них — разом із колекцією крицевих лицарських обладунків та зброї, із конюшнею, псарнею, парком, річкою, теплицями, виноградниками, з лісами та горами за ним. Отож Диґорі почувався таким же впевненим, як і Ви, що у всіх них починається щасливе життя. Але Вам, мабуть, кортить дізнатися ще про деякі речі? Поллі та Диґорі назавжди залишилися великими друзями, і дівчинка приїздила до нього гостювати у їхній чудовий будинок майже на кожні свята. А там вона навчилася і їздити верхи, і плавати, і пити молоко, і пекти, і дряпатися по деревах.
У Нарнії звірі проживали у великому мирі та радості, і ніхто — ні чаклунка, ні інші вороги — не завдали біди цій радісній землі впродовж сотень літ. Король Френк та королева Гелен, а також їхні діти щасливо жили у Нарнії, Їхній другий син став королем Верхоландії. Хлопці одружувалися з німфами, а дівчата — з лісовими та річковими богами. Ліхтар, який чаклунка, сама того не знаючи, посадила, світив день і ніч у лісі Нарнії, отож місце, де він виріс, назвали Ліхтарною Пущею. Коли ж сотні років по тому інша дитина з нашого світу потрапила в Нарнію серед снігової ночі, той самісінький ліхтар зустрів її привітним сяйвом. А ця пригода, до речі, була пов'язана з іншою, про яку я Вам зараз оповім.
Було це так. Прутик від яблука, яке Диґорі посадив у садку за будинком, виріс у чудове дерево. Виростаючи на ґрунті нашого світу, де не було Асланової пісні і молодого повітря Нарнії, воно не приносило плодів, які б могли зцілити вмирущу жінку, як це сталося з мамою Диґорі, а проте рясно родило яблука набагато ліпші, ніж будь-які інші сорти в Англії, і були вони дуже корисні для всіх, хоч зовсім не чудодійні. Та серцевиною, соками дерево ніколи не забувало свого предка з Нарнії, від якого воно походило. Часом, у безвітряну погоду, воно якось дивно похитувалось — мабуть, це відбувалося тоді, коли в Нарнії гули пронизливі вітри, й англійське дерево трепетало, бо в цю мить нарнійське дерево гнулося та хиталося від сильного південно-західного штормового вітру. Як виявилося пізніше, цілком можливо, що в його деревині пульсувала магія. Коли Диґорі досягнув зрілого віку і став видатним ученим, професором та відомим у свій час мандрівником, старий будинок Кеттерлі перейшов до нього. Тоді всією Південною Англією пронісся шторм страшної сили, який і повалив дерево. Диґорі не зміг його відживити, тому порізав на дрова, а з решти змайстрував шафу для одягу, яку перевіз у той великий будинок на селі. І хоча не він, то хтось інший таки відкрив для себе чудодійні властивості шафи. Це було початком усіх теперішніх та прийдешніх відносин поміж Нарнією і нашим світом, про які Ви зможете дізнатися з інших книжок.
Коли Диґорі та його домочадці переїхали жити у великий сільський будинок, то взяли дядька Ендрю до себе. Тато Диґорі при цьому сказав:
— Ми повинні оберігати старого від зла. Та й, врешті, це несправедливо, що бідолашна Летті має утримувати його до останніх днів.
Ніколи більше у своєму житті дядько Ендрю не пробував займатися Магією. Він засвоїв урок і на старість виправився, у кожному разі, вже не був таким самозакоханим дідуганом, як колись. Але й далі полюбляв потягти когось із гостей, запровадити у більярдну і розповісти історію про таємничу леді, чужоземку королівської крові, з якою він гасав по Лондону.
— Диявольський у неї темперамент, — бувало говорив він. — Але вона таки з біса гарна жінка, пане, з біса гарна жінка.
Літературно-художнє видання
Люїс, Клайв Стейплз
Хроніки Нарнії
Книга 1: Небіж чорнокнижника
Літературний редактор Наталка Римська
Богословський редактор Оля Мандрика
Художній редактор Лада Маруняк
