Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детские » Детские остросюжетные » Останній рейс - Росин Вениамин Ефимович (серия книг .TXT) 📗

Останній рейс - Росин Вениамин Ефимович (серия книг .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Останній рейс - Росин Вениамин Ефимович (серия книг .TXT) 📗. Жанр: Детские остросюжетные. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Так точно.

— Ви, Андрію Остаповичу, постарайтесь встановити повний номер автомашини і прізвище власника. А найголовніше — якомога швидше з'ясуйте, звідки вкрадено ратин. Тут, гадаю, два варіанти: шахраї орудують на одній із швейних фабрик, кравецьких ательє, баз… Можливо також інше: тканину вкрадено з магазину або складу. Поки що задача з багатьма невідомими… Ясно одне: злочинці небезпечні, не новачки. Праці попереду, передчуваю, немало… А тепер, коли запитань немає, — за працю…

Дощ уже вщух. Сірі клапті хмар квапливо бігли на захід, ніби злякалися сонця, що висунуло рожеве обличчя з-за ламкого обрію. Перевалюючись і туркочучи, бродили в калюжах голуби. Біля них, задерикувато цвірінькаючи, стрибали горобці. Зашурхотів шинами перший тролейбус. Йому навздогінці помчав хлібний фургон. Десь заскреготів на стиках рейок трамвай. З'явилися перехожі. Місто прокидалось.

ДЕ Ж БАБЧЕНКО?

«Победа» летіла заснулими вулицями, час від часу міняючи напрямок. Стрілка спідометра не спускалася нижче за 80 кілометрів, і машина жалібно поскрипувала на поворотах.

Чубатий парубок в строкатій сорочці з короткими рукавами, нахилившись уперед, вчепився в рульове колесо. На вкритих татуїровкою засмаглих руках напружилися м’язи. Сигарета погасла, та він не помічав цього, і перекидав її з одного куточка рота в другий.

— Пригальмуй, Жоро, — хрипким від хвилювання голосом наказав чоловік, що сидів поруч з ним.

— Навіщо, Сергію Олександровичу?

— Тобі сказано?!

Машина зупинилась. Той, кого назвали Сергієм Олександровичем, обережно прочинив дверцята і, притримуючи їх, став дослухатись.

— Ну, слава богу, — полегшено зітхнув він. — Начебто утекли… ось тільки Яшко…

— За нього не турбуйтесь. Яків Архипович викрутиться.

— Яшко дурень, — почулося з заднього сидіння, — він же ближче за мене стояв до машини. Вскочив би, як я, і все гаразд. А то дременув сам не знає куди.

— Ти, Тетеря, баки не забивай, — із злістю обірвав його Сергій Олександрович. — Якого дідька стріляв?

— Розумієте, так трапилось… Адже ж він був уже на моторі… І у нього наган…

— «Адже! Адже! Наган, наган!..» А може, ти й маєш рацію… Коли б не ти його, то він би нас… Ну, досить. Що з воза впало, те пропало. Давай сюди пістолет. У мене буде надійніше…

Тетеря поквапно простягнув невеликий нікельований браунінг.

— Де дістав?

— Це Поніманського…

— Гаразд… Жоро, рушай потихеньку… Тут недалеко живе один мій хороший знайомий. Заїдемо до нього. Переждемо… Держи прямо… Так… Праворуч. Бачиш аптеку? Зупинись тут. Я заскочу, дізнаюсь, чи можна в нього пересидіти.

Він зник у підворітті. Діставши пачку сигарет, Жора запропонував Тетері.

— Дякую, не бавлюсь, — відмовився той. — Вже давно кинув. Лікарі заборонили. Легені у мене слабі та й серце щось підводить…

— Не вір цим коновалам. Їм когось треба лікувати, от і вигадують різні болячки. Скільки живу, жодного разу до лікарні не ходив… Коли почуваю себе погано, перехилю скляночку-другу горілки з перцем — і все як рукою зніме. Гарний засіб… Так що плюнь на все. На, закури…

— Ні, не буду.

— Горілку п'єш?

— Інколи, трошки… на свята або на іменинах.

— Ні-і, нашому брату без неї не можна. Я, як на діло йду, менше як півлітра не закладаю… От сьогодні бахнув… Гляди, не проговорись Чернушкіну.

— Якому Чернушкіну?

— Як то якому? Сергію Олександровичу. Ти що, недавно з ним знюхався?

— З півроку.

— І прізвища досі не знаєш?

— Не знаю. З ним більше Мишко Поніманський діло має. Для чого мені його прізвище?

— А до цього де крутив?

— Як це крутив? — не зрозумів Тетеря. — До цього працював комірником ательє мод.

— Та ні, я зовсім не про це! Не розумієш чи дурником прикидаєшся. З якого часу ліві гроші наживаєш?

— А-а!.. Бувало, звичайно… Але більше так… дрібниці всякі… Домочок, розумієш, будував… Грошенята потрібні були… До зарізу…

— Воно, звичайно… Без грошей людина — тьху, раз плюнути. Нуль без палички… Щось Сергій Олександрович пропав надовго… Чи не трапилось чого?

Розмова, і до того млява, затухла. Тривожно прислухаючись, обидва мовчали. Чернушкін так несподівано виринув з підворіття, що Жора і Тетеря здригнулись…

— Все в порядку… Рушай…

«Победа» в'їхала на забруковане подвір'я. Залишивши машину, Чернушкін та його супутники піднялися крутими рипучими сходами старого дерев'яного двоповерхового будинку і зупинилися біля оббитих повстю дверей.

— Це ви? — почувся шепіт.

— Ми, Карпе Матвійовичу, ми…

— Швидше заходьте! — поквапив господар і провів їх у невелику, огорнену передсвітанковими сутінками кімнату. Позіхаючи, хазяїн завісив вікно байковою ковдрою, потім засвітив настільну лампу. — Сідайте, в ногах правди немає… Чого це так рано? — насторожено поглянув він на Чернушкіна, що розсівся в старомодному, оббитому облізлим червоним плюшем кріслі.

— Довго розповідати, Карпе Матвійовичу… Лихо скоїлося. Бабченко, боюсь, засипався.

— Ох боже мій! Ой боже! — заойкав старий і, взявши тремтячими руками гранчастий графин, налив повну склянку води, ковтнув, його обличчя, і без того землистого кольору, стало ще темнішим.

А коли Чернушкін розповів пригоду, дістав з пузатого, такого ж древнього, як він сам, комода, пляшечку з безбарвною рідиною, накрапав на недогризок рафінаду і поклав у рот.

— Валідол? — спитав Тетеря.

— Валідол мені вже не допомагає. Корвалол це… Ой-ой-ой…

— Я в метушні трубочку з валідолом загубив, — поскаржився Тетеря. — Чи не змогли б ви мене виручити?

Хазяїн незадоволено поморщився і буркнув, що цукру в домі немає, а ліки грошей коштують. Сховав пляшечку в комод і замкнув шухляду на ключ.

«Жмикрут! — з ненавистю подумав Тетеря. — В могилі однією ногою стоїть, а все йому мало».

— Вважай, що трьох тисяч як не було… — зітхнув Жора. — І один аллах знає, чим ця карусель скінчиться… Ой! — ляснув він себе по лобі. — Сувій драп-велюру в машині! Ходімо, — штовхнув він під бік Тетерю. — Сам не притягну.

Вони вийшли.

— Де ти, Серього, підчепив цього рудого? — гидливо спитав старий. — Якийсь розбишака! Вперше бачить мене і вже ліки канючить. Та й другий, видно, пройдисвіт.

— Досить, Матвійовичу. Хлопці вони путні. Рудий — це Тетеря, Петро Борисович. Потрібна людина. Через нього ратин дістаємо — разом з Поніманським працює. А другий — Жора Чистяков. Машиною нас забезпечує.

— Поніманський — сердечна людина, не рівня їм. В четвер був. Винця приніс і закуски стільки, що я три дні навіть у магазин не ходив… А як метикує в нашій кравецькій справі! Дай боже йому здоров'я! Ще Бабченко Яша хороший чоловік. Шкода його…

— Не каркай… Розкаркався! Пальт поки що не ший… Міліція на ногах… Скільки готових?

— Сім… Та двоє покроїв…

— Знайдеш, куди товар сховати, поки все утихомириться?

— Є надійне місце.

Відхекуючись і крекчучи, Чистяков і Тетеря внесли тюк у кімнату і кинули на підлогу.

— Матвійовичу, поки хлопці тут, можемо допомогти… Куди нести?

— Ні-ні-ні… Я вже якось сам, по-старечому, потихесеньку… Який це тайник, коли ти, Серього, знатимеш, та Жора, та цей, — тицьнув він жовтим кістлявим пальцем на Тетерю.

— Справа твоя. Я хотів допомогти без будь-якої підступної думки…

— Чужа душа — темний ліс… Забереться вночі хто-небудь з вас, цюкне мене по макітрі… А так з мене хоч десять викройок зроби, не скажу…

— Навіщо ти нам здався з усіма своїми тельбухами! — злісно зареготав Жора. — Подумаєш, велика цяця!

Хазяїн образився. Тягнучи худі, наче патики, ноги, він пішов у другу кімнату, гучно хряпнувши дверима.

— Жоро, хто тебе за язик смикає! — розсердився Чернушкін. — З дурного розуму образив людину, а якби не він, куди б машину поставили? Куди б ратин сховали? Талалайка!

— Даремно ви кричите, — заступився Тетеря. — Жора одразу розкусив цього скупердягу. В нього снігу взимку не випросиш. З бандитів нас вважає… Носиться із своєю схованкою, як курка з яйцем. А в самого, мабуть, п'ятака за душею немає. Гляньте н увесь цей мотлох! А сорочка? Латка на латці…

Перейти на страницу:

Росин Вениамин Ефимович читать все книги автора по порядку

Росин Вениамин Ефимович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Останній рейс отзывы

Отзывы читателей о книге Останній рейс, автор: Росин Вениамин Ефимович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*