Вітряк - Чернишев Славчо (читаемые книги читать онлайн бесплатно .TXT) 📗
— Е-е-е-ех! — вигукнув Сашо. — Мрія! Летить, мов сарна!
Він був вільний від вахти і взявся до щоденника. Попередивши його, щоб нічого не писав про каву, Максим з прихованою тривогою дивився на парус, який дедалі все дужче напинався до вітру.
— Ого! — вигукнув Колка. — Бач, як несе!
Стоячи з біноклем на шиї на носовій частині, захоплений швидкістю, Андрій радісно й безтурботно насвистував. Старе корито, легко коливаючись на слабеньких хвильках, розбризкувало теплу зелену воду, летіло, мабуть, швидше ніж моторний човен. «Якщо й далі піде так, — думав собі Максим, — незабаром будемо в Н».
Та не довелось їм швидко допливти. Вітер дедалі дужчав, з'явилися баранці, хлопців це зовсім розвеселило, вони почали співати, а Максим ще дужче спохмурнів, його побоювання перетворилися тепер на виразну, сильну і владну тривогу. Ні, справа тут зовсім не в нервах. Передчуття не підвели його й на цей раз. Буде буря. З півдня хмари котилися величезними сіруватими клубками, збираючись на сході вздовж горизонту, мов перед атакою. Вітер ще подужчав. Сонце зблідло, просвічуючи крізь якусь білувату імлу, потім раптом сховалося зовсім, і стало темно. Море почорніло.
З завмиранням серця чекав Максим цієї хвилини, а тепер заспокоївся. Тепер він знав, що має бути. Спокійно й владно почав давати накази. Хлопці одразу витверезились од захоплення підступним зюйд-вестом, який непомітно перейшов у норд-ост. Це їх налякало, але всі були готові до боротьби.
Барку відносило все далі від берега, аж поки він зовсім не зник у мутній імлі. Але Максим все-таки не змінив курсу. Він намагався відійти якнайдалі від берега, щоб не розбитися об гострі скелі. У відкритому морі було безпечніше. Качка й завивання вітру дедалі дужчали. Хлопці налягли на весла й гребли мовчки, чекаючи початку бурі. Дужий порив вітру підхопив барку й кинув далеко вбік. Вона стрімко провалювалася в прірви, хвилі заливали її, обдаючи хлопців з ніг до голови водою, підіймали їх на високі гребені, щоб потім знову кинути у водяні провалля.
Старе корито жалібно скрипіло, немов розсипалось. Максим наказав опустити парус. Не встигли хлопці сховати його в кубрик, як з низьких хмар, мов з відра, линув дощ. Тепер барка йшла тільки на веслах, і це було безпечніше, ніж під парусом. Оскаженіла стихія вхопила нещасного човника і, вирвавши його з-під влади хлопців, понесла в страшному хаосі. Велика хвиля вирвала Сашове ліве весло. Максим наказав йому витягти й праве й вичерпати воду, що набралась у човен, а Андрієві — визначити, якщо це можливо, їхні координати.
На веслах залишився тільки Колка. Хвилі намагались вирвати кермо з Максимових рук, налітали на нього, старалися змити його з місця, але хлопець не відступав, усе ще намагаючись керувати старим скрипучим коритом. Андрій, зігнувшись у затишку в носовій частині, проводив по целофановій обгортці карти уявні лінії і раз у раз поглядав на компас, ламаючи голову над трудною задачею. Трохи згодом він приліз до Максима й гукнув на все горло, щоб перекричати бурю:
— Курс на схід!.. Десять миль від Н.!.
— Що? — гаркнув Максим. — Підійди ближче! — і притяг його лівою рукою до себе. Аж тепер почув. Махнувши рукою, він відіслав Андрія назад і наказав знову взятися за весла.
А буря лютувала все дужче й дужче. Ось вона реве з усієї сили, грається стареньким коритцем, мов горіховою шкарлупкою, кидає його в глибокі безодні, здіймає па високі гребені хвиль, жене на нього шалені вали. Сашо невтомно вичерпує воду. Колка з Андрієм напружують останні сили.
Максим здалеку угледів, що підходить величезна хвиля.
— Пояси! Пояси! — гукнув він тривожно.
Хлопці схопили рятувальні пояси, але надіти не встигли. Хвиля накотилась, залила їх, та не втопила. Вичерпавши воду, Сашо швидко заспокоївся, хоч буря й тримала його весь час у напруженні. В цьому хаосі не було часу думати й міркувати. Хлопці покладалися на свій інстинкт, волю і особливо на фізичну витривалість. Вони палко жадали тільки одного: щоб якнайшвидше скінчився цей кошмар, що тривав хтозна-скільки часу. А буря все гралася з безпорадною утлою баркою. Дощ виплітав щільну тяжку завісу, за яку не могло проникнути людське око. Там, за нею, була смерть і безвість.
Раптом крізь завивання бурі Сашові почувся стукіт мотора. Оглянувся — немає нічого. Подумав, що вчулось. Але за мить повз них промайнув невеликий катер. Угледівши на ньому бородатого велетня, Сашо крикнув і, випроставшись, полетів на лівий борт. Хлопці оторопіли. Колка блискавично кинувся на Саша і стягнув на дно. Аж тепер усі побачили катер. Хлопці здійняли гвалт, почали махати руками і помітили, що й звідти на них дивляться, але судно, не зупинившись, зникло за щільною темною завісою так само несподівано, як і з'явилось.
— Лази! — миттю визначив Андрій.
Інші скоріше зрозуміли по губах, ніж почули, що то за катер. Колка схвильований проліз до Максима, гукнувши йому на саме вухо:
— Як ти думаєш, що їм тут потрібно?
— Хіба я знаю! — стурбовано відповів Максим. — Побачимо…
Лазами називались морські розбійники, пірати, контрабандисти. Жили вони по узбережжю Малої Азії, переважно — в морі. Хлопці враз забули про бурю. Сашо гукав до Колки:
— Піратський острів — і лази! Це не випадково!
Без сумніву, зв'язок був, але про нього можна було тільки догадуватись. Ой, хоч би скоріше вщухла буря! А вона завивала, ревіла, шпурляла човен, вимотувала останні сили. Ледве тримаючись на йогах, перелякавшись до смерті від несподіваного падіння, Сашо запропонував поприв'язуватись до човна. Це було небезпечно й безглуздо. Потопляться, мов цуценята. Бідолаха! Руки в Саша нестерпно боліли, безсило опускались, дерев'яніли. Андрій схопив його попід пахви, а сам тримався за щоглу, що описувала над хвилями дивовижні параболи. Колка вичерпував воду.
І все-таки буря була вже не така страшна. Несподівана поява лазів недалеко від рідного берега вразила їх. З голови весь час не виходила думка про цих розбійників. Що їм тут потрібно? Чи не використовують вони в своїх цілях саме таку лиху годину? Хлопці знали, що в місті з-під поли торгують не тільки кавою, а й чаєм, англійським сукном, взуттям, маслиновою олією, чорним перцем, запальничками, гашишем тощо. Може, саме ці лази й займаються контрабандою? Хто ж інший! Лази були схожі на кочових циган: нічим іншим не могли займатися, крім нечистих справ. Без сумніву, у них були спільники і серед рибалок. Ні, Сашо не помилявся. Катер приходив по каву. Але чому серед білого дня? Може, тому, що вдень їх ніхто не запідозрив би, ніхто б не звернув на них уваги? А хіба за островом не стежить берегова охорона? Чи дізналися вже лази, що хлопці відкрили їхній склад? Ні, ні, вони, певно, тільки тепер туди їдуть. А можливо, ці не мають нічого спільного з островом? От каверза!
Хлопці відчували, що вскочили в страшенно цікаву й таємничу історію, про яку досі тільки мріяли, та й то цілком певні, що таких пригод уже не існує — навіть жалкували, що пізно народились. І ось перед ними почало розкриватися щось таке, що й лякало хлопців і водночас розпалювало їхні гарячі серця, що поривалися до подвигів і слави.
Несподівано виття бурі обірвалося, немов ножем відрізане. Горизонт відступив, дощ перестав. Тільки деякі хмари струшували ще останні краплини. З боку берега виглянуло сонце, вже зовсім низько, на заході. Це дозволило хлопцям зорієнтуватися, бо в хаосі вони забули, з якого боку й берег. Піднявши парус, пішли в напрямку, який вважали південним. Андрій узявся за навігацію. Виявилось, що вони перебувають за десять миль од берега і за п'ять миль на південь од Н. З радощів хлопці почали кричати, мов божевільні.
Зробивши красивий поворот, мандрівники взяли курс на рибальське містечко. Дув помірний попутний вітер.
Уже сутеніло, коли на горизонті з'явилося Н. На фоні яскравого літнього заходу містечко здавалося на диво красивим. Праворуч на високому березі рельєфно вимальовувався вітряний млин, чорніючи на фоні світлого вечірнього неба, — той самий млин, який вони так любили і в якому мали намір влаштуватися на літо, бо він був покинутий. Млин займав центральне місце в їхніх романтичних мріях і юнацьких пориваннях. Можливо, тому, що це був єдиний на всьому узбережжі млин — інші один за одним попідгнивали і пішли на дрова. Пара прирекла їх на загибель.
