Кленовий лист - Ле Иван (читать книги онлайн txt) 📗
— Гер борт-механік!— звернувся штурман до Пранека. За час свого перебування на кораблі він взагалі нікого не називав на прізвище, як прийнято в ескадрильї за спеціальним наказом командира.— Послухайте, гер борт-механік, куди подівся пілот?
— Упорався з більшовиченятами і, певне, спить,— відповів Пранек.
— Сном праведника? Ви чули постріл? — знов запитав штурман, пильно дивлячись на чеха.
— Цілком можливо, гер штурман,— відповів чех, помітивши, що до нього в кабіну проскочив найстарший з хлопців. Тепер Пранек уже не мав сумніву, що той єдиний постріл потрапив у ціль.
— ...Вейгт! Вейгт! Я — капітан фон Пуффер... Вейгт!..— почув чех у навушниках, але не відповідав командирові ескадрильї.— Вейгт! Я — капітан фон Пуффер... Де ви є? Готуємося до посадки, де ви, хай вам чорт?
— Вейгта вбито! На кораблі партизани...
Штурман уже встиг закінчити ту фразу, коли оторопілий чех спохватився і вимкнув своїм аварійним вимикачем його передавач. Штурман зрозумів: єдиний порятунок — це вистрибнути з літака на парашуті. Але для того, щоб зняти навушники, підвестися з сидіння і простягнути руку, аби смикнути на себе ричаг люка під ногами, йому треба витратити не менше як півхвилини часу.
Це ціла вічність у його становищі.
Пильному Юрі Бахтадзе потрібна була лише одна мить, щоб збагнути намір фашиста. А другої миті цілком вистачило, щоб натиснути на гашетку маузера.
Штурман незграбно впав упоперек відкритого люка. Конвульсивно вхопився рукою за ніжку крісла, на якому сидів, і... повис над прірвою.
— Алло, ви... як там вас. Піонери, чорт забирай! Лечу до Америки, капітулювати буду. Хто з вас водить ' автомашину?
— Звичайно ж, Олег! Він і літак уже вивчав в авіа-гуртку! Олег! — гукнув Ваня.
Олег не чекав повторення. Ледве почувши своє ім'я серед неймовірного шуму, підійшов і нахилився до чеха. Та надвірний гамір, вриваючись у відкритий штурманом люк, не давав можливості вільно говорити борт-механі-коеі. Чех натиснув на ручку збоку, яка синхронно з'єднувалася з ручкою штурмана. Але люк не закривався. Здивований Пранек трохи підвівся з місця — хотів побачити, що йому заважає.
Ваня спритно відскочив убік, ухопився за спинку крісла і ногою збив з ніжки задубілу руку штурмана. В ту ж мить люк, ляснувши, закрився. А чех давав уже наступний наказ, чітко вимовляючи кожне слово:
— Відкрити той, внутрішній люк,— кивнув головою назад,— і викинути за борт усі банки з пальним, усе, що можна,— геть, геть! Зняти двері з петель, бічні лави з гнізд, брезент, речі екіпажу — все за борт! Нам потрібна стеля... Олег! — гукнув, ледве передихнувши, бо відчув, як усі четверо кинулися виконувати наказ командира.
Олег повернувся і ніяково став, ледве доторкнувшись до ліктя пілота, бо гадав, що той не бачить його збоку.
— Оле-ег! — ще раз гукнув чех. У надзвичайному спокої Пранека Олег відчув найвищу міру хвилювання.— Може бути повітряний бій... Це є основні керма. Берись за мою руку зверху на штурвалі. Коли злегка, наче граючись, повести рукою сюди або туди, корабель слухняно піде в той же бік. Але нам летіти тільки на захід. Оця стрілка вказує напрям. Ясно?
Олег догадувався, до чого йдеться, і не зовсім охоче хитнув головою.
— Сідай! — невмолимо наказав чех.— На учбовій машині літав? Сідай і тут.
Не відриваючи руки од штурвала, Олег просунувся на звільнене чехом місце. Той усміхнувся, ледве приховуючи вимушеність посмішки. Хотів-бо заспокоїти хлопця.
— І пам'ятай: Пранек тут завжди і автопілота я ввімкнув, рівновагу триматиме сам,— заспокоїв лагіднішим тоном, але вже кричачи, бо хлопці відкрили люк і надвірний гамір бурею ввірвався всередину.— Візьми себе в руки! Хвилюватися можна тільки на дні океану, над яким летимо, або в шлунку акули... Ну ось, правильно! Тепер беремо штурвал на себе. Корабель піднявся вгору. Браво, браво!. Давай ще вище, Олег! Тепер вирівняй. І ще вище, вирівняй...
Олег відчув у себе на щоці ніжний, батьківський поцілунок. А може, то тільки так здалося. Бо в наступну мить коло нього вже нікого не було.
— Ой! — аж зойкнув хлопець. І тут же засоромлено стих.
Лейтенант Пранек стояв на відстані одного метра від хлопця і пильно стежив за приладами та за спітнілими руками хлопця. Потім обернувся на брязкіт ляди люка.
— Виконано, товаришу командир! — відрубав Ваня, уклавши в те сміливе «товаришу» і любов, і подяку, і піонерське завзяття.
Після кількох маневрів рулем «на себе» машина досягла стелі. Майже роздягненим хлопцям ставало холодно. Крім Олега, з якого від напруженої праці струмками спливав піт. Але й він потроху заспокоївся, охолов.
Стрілка швидкості все ще нервово гойдалася, але тепер уже між цифрами 410 і 470.
Пранек, стоячи біля Олега, час від часу вмикав навушники, позирав на прилади, збільшував подачу газу в мотори. Корабель починав чутніше стогнати на несподіваних ямах, наче потрапляв у хмари, яких насправді не було. Чисте, чорне небо сіріло над головою численними зірками.
Раптом Пранек почув у навушниках слабий голос:
— Капітан Б, капітан Б. ...Пранека на курсі не знайдено...
— Йолопи! Пранек на кілометр вище за вас... Висилаю Горна та Кюхельвейса.
Пранек гойднувся. Горн та Кюхельвейс!.. Це ж відомі на всю гітлерівську армію винищувачів аси-нічники. Хто не пам'ятає нічних операцій цієї смертоносної двійки!, Працюючи в парі, кожен з них має свій облюбований прийом нападу. Про горнівський маневр переходу з «свічки» в атаку, коли машина йде ще в мертвій петлі, говорила не тільки вітчизняна, а й світова преса. Прийом знали, але протистояти йому не могли.
Пранек теж гаразд знав ці смертельні прийоми обох своїх теперішніх суперників, і мимовільний дрож пройшов по його тілу. Поєднані маневри цих двох асів були непереборні. Єдина надія на ніч і непередбачену нормами швидкість його літака. Чех поволі зняв навушники, машинально надів їх на голову Олега. Вслухався чи думав, нерухомо застигши на місці. Кюхельвейсівська лобова атака!.. Вслухався, думав. Може, пульс якогось з моторів змушував його вслухатися? Може, каяття за свій відчайдушний вчинок оволоділо ним? Мрію перекинутися до армії великих союзників лейтенант Пранек плекав давно. Він докладно обміркував план утечі ще з першого дня війни.
Лейтенант Пранек приймає повітряний бій з Горном і Кюхельвейсом!
— Ану, екіпаж! Пан стрілець нехай стане за тамтим кулеметом штурмана,— звернувся він до Юри.— Ти,— Пранек торкнувся плеча Вані,— вартуватимеш біля мене на башті, коли що — підміниш! Пан з одним оком пильнуватиме біля Олега. Пан Олег, браво, пан Олег! Коли б його друг чи й сам пан Олег помітив Кюхельвейса... попереду, в просторі, нехай тільки візьме його в те перехрещене коло і натисне на ці гудзики. Малий ґудзик — кулемет, більший — гармата. На Кюхельвейса не завадить натиснути на обидва разом, пане Олег. Курс — на захід, по стрілці, і... девіз — перемога!
Раптом Пранек обірвав мову і в наступну мить уже був на башті біля Вані. Олег тільки помітив, як стрілка одного з приладів раптово заворушилася, неначе на неї впливали якісь сторонні магнітні чинники.
Олег прочитав над приладом:
«Люфтахтунг!»
«Люфт — повітря, ахтунг — увага»,— добирав Олег, згадуючи свої скромні знання мови. І відчув радість, не похолонуло йому від страху в грудях, не затремтіли руки.
В повітрі ворог, з яким вони боротимуться. Тут не так, як з конвоїром унтером, що штовхав Ваню у кювети, чоботом бив у зуби. І Романові заліпив під око ще й автоматом пригрозив. Тут кулемет, гармата. Малий гудзик, великий гудзик... Так і кортіло спробувати натиснути їх.
Очима намагався проникнути в темряву ночі. Навіть шкодував, що за склом була все та ж порожнеча, масна тьма, мов густе решето, подзьобана міріадами зірок.
На башті вартувало четверо очей. І майже разом помітили, як десь праворуч, обходячи їхній літак, неслася чорніша за ніч пляма. Власне, вона така ж, як і ніч, тільки, проносячись, то закривала собою зірки, то відкривала, залишаючи їх позаду.
