Татарський острів - Лысенко Василий Александрович (бесплатные онлайн книги читаем полные .TXT) 📗
— Я не можу зрозуміти вас, а ви не спроможні збагнути моїх поглядів, — зневажливо кинув Спичак, — бо говоримо ми про зовсім різні речі. А раз так, то й нема нам про що говорити. Золото ви не одержите! Це я вам заявляю напевно! Комуніст ніколи не стане зрадником.
Дітмар розлючено наказав Маєру:
— Вивести! І розстріляти зараз же!
Маєр викликав варту.
— Вивести і розстріляти негайно! Про виконання наказу доповісти!
— Фанатик! — обурено вигукнув услід Спичаку Дітмар. — І всі вони в переважній більшості фанатики. Солдати, партизани, підпільники, жінки і діти вмирають і лишаються вірними своїй ідеї, більшовикам. Вони отруєні ними, всі як один. Цей в'язень поводився так, ніби взагалі не боїться смерті. Але ж він напевне хоче жити! Молодий, дужий, повний сили. І спокійно пішов на видиму смерть! Єдиний дійовий засіб боротьби з такими фанатиками — їх повне знищення. Повне! Тут я цілком згоден з Гітлером. Але ж їх двісті мільйонів. Практично знищити за короткий час таку масу населення неможливо. Для цього потрібно не менше як десять років. Ми не можемо мати цей час. І ми програємо цю війну. Правильніше, ми вже її програли.
— Ні, мій генерале, — гаряче заперечив Маєр, — ми виграємо цю велетенську, ще незнану в історії битву. Скоро впаде Сталінград. Наше військо форсує Волгу, і танкові колони вермахту підійдуть до Уралу, паралізують цей промисловий центр більшовиків. Проти комуністів виступлять наші союзники — Японія і Туреччина. Москва не спроможна витримати такого натиску. Останні події повністю підтверджують розрахунки фюрера. Ще один удар — і німецька армія на Уралі!
— Дурниці! — рішуче вигукнув Дітмар. — Всі ці нікчемні розрахунки фюрера — заспокійливі пілюлі для обивателя. Німеччина стікає кров'ю, війна програна, і ми, Отто, повинні думати про свій власний порятунок. І не тільки думати, а й діяти — і діяти поскоріше. Нині цю гірку істину розуміє багато високопоставлених осіб, і вони вживають належних заходів. Нам варто вже сьогодні подумати про майбутнє. Воно проступає в досить похмурому забарвленні.
— Я не розумію вас, мій генерале. — Голос Маєра тремтів.
— Зараз я все поясню, — пообіцяв Дітмар. — Мені достовірно відомо, гер Маєр, що деякі наші колеги, звичайно, ті, які мають солідні заощадження, придбали на всякий випадок гарні маєтки в країнах Південної Америки. Гроші цього фанатика стали б нам у неабиякій пригоді. Навіть подумати страшно про таке багатство. І воно випорснуло з наших рук. Кожна людина, Отто, повинна мати кошти на чорний день, який невмолимо наближається до нас. І нам треба поспішати, бо часу дуже обмаль. Необхідно зробити все, щоб оволодіти скарбом пана Хоткевича.
— Невже справді становище таке безнадійне? — не вірив Маєр. — Адже фюрер обіцяє застосувати нову зброю.
— Блеф! — вів своєї Дітмар. — Ніяка зброя не спроможна врятувати нас від поразки. Зараз я мушу їхати на Татарський острів, ознайомитися з підготовкою до виробництва та застосування цієї, так званої, нової зброї. Добре, як нам пощастить за допомогою хімії очистити від ворогів тили наших військ. І всі оці ліси, болота перетворити на мертву зону. Звісно, цей місцевий успіх не може принести нам перемогу над ворогом в Сталінграді. Через місяць маємо почати операцію «Сахара». Приступимо до очищення Полісся від партизан. Спробуємо використати нову зброю проти білорусів. Взагалі ці партизани все більше нахабніють. Проти них доводиться кидати регулярні війська. Нині з фронту довелося зняти двадцять вісім дивізій. Нарешті витруїмо партизан і на скипидарному заводі. Надто багато диверсій влаштовують ці бандити на навколишніх залізницях.
Фашисти ще перекинулися кількома фразами і вийшли із Зоряної, за ними зачинилися двері і голосно клацнув замок.
Юрко рвучко встав і не пішов, а побіг до лейтенанта, розповісти про почуті новини.
Вершина сидів у кімнаті Червоної красуні, читав грубезну книгу в шкіряних палітурках. Побачивши Юрка, запитав:
— Ну, про що там домовлялися фашисти? Юрко вирішив почати з головного для Вершини:
— Іване Петровичу, жива ваша Люся. Її скоро мають привезти в Київ. Маєр хоче судити підпільниць і видати її за зрадницю.
— Не поспішай! — перебив його Вершина. — Розповідай по порядку, з подробицями.
— І Консул тепер відомий, — поспішив Юрко. — Правду ви говорили, він справді ходить у шапці-невидимці. Знаєте, до чого додумалися фашисти? Поставили в кабінеті колишнього власника скипидарного заводу цілеспрямовані мікрофони — і всі розмови записуються на магнітну плівку. У них є своя Зоряна. Тільки ще досконаліша за нашу.
Лейтенанта ніби вітром вимело із-за столу, він підбіг до Юрка, схопив його за руку, майже силоміць посадив на диван, наказав:
— І куди ти поспішаєш, кажу ж, розповідай поволі. Так хто такий Консул, як його прізвище, як? Хто він такий? Де фашисти поставили мікрофони? А де знаходиться магнітофон? Чому ми на них не натрапили? Виходить, що тут почала діяти техніка!
Юрко поглянув на свої записи і став переказувати Вершині розмову гестапівців докладно, щоб нічого не пропустити. Найбільш важливі деталі Вершина просив переказувати двічі, а то й тричі. Він швидко записував усе в товстий блокнот.
— Так, кажеш, починають діяти диверсійні школи? Ти не переплутав їх назви? Це дуже важливо! Тут такий фейєрверк можна влаштувати!
— Ні, Іване Петровичу, без помилок!
— Молодець, Юрку! Велике спасибі тобі! Нарешті ми вийшли на Консула! — лейтенант на радощах ударив кулаком по столу. — Тепер все зрозуміло! Тепер ми так провчимо фашистів, що довго будуть пам'ятати — і мікрофони, і магнітофони!
— Ви знаєте, хто такий Консул?
— Місцевий лісник, — гнівно мовив Вершина, — колишній петлюрівець, бандит, який проживає на Васильківських Дачах під чужим прізвищем, видавав себе за учасника громадянської війни, ще в 1941 році став партизаном, провідником. Ми виділили йому комірчину на горищі, а він прилаштував там магнітофони. Тепер зрозуміло, чому фашисти не руйнували будинку Фогеля на Васильківських Дачах. Хай же начувається Консул! А Рудий чого вартий! Нічого певного про нього не говорили фашисти?
— Ні, нічого…
— Про Люсю нічого не переплутав?
— Ні, Іване Петровичу, переказав усе слово в слово!
— Гаразд! Тепер нам можна буде загадки фашистам загадувати. І школа «Вольф» не сьогодні-завтра почне діяти. Все більше дається взнаки Татарський острів. Так там, кажеш, нова зброя! — Лейтенант підсунув до себе блокнот, відкрив чисту сторінку, сказав Юркові: — Розповідай знову про розмову в Зоряній, так, ніби ти мені нічого взагалі не говорив.
— Я ж вам уже все розповів! — здивувався Юрко.
— Кажу ж — знову повторимо. Можливо, щось забув, щось не так сказав. А зараз на щось звернеш більшу увагу. Все це дуже важливо.
Юрко знову почав розповідати…
— Доповімо в центр про Спичака, — пообіцяв лейтенант, — не пощастить фашистам очорнити ім'я чесного патріота-комуніста. — Він поглянув на годинник. — Хоча б скоріше настала ніч. От зрадіє командир загону, що нарешті пощастило вийти на слід Консула. Майже рік він видавав наших людей, завдавав удар за ударом і лишався безкарним. Тепер лишився Рудий! Та дійде черга й до цього зрадника. І Рудий нікуди не дінеться, за все відповість, за все розквитаємося.
Коли настала ніч, Вершина вивів Юрка з підземелля, міцно потис руку:
— Ну, будь здоров! Велике-велике тобі спасибі!
