Пригоди Румцайса - Чтвртек Вацлав (читать книги без регистрации полные .TXT) 📗
Та тільки тут Румцайс зробив помилку. На ту пору вогневик був аж на третій ділянці, допомагав вуглярам випалювати деревне вугілля. І поки Румцайе шукав вогневика по Ржаголцю, їчинський війт виявився спритніший. Він вирядив на третю ділянку пожежну діжку з водою, а до неї сім пожежників.
Коли пожежники приїхали туди, вогневик якраз дмухав жаром у вугільні ями. Схилився він над ямами і не почув пожежної сурми.
Діжку з водою тихенько підвезли до самої ями і всю враз вилили на вогневика. Бідолаха в ту ж мить зчорнів на гніт, і тепла в ньому лишилося не більше, як у горщику з юшкою. Тоді пожежники кинулися на нього, зв'язали вимоченими вірьовками та й повели до цегельні пана війта.
Румцайс про все те довідався від поштової сойки. Сердито ходив він із кутка в куток по печері й нещадно сварив сам себе:
— Ну й утнув ти, Румцайсе! Ну й пошився ти в дурні!
Манка на те ані словечка. Тільки Румцайсові підсунула три жмені налусканих горішків. Коли доїдав третю жменю, наче щось шпигнуло його, і в голові у Румцайса майнула думка, що треба зробити.
— Чуєш, Ціпісеку? — промовив Румцайс. — Я вже знаю, що і як!
Подякував вій Манці за горіхи і вирушив з Ціпісеком просто до цегельні.
Там війт уже замурував вогневика у піч.
— Сто чортів! — вигукнув Румцайс. — Це не діло!
І почав дивитися, що буде далі.
Біля печі на високому камені стояв найтаємніший радник. На нижчому камені стояв війт, готовий теж в усе стромляти свій ніс. А на голій землі — усі дванадцять засідателів магістрату, щоб злим словом розгнівати вогневика, а той щоб випалив цеглу. На самому вершечку димаря сидів служник із ратуші Котрч, щоб переказувати вогневику через димар, як його лаятимуть засідателі.
Румцайс гострим розбійницьким поглядом окинув піч.
У цю мить найтаємніший радник кивнув пальцем війтові, а війт мізинчиком дав знак засідателям магістрату. Ну, а ті й почали за чином:
— Ах ти, вогневик-загаслик!
— Ах ти, вогневик-дурневик!
— Ах ти, вогневик-холодник!
— Ах ти, вогневик-цеглопік!
А Котрч усе це переказував униз, у піч.
Бракувало хіба що якогось одного словечка, щоб вогневик остаточно розлютився і почав випалювати війтову цеглу. Та в цей час Румцайс помітив маленькі дверцята для повітря, які має кожна піч у цегельні.
— Гайда в ті дверцята, — прошепотів вій Ціпісеку на вухо. — І добрим словом утіш там вогневика, щоб від злості не взявся вогнем.
Ціпісек подався прямо туди і так спритно, що ніхто й не помітив його. Умостився в печі поряд з вогневиком, і, коли того сварили, щоразу говорив щось навпаки.
— Кричіть, кричіть, все одно мене не розпалите, — бурчав собі під ніс вогневик, спокійно сидячи в печі.
Зрештою найтаємніший радник почав дивуватися, що піч все ще холодна, мов лящ у річці.
— Відчиніть мені отут, — мовив він, — я зазирну туди по-вченому.
Вибили киркою камінь у стіні, і найтаємніший радник притулив до дірки голову. Тут і побачив його зсередини вогневик. Розіскрився він, розпалився і вилетів з нього такий язик полум'я, що погнав найтаємнішого радника по імператорській дорозі прямо до Відня. Старості той вогонь обсмалив носа, а засідателям — поли. Наче вітром здмухнуло їх усіх до самої ратуші.
Тоді Румцайс і каже Ціпісеку:
— Ну, біжи додому.
А вогневику:
— Коли трохи прохолонеш, приходь і ти до нас.
10. Як Румцайс допомагав мисливцю Робатку заряджати рушницю
Одного дня збирала Манка ягоди на просіці, коли раптом бачить — жене від Їчина якась бабця. Край спідниці підхопила у жменю, з щиколоток тільки порох сиплеться. Жене як навіжена.
— Ой людоньки, що ж це діється!? Це ж вони проти самого боженьки йдуть! — вигукувала вона біжучи.
Манка вкинула жменьку ягід у дзбанок із кори та й питає:
— А що ж такого сталось у Їчині?
Баба спішилася на хвильку:
— Лечу мерщій до Кбелніце, щоб і вони взнали про новину. Пан князь покликав у гості графа із Шпаєра, а той привіз із собою залізного зайця!
А той заєць і справді бігав, морщив ніс і взагалі поводився, як живий, тільки ж увесь він був із заліза.
Незадовго перед тим узяв їчинський князь до себе на службу молодого мисливця. Звався він Робатко, і був то чоловік лісові на втіху. Кулю мав тверду, постріл вірний, а серце добре.
На цього мисливця Робатка і натрапив Румцайс, коли той сидів на пеньку і зажурено дивився собі в капелюх.
— Що з тобою, Робатку? — запитав Румцайс.
— Турбує мене, Румцайсе, залізний заєць, — відповів Робатко. — Щось цей граф із Шпаєра замислив лихе.
— Коли в тебе тільки цей клопіт, то я піду послухаю, що про це балакають, а потім усе тобі розповім.
Коли Румцайс прийшов до Їчина, князь і княгиня разом із шпаєрським графом сиділи в альтанці. Румцайс став за кущами малини і почав дивитися, що і як. Граф саме показував залізного зайця. Як той стриже вухами, як спить із розплющеними очима і як зривається з місця від найменшого шелесту.
Князь і княгиня вигукували весь час по-німецькому:
— Ніхт гезеен!
Мовляв, такої речі ніхто ще ніколи не бачив.
Але князь заздрив графові за залізного зайця і тому сказав:
— Якби ваш заєць та потрапив на очі моєму мисливцю Робатку, той би підстрелив його з першого пострілу.
Княгиня помахала носовичком, що це саме так.
Граф із Шпаєра засміявся у рукавичку:
— Ну що ж, хай ваш Робатко спробує. Даю йому три постріли.
Пан князь розгнівався, що граф стільки собі дозволяє.
— Коли заєць не впаде навіть з третього пострілу, — вигукнув він, — хай пан граф забирає мого Робатка у свій Шпаєр!
А княгиня гордо поглянула на гостя.
Далі Румцайс уже не чекав. Тихим розбійницьким кроком повернувся він з малинника в ліс і там усе розповів Робатку. Мисливець зблід, наче місяць на небі.
— Я знав, що до цього йдеться, — сказав він. — Тільки біда, що жодному мисливцю не під силу встрелити залізного зайця.
— Авжеж, дробом, як простого зайця, його не візьмеш, — кивнув головою Румцайс.
Робатко сумно вдарив рукою по рушниці.
— І свинцевою кулею теж ні. Нею залізного зайця не проб'єш.
— Заряди залізною, — порадив Румцайс.
— Залізної я навіть у Градці не дістану, — безнадійно зітхнув мисливець Робатко.
У той день, коли мали стріляти в залізного зайця, князь і княгиня посідали в шкіряні крісла край просіки, а граф із Шпаєра схилився осторонь на коліно біля клітки з зайцем. Мисливець Робатко тим часом заряджав свою велику рушницю дробом для диких кіз.
Румцайс із Манкою на ту пору вже стояли там нишком за деревами. І Ціпісек з ними на той випадок, якби треба було раптом кудись швидко дати знак.
Пан князь потер два пальці об коліно і сказав:
— Ти, мисливцю, добре знаєш, що робити. Тільки-но княгиня махне хусточкою, пан граф випустить зайця з клітки, і ти влучно вистрелиш у нього.
Граф із Шпаєра відкинув гачок на клітці, пружини в залізному зайці запрацювали, і він пострибав через просіку, петляючи на всі боки. Робатко водив за ним дулом рушниці, наче чорним оком. Але коли рушниця плюнула вогнем і пролунав постріл, бідного Робатка мало не посікло дробом, який відскочив од залізного зайця.
Граф і каже князю та княгині:
— Для мого зайця вам було б підшукати іншого мисливця. — Завів він зайця назад у клітку і засміявся в рукавичку: — Коли цей Робатко переведе дух, може спробувати ще раз.
Пан князь погрозив Робатку пальцем і гукнув:
— Подумай добре, перш ніж вистрелити вдруге.
Поки Робатко міркував собі, Румцайс за деревами тихенько сказав Ціпісеку:
— Діла не буде, поки ти не приведеш сюди вогневика.
Ціпісек повернув личко в один бік, у другий, відчув, де найтепліше, і побіг туди. За хвилину повернувся разом із вогневиком.
— Свинець тут не бере, витопи мені залізну кулю, — сказав йому Румцайс.
