Наказ лейтенанта Вершини - Лысенко Василий Александрович (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗
У чемодані було дві пари нового есесівського обмундирування, дві пари черевиків, чоботи, пістолет в рудій ремінній кобурі, автомат з двома запасними ріжками. Юрко одягнув чорний, дбайливо випрасуваний мундир, од якого неприємно несло карболкою, і сказав матері:
— Поїду в палац.
— Чого ти туди поїдеш?
— Прибув кореспондент, хоче написати статтю про бій в селі Дібровному.
Галина Іванівна осудливо поглянула на мундир, скрушно похитала головою.
У кабінеті Маєра Юрка чекав вертлявий фашист.
Під його тонкою, сухою, трохи зморщеною шиєю теліпався білий хрест з чорною обводкою.
Маєр привітався з Юрком, сказав вертлявому:
— Гер Фіхте, прошу вас познайомитися з героєм бою Юргеном Бергом. Оце і є рятівник солдатів охоронного батальйону дивізії «Вікінг». Він хоробро бився з бандитами, як справжній солдат фюрера.
Той підійшов до Юрка, подав руку:
— Я радий познайомитися з юним героєм і розповісти про його хоробрість читачам. Нашу газету читає фюрер! І це велика честь для тих, чиє ім'я потрапляє на її шпальти.
— Пане Маєр, — звернувся кореспондент до фашистського полковника, — я просив би вашого дозволу порозмовляти з Юргеном наодинці. Якщо ви дозволите, ми поговоримо з ним на чистому повітрі, у невимушеній обстановці. Мені цікаво буде почути розповідь про бій «вікінгів» серед непрохідних боліт та лісів.
— Будь ласка, пане Фіхте! — люб'язно погодився Маєр, — Ви наш гість, і ваше бажання — закон. Ви можете піти в парк, пройтися алеями, порозмовляти на березі озера.
Юрко з кореспондентом вийшов на подвір'я палацу і повів його в глиб парку.
— Який чудовий парк! — проказав газетяр. — Оригінальне поєднання дикої природи і мистецького творіння людських рук!
Юрко уважно оглянув подвір'я. Навпроти палацу стояли чотири танкетки. На галявині під муром вишикувалися чорні фургони. Їх було п'ять. Це були ті, що возили диверсантів на Митрик.
— Я хочу почути твою розповідь, — глянув на юнака гість, — про бій солдатів фюрера з лісовими бандитами. Ти, Юрген, мусиш розповісти мені про подробиці цієї нерівної битви.
Юрко почав розповідати про бій в селі Дібровне і непомітно підводив німця до кінця галявини, де знаходилася чавунна решітка. Над нею ріс розлогий кущ бузини. Решітка повністю була схована під опалим листям, сухим паліччям, мулом, що його нанесли дощові води.
Фіхте уважно слухав розповідь, час від часу робив якісь помітки в своєму записнику.
— Що ти відчував, — запитав есесівець, — коли вас примусили викопати собі могилу і кинули в кам'яний льох?
— Нічого я не відчував, гер Фіхте, — мене так побили жінки, що я ніяк не міг прийти до тями. У мене розпухло лице і дуже боліла голова.
Фіхте зробив запис і запитав Юрка:
— Як багато було лісових бандитів, і як вони були озброєні?
— Їх було дуже багато, гер Фіхте! Вони повністю оточили наш батальйон. У них були автомати, кулемети, гранати, їх було значно більше, ніж солдатів фюрера.
— Як тобі пощастило врятувати приречених на загибель солдатів?
Юрко коротко розповів, що було в льоху, пояснивши, що його надоумив Лернер.
— Чудово, Юрген! Ти справжній герой, хоробрий солдат фюрера! Тепер я зроблю кілька знімків для нашої газети.
На подвір'я прийшли есесівці, вирятовані Юрком з льоху, на чолі їх став Лернер, блідий, схудлий; він, мабуть, ніяк не міг отямитися після невдалого бою та мандрівки по нічному болоті. Фіхте зробив з десяток знімків. Він сфотографував окремо Лернера, Юрка, ще одного офіцера в новій формі штурмфюрера військ СС.
Потім Фіхте зробив груповий знімок біля танкеток, у центрі есесівців знаходився Лернер, поряд з ним — Юрко у своєму новому, трохи завеликому мундирі.
Після фотографування до Юрка підійшов Франц:
— Юрген, гер Маєр наказав тобі зайти в його опочивальню. Ходімо!
Маєр чекав на Юрка у Зоряній кімнаті. На стінах, освітлених сонцем, виблискували мідні зірочки, сяяли на стелі, привертали до себе Юркову увагу. Крізь вузьке відчинене вікно в кімнату повівав прохолодний вітерець з Прип'яті.
Маєр сидів за столом. Водій залишив Юрка в Зоряній і, спитавши дозволу, вийшов з кімнати. Фашист запросив хлопця сідати, потім радісно проказав:
— Я сьогодні майже цілу ніч підраховував наш скарб — це було надзвичайно приємне заняття. Ми маємо триста тисяч фунтів стерлінгів. Після успішної реалізації я вручу тобі п'ять процентів. І це будуть не фальшиві фунти, а справжні долари! — Маєр поглянув на Юрка, замовк, не розуміючи, стенув вузькими плечима: — Ти дивна людина, Юрген! Я не бачу на твоєму обличчі радості. Ти з часом можеш стати надзвичайно багатою людиною. Ти будеш мати справжні долари!
— Навіщо мені долари? — промовив Юрко. — За них все одно нічого не можна купити!
— Я маю можливість, — Маєр відкинувся на спинку крісла, — виплатити належні тобі п'ять процентів окупаційними марками. І виплатити сьогодні. Зараз. Ти можеш поїхати в Київ і купити на них все, що тобі потрібно, — Маєр задумливо потарабанив пальцем по полірованій поверхні письмового столу, — але мушу сказати тобі відверто, що це занадто нерівноцінний обмін. Беручи марки, ти багато втратиш в майбутньому. Долари — надзвичайно цінна валюта! Надзвичайно!
— Я з радістю візьму окупаційні марки!
— Хай буде так! — Фашист відчинив сейф, дістав кілька пачок окупаційних марок, перерахував їх, потім додав до них ще п'ять пачок і сказав: — Я віддаю тобі, Юрген, двадцять тисяч марок! Пізніше я порахую все точніше! Ти можеш їхати в Київ і купити потрібні речі. Перепустка теж готова! Ти повинен лише назвати число, коли маєш виїхати в Київ, і назвати день повернення.
— Я хочу поїхати в середу. І в неділю повернуся.
Маєр подав хлопцю папірець з чорним розпластаним орлом:
— Ти можеш їхати! Дозвіл на провезення продовольства візьмеш в коменданта Штарка. Я потелефоную йому, щоб він теж виписав тобі трохи продуктів. Чи подобається тобі новий мундир?
Юрко підхопився з стільця, відповів ніяково:
— Прошу вибачити мені, пане Маєр! Я не подякував вам за цей дарунок! Це чудове обмундирування. І спасибі вам за пістолет та автомат! Жителі села дізналися про мою участь в бою за село Дібровне, і тепер мені необхідно мати зброю.
— За свою хоробрість, — урочисто промовив Маєр, — ти одержиш велику нагороду! Їдь у Київ. Після твого повернення ми зустрінемося і поговоримо про таємниці Червоної Красуні. Я певен, що з часом нам пощастить потрапити до фальшивомонетні пана Хоткевича. Я дещо довідався про цю таємницю. Ми поговоримо, коли повернешся з Києва. Бажаю тобі, Юрген, успішної поїздки!
У середу до воріт під'їхав Свічка на возі, запряженому парою коней, постукав пужалном у відчинене вікно:
— Доволі спати! Час їхати!
— А де староста? — запитав Юрко.
— Прихворів трохи, вирішив дома перебути. А нам того й треба, — Свічка підморгнув Юркові,— ми й без старости впораємось!
Лісник допоміг повантажити на віз мішок борошна, кошик з яйцями, торбу з харчами, зачекав, поки Юрко одягнувся і вийшов на вулицю в чорному есесівському мундирі, на жовтому ремені висіла кобура з пістолетом.
— Ого! — вигукнув Свічка, — для такого пана фаетон потрібен, а не така гарба, як у мене!
На пропускному пункті перед смугастим шлагбаумом стояли есесівці, старанно перевіряли всіх, хто йшов або їхав у Київ.
Юрко подав офіцерові посвідчення, видане Маєром, перепустку, дозвіл коменданта Штарка на провіз продовольства, той наказав солдатові:
— Пропустити!
Київ скидався на вимерле місто. На вулицях виднілися лише поодинокі перехожі. І ті злякано тислися до стін зруйнованих будинків, готові при першій небезпеці чкурнути у темні провалля.
— А тепер куди податися? — запитав Свічка Юрка. — Мені наказано виконувати твої розпорядження.
— Давайте, Трохиме Сергійовичу, — запропонував Юрко, — заїдемо до моїх знайомих, я передам їм продукти, а потім — у Покровський монастир.
Коні поволі рушили з місця, і віз з гуркотом покотився по брукованій вулиці. Незабаром зупинилися перед сірим приземистим будинком з вибитими вікнами, сяк-так заладнаними диктом. Юрко увійшов у напівтемний коридор. Тут була кімната Каті. Перед знайомими дверима Юрко зупинився, постукав, зачекав і знову постукав.
