Відважні - Воинов Александр Исаевич (бесплатные версии книг .TXT) 📗
Бургомістр Блінов з'явився незабаром після окупації міста гітлерівцями. Ким він був до того, коли комендант міста Курт Мейєр ввів його у міську управу, для всіх залишалося таємницею. Сам Блінов говорив, що він багато років учителював у Білгороді, але одного разу, коли його запитали, як називається центральна вулиця цього міста, він у відповідь промимрив щось невиразне.
З перших же днів бургомістр дав зрозуміти населенню, що він не прихильник суворих репресій. Облав на базарі і в місті стало значно менше. Щедріше почали видавати перепустки для переїзду в інші міста. А коли почався набір молоді для відправки в Німеччину, він дав медикам розпорядження: по змозі звільняти всіх, у кого слабке здоров'я.
Незабаром по всьому місту пішла чутка, що бургомістр зв'язаний з підпіллям. Але після того, як на базарній площі повісили трьох партизанів, а потім і Катерину Охотникову, ці чутки розвіялися.
І все ж населення міста відчувало різницю між Бліновим і комендантом Куртом Мейєром. Курт Мейєр не приховував своєї жорстокості, а Блінов обережно, але постійно підкреслював, що він у найважчих умовах продовжує захищати інтереси жителів. Саме тому він не любив бути присутнім при стратах. Коли ж Курт Мейєр змушував його приходити, то кожен по засмученому обличчю бургомістра міг бачити, яких душевних мук завдавало йому це страшне видовисько.
Блінову було років сорок п'ять, його широке, старанно поголене обличчя постійно зберігало вираз коректний і привітний. Особливо коли він, розправивши плечі, йшов по вулиці (а він любив ходити без охорони), знімаючи капелюха і розкланюючись з тими, хто хоч раз побував у нього на прийомі.
Говорили про нього, що він великий цінитель мистецтва. Сталося так, що, залишаючи місто, Радянська влада не встигла евакуювати картинну галерею місцевого музею. Всі картини були акуратно упаковані, але людина, якій довірили цю справу, забарилася, згаяла час, і коли нарешті під'їхали машини, вантажити було пізно — гітлерівські танки вже вийшли до Сейму.
Деякий час ящики з цінностями лежали у підвалі міського музею, але, коли владу в місті прийняв Блінов, він розшукав одного із давніх працівників музею, Григорія Хомича Трапезникова, який понад сорок років свого життя віддав улюбленій справі. Блінов наказав йому повернутися в музей і розмістити експонати по колишніх місцях.
Скоро музей відкрився знову. Картини висіли в тому ж порядку, що й до війни. Блінов приходив сюди і з виглядом знавця милувався полотнами художників. Одного разу він прислав у музей комісію, яка склала докладний опис картин і оцінила кожну з них у німецьких марках.
Через кілька днів після цього до музею прибув комендант міста Курт Мейєр.
Високий, кремезний, в мундирі полковника СС, він швидко пройшов по анфіладі кімнат у супроводі ад'ютанта і помічника бургомістра Микити Борзова. На його м'ясистому обличчі з крутим лобом і масивним підборіддям не з'явилося ніякого інтересу до того, що він бачив.
Ад'ютант ледве встигав за ним. І вже зовсім позаду, стараючись не відставати, дріботів щуплий Микита Борзов.
Оббігши всі кімнати і знову повернувшись до центрального виходу вже з іншого боку, Курт Мейєр раптом круто зупинився, дістав хусточку і довго витирав нею спітнілу шию.
— Недобре… Дуже недобре! — сказав він, хитаючи головою. — Де портрет Адольф Гітлер?.. Я вас питайт!..
Борзов розгублено розвів руками:
— Наш недогляд, пане Мейєр! Буде зроблено.
— Гут!.. — сказав Мейєр і, не попрощавшись з Григорієм Хомичем, пішов до виходу.
Коли ця трійця сіла в машину і поїхала, Григорій Хомич подзвонив по телефону Блінову, щоб повідомити про несподіваний візит.
Той вислухав і сухо подякував.
Ні, зрозуміти, що думає і чого хоче Блінов, було неможливо! Він провадив свою гру, нікому не звіряючись. Навіть Курт Мейєр, якому згори було наказано призначити Блінова бургомістром, перестав йому довіряти. Та скоро Мейєр зрозумів, що у Блінова в Берліні міцні зв'язки. Які вони? Він губився в припущеннях. Запит у центральне управління гестапо завдав йому лише неприємностей. Звідти сухо відповіли: «Не лізьте не в своє діло». По тому, як зухвало поводився бургомістр, було видно, що він зовсім не збирається визнавати над собою владу Курта Мейєра і навіть, коли вважатиме за потрібне, напише на нього донос.
Взаємини бургомістра Блінова і коменданта міста Курта Мейєра були не з кращих. Та особливо вони погіршали після того, як Курт Мейєр дізнався, що Блінов обвів його навколо пальця, примусивши оцінити картини, котрі, як з'ясувалося, коштують мільйони марок.
Спробуй тепер взяти їх! Блінов зразу ж повідомить про це в Берлін.
Мейєр так і не міг зрозуміти, чому росіянин Блінов користується не меншою підтримкою вгорі, ніж він, справжній німець, що примкнув до гітлерівського руху ще перед тим, як відбувся переворот тридцять третього року. Він намагався проникнути в таємницю колишнього життя бургомістра і послав спеціальну людину в Білгород, щоб перевірити, чи справді Блінов служив там учителем. За три дні йому доставили незаперечні докази — Блінов казав правду.
Курт Мейєр доручив за ним стежити, але за тиждень одержав сувору догану з Німеччини. Звідки і яким чином там могли про це дізнатися, Мейєр не розумів, його тільки поставили до відома, що Блінова наділено надзвичайними повноваженнями, і хоч він росіянин, але користується всіма правами корінного німця…
Курт Мейєр знав, що в місті залишилася сильна підпільна організація росіян. Іноді йому здавалося, що він уже держить нитки в своїх руках, але вони тут же рвалися. Час від часу щастило схопити підпільника, та ніякі катування не могли примусити його виказати товаришів.
Кожного разу, коли Блінов дізнавався про нову невдачу Курта Мейєра, він тільки знизував плечима, і на його широкому обличчі пробігала зла посмішка. Ні, методи Курта Мейєра надто грубі, в Росії вони не дійові, він іде іншим шляхом, більш вірним, хоч, можливо, й повільнішим. Він завоює серця людей, і, коли вони зрозуміють, що він їм друг, вони самі прийдуть до нього.
У цій глибоко прихованій боротьбі між Мейєром і Бліновим Катерина Охотникова стала жертвою конкуренції. Майор Вернер не був убитий, як про це говорилося в офіційному повідомленні. Він був лише важко поранений, і його зразу ж відправили в глибокий тил. Але останнім часом Вернер зійшовся з Бліновим, і через своїх інформаторів Мейєр дізнався, що Блінов збирається познайомитися з Охотниковою ближче. У Мейєра були деякі дані, правда, не зовсім перевірені, що вона залишилася в місті з завданням. Та, очевидно, Блінову було відомо щось певніше. Коли з Вернером сталося нещастя, Блінов не хотів чіпати цю жінку. Він навіть доручив Микиті Борзову викликати її і запропонувати кращу роботу, таку, де вона завжди була б на виду.
Тієї ж ночі Мейєр арештував Охотникову і, не добившись від неї ніяких зізнань, через день повісив.
І при всьому цьому Курт Мейєр і Блінов трималися як дуже добрі, щирі друзі, вони ходили один до одного в гості і годинами ганяли по зеленому полю більярдні кулі.
Того дня Курт Мейєр прокинувся рано, почуваючи якусь особливу легкість в усьому тілі. Що не кажи, а коли людині під п'ятдесят, вона повинна дбати про своє здоров'я. Вже десять років, як на сніданок він їсть сиру капусту, а вечеряє молоком. Склероз — доля всіх старих його ще не торкнувся. Чудова пам'ять, міцні нерви і величезна витривалість — ось нагорода за відмову від деяких радощів.
Мейєр одягнувся, старанно поголився і після легкого сніданку сів за роботу.
З вікна його двоповерхового будинку, захованого глибоко в саду, було видно автоматника, який походжав перед ворітьми.
Мейєр подумав про те, як по-різному складаються долі. Той солдат, котрий його охороняє, кожної хвилини зазнає значно більшої небезпеки, ніж він. І все-таки, якщо заглянути цьому солдатові в душу, то він, напевне, щасливий, що служить тут, у тилу, а не просиджує ночі під вибухами бомб у якомусь брудному бліндажі… У кожного своє щастя і свої злигодні…
