Наказ лейтенанта Вершини - Лысенко Василий Александрович (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗
— Скажи Лернеру, що треба прориватися до болота, там можна сховатися!.. Тут зразу за рікою — болото.
Юрко підбіг до Лернера:
— Пане штурмбанфюрер, наш провідник Скрипаль радить відійти на болото, бо тут на нас чекає загибель.
— Прориватися до болота! — наказав Лернер. — Берегти патрони!
Тільки наблизились карателі до верболозу, як їх зустріли партизанські автомати.
Юрко тримався Лернера, допоміг йому вибратися з трясовини. Есесівець важко дихав, витирав брудною рукою обличчя, по якому розпливалося чорне баговиння. Перед очеретом перепинив його бородатий партизан з автоматом:
— Руки вгору!
Той підняв довгі, як жердини, кінцівки, а разом з ним здався у полон і Юрко. Їх обох відвели до групки полонених, які стояли посеред вулиці під охороною партизан. Юрко вгледів Леоніда Поуха. Той теж помітив хлопця і, підійшовши до конвоїра, наказав:
— Полонених всіх доставити в штаб. Особливо дивіться за цим гітлерівцем, — Поух вказав на Лернера, — цей забрьоханий штурмбанфюрер — важна птиця, він нам потрібен. Хто тут головний?
Наперед виступив чорнявий партизан у приношеному піджаці з німецьким автоматом.
— Командир взводу Маренець! — виструнчився він перед Поухом.
— Наказую всіх полонених доставити в штаб на допит. І ніякого самосуду!
Біля Лернера стояв офіцер, поряд з ним, втягнувши руду розкошлану голову в широкі плечі, тремтів переляканий Скрипаль. Партизани оточили полонених і чогось чекали.
— Нарешті! — гукнув чорнявий партизан. — Повертаються!
Над шляхом знявся стовп куряви. Партизани гнали відбиту від фашистів худібку. За чередою йшли хлопці та дівчата, яких Лернер наказав відправити на Татарський острів. На пагорбі догорала церква. З оглушливим тріскотінням провалився дах, і над згарищем знялися вогненні язики полум'я та велетенські рої іскор. Один з конвоїрів, літній уже партизан, люто поглянув на есесівців, промовив:
— Триста літ стояла церква! Ординці не спалили! А ці пустили за димом! Ще й людей хотіли в ній спалити! Падлюки!
Полонених карателів підігнали до гурту есесівців і повели на околицю села.
Партизани обурено перемовлялися:
— Навіщо їх в полон брати?
— Порішити — і кінець!
— Начальство наказує доставити на допит.
Полонені злякано озиралися. Коли виходили з села, до конвоїрів підбігли жінки та дівчата. Висока сіроока молодиця з опаленою косою кричала:
— Куди їх ведете? Куди? І їх попалити! Живцем! Хай горять! Вони дітей палили!
Юрко і Скрипаль ішли в останньому ряду. Їм діставалося найбільше. Жінки відірвали рукава від Юркового френча, комір, подряпали, надавали добрячих стусанів. Підбігла дівчина такого ж віку, як Юрко, налетіла на нього, мов кібчик, схопила за чуприну, смикала з усієї сили, кричала розгнівано:
— Це наш, зрадник! Він у них перекладачем влаштувався!
— Де тут наші? — питали жінки.
Дівчина, не випускаючи з рук Юркового чуба, закричала:
— Оцей наш! І отой рудий! Я сховалася в житі, а він мене побачив і карателям видав! Ще й чоботом ударив!
Партизан під'їхав на коні, відтіснив жінок од полонених і голосно вигукнув:
— Не чіпайте! Полонених необхідно допитати, а потім будемо їх судити!
Дівчина в порваній кофтині йшла поруч з партизанами і, плачучи, говорила:
— Хай уже фашисти — карателі! А це ж наші! Наш хліб їли — і стали зрадниками. Їх на місці стріляти треба
Юрко йшов, опустивши голову. Пекло подряпане обличчя, гула від стусанів спина. Він мусив мовчати, терпіти, бо не мав права порушувати наказ лейтенанта Вершини.
Коли ввійшли на колгоспне подвір'я, до полонених наблизився лейтенант Вершина, наказав:
— Полонених у льох! І по одному на допит!
Юрко сів під невеличким заґратованим віконцем на кам'яні східці, притулився щокою до стіни. До нього підсунувся Скрипаль:
— Тепер пропали! Тут Вершина, і мені в нього не викрутитися. Весь час стоїмо один одному на заваді. Живучий він! Двічі стріляв я в нього з обріза під час колективізації — і мимо! Не везло! Скільки я на нього доносів із Сиволапом понаписував, і не пособило!..
Скрипаль підвівся, пішов у глиб льоху, зупинився біля купи міцних дубових клепок, підняв одну, розмахнувся і вдарив нею об муровану стіну.
Довкола сиділи похмурі есесівці, поглядаючи на зачинені двері, прислухалися до найменшого шерхоту, чекали кари. Лернер примостився на перевернутій бочці.
Двері відчинилися, і партизан з автоматом гукнув:
— Старший поліцай Скрипаль, виходь!
Фашисти стрепенулися, повтягували голови в плечі, перелякано поглядали на партизана. Скрипаль підвівся, сказав Юркові:
— Тепер, брат, капут! Бувай, хлопче!
Незабаром знову відчинилися двері, і партизан повів на допит есесівця. Так одного за одним викликали фашистів на допит, але в льох ніхто не повертався. Нарешті дійшла черга й до Юрка. Його завели в кімнату, де за столом сидів лейтенант Вершина.
— Ти хто? — суворо запитав він Юрка. — Фашист? Есесівець?
— Перекладач!
— Доперекладався!
Лейтенант повернувся до партизана, який привів Юрка:
— Кузьмо, залиш нас з цим паном перекладачем і почекай в коридорі.
Партизан вийшов. Лейтенант підвівся з-за столу, подав Юрку руку:
— Розмалювали тебе дівчата! Ти тепер як та писанка! Не журись, Юрку, до весілля заживе! За повідомлення — велике спасибі. Вчасно ми його отримали! І вашій Лесі спасибі. Славна дівчина! Прибігла до Кравця, а той зліг, рана на нозі відкрилася, поранили його фашисти під Житомиром. Він послав дівчину в Гаївці до нашого зв'язкового. І вона встигла, бо якби ще трохи — згоріли б люди. Чого скривився?
— Лице пече. І в голові гуде, як у вулику. Набридла мені служба в Маєра. Залиште мене в партизанах.
— Ти й так партизан.
— Я в загін хочу! Не можу більше так…
— Он скільки ви людей з Лесею врятували. Нема в нас людей, які б підтримували стосунки з Маєром.
Лейтенант підвівся з-за столу, підійшов до Юрка, взяв за плечі, прихилив до себе:
— Молодий ти ще! Розумію, як тобі важко. А кому зараз легко? Ти думаєш, так просто далася перемога оце зараз? За неї віддало життя немало наших бійців. Але ніхто з партизанів не каже, що йому набридло воювати… Ми тут одну справу замислили. І нам потрібна твоя допомога. За наказом командира партизанського загону ми відпустимо полонених есесівців.
— Як це відпустите? — здивувався Юрко. — І Лернера? Це ж він наказав підпалити церкву з людьми!
— І Лернера відпустимо, розіграємо їх втечу. Допоможе їм врятуватися фольксдойч Юрген Берг. Не дивуйся, робимо це не від доброго життя. Звісно, можна розстріляти карателів — і це буде справедливо. А як бути з Юргеном Бергом? Помилувати? Відпустити? Чи довірятимуть йому після цього гестапівці, той же Маєр? Навряд. Вихованці Маєра мають скоро вилетіти за лінію фронту. І ми втрачаємо нашого розвідника, який користується повним довір'ям гестапівського полковника. Один вихід — організувати есесівцям втечу. Але ти вже раз «рятував» фашистів, і подібний вчинок може викликати підозру.
— Що ж я повинен робити?
— Рятівником карателів має бути Скрипаль, а ти — його помічник.
— Так він теж з партизанами заодно? — здивувався Юрко.
— Ні, він заодно з фашистами, але ми повинні примусити його робити те, що нам потрібно. Слухай уважно. Гру треба провести тонко, так, щоб і комар носа не підточив. У заґратованому вікні ми так розсунули залізні прути, що ти зможеш через них пролізти. Ти виберешся з льоху, відчиниш двері есесівцям і разом з ними через село Грибарі підеш в Жовтневе. «Втечу» треба провести сьогодні вночі. Години три тому партизани розгромили поліцейський пост у сусідньому селі, захопили в полон п'яних поліцаїв. До завтра ніхто з них не прочумається. Ми їх посадимо біля льоху, а перед тим розіграємо сценку, ніби вони п'ють горілку. Потім ти почуєш пісню:
Пили горілку, пили наливку,
Ще й мед будем пить!
Співатиме Поух. Це сигнал, що настав час готуватися до втечі. Ти підійдеш до вікна, просунеш голову крізь залізне пруття. Кузьма, твій конвоїр, крупніший за тебе і то вільно проліз крізь грати. Ти підійди до Скрипаля і скажи, що можеш випорснути з льоху. Порадь Скрипалю спробувати скористатися лазівкою. Потім підійди до Лернера, розкажи йому, що Скрипаль радить тобі пролізти крізь заґратоване вікно, вибратися на волю і відчинити двері. Вартові, мовляв, п'яні… Коли повернешся в село, намагайся всі заслуги приписати Скрипалю. Ти лише виконавець його вказівок — і не більше. Есесівці — народ бувалий, вишколений, спостережливий. Тут треба діяти тонко.
