Останній рейс - Росин Вениамин Ефимович (серия книг .TXT) 📗
Чернушкін дістав з шафи томик в оранжевій оправі і почав його перегортати.
— Обов'язково прочитай цю річ, Петре Борисовичу, не пошкодуєш. Варта уваги книжка… Ільф і Петров… «Дванадцять стільців» і «Золоте теля».
— Нам би сюди великого комбінатора, — промовив з жалем Поніманський. — Хто-хто, а Остап Бендер швидко знайшов би вихід.
— Друзі-голуб'ята! Опанасе, припини на мить, будь ласка. А що, коли нам скористатися методом Олександра Івановича Корейко?
ТЕРМІНОВИЙ ВИКЛИК
Після тривалої і кропіткої перевірки було виявлено, що ратин кольору маренго та морської хвилі є на фабриках «Спартак», «Труд», в шістьох ательє мод, чотирьох базах і одинадцяти магазинах. Щоб встановити, звідки ж вкрадено тканину, зразки ратину з усіх цих організацій були направлені в науково-дослідний інститут криміналістики для порівняння їх з краденим ратином. Технологічна експертиза зробила висновок, що одержаний фабрикою «Спартак» ратин за способом виробництва та інтенсивністю забарвлення тотожний ратину, виявленому на Загорській вулиці. За дорученням управління міліції на фабрику направили досвідчених ревізорів.
У підполковника Лугового вже виробилася звичка — яке б розслідування він не провадив, якою б справою не займався, глибоко вивчати особливості тієї чи іншої галузі виробництва, куди пролізли злочинці. Марина Тихонівна звикла до того, що час від часу на письмовому столі чоловіка з'являлась література, яка на перший погляд не мала відношення до його безпосередньої роботи. То Андрій Остапович штудіював пухлі томи бухгалтерського обліку, то його цікавила кераміка, то технологія виготовлення емалевих фарб, то виробництва плавлених сирів…
В суботу після закінчення роботи Андрій Остапович заїхав в бібліотеку інституту легкої промисловості і попросив підібрати йому підручники, інструкції, циркуляри, накази щодо технології пошиття одягу з драпу. Літератури з цього питання виявилось багато. Дома підполковник обклався книжками і просидів за ними до глибокої ночі, йому треба було розібратись, чітко уявити собі, де і як злочинцям вдалося знайти лазівку, щоб розкрадати народне добро.
Коли Андрій Остапович прокинувся, дружини вже не було. Цієї неділі вона чергувала в лікарні. На очі йому потрапила записка, притулена до вази з польовими квітами. «Андрюшо, не хотіла тебе будити. Прошу, якщо матимеш час, прибери і віднеси в ремонт натирача підлоги. Марина».
Андрій Остапович підвівся і за давньою звичкою зазирнув у листок календаря. «Вісімнадцять років тому, 22 липня 1944 року, почалося звільнення Польщі від гітлерівських загарбників. Цей день відзначається як день відродження Польщі».
22 липня, 22 липня. Знайомий, пам'ятний день…
Разом із своєю гвардійською танковою бригадою він увірвався на плечах відступаючого ворога в невелике польське містечко. В розпалі бою його танк наскочив на міну. Злетів правий трак, і танк безпорадно завертівся на місці. Німецька батарея відкрила ураганний вогонь. Через хвилину болванкою заклинило башту, і грізна бойова машина перетворилася на мішень. Андрій Остапович наказав механікові-водієві і стрільцю-радистові вибиратись через аварійний люк. Сам командир лишав машину останнім. Не встиг він відповзти кількох метрів, як розлігся оглушливий вибух. Ворожий снаряд попав у бак з пальним… Луговий прийшов до пам'яті уже в польовому госпіталі. Місяць Андрій Остапович відчував нестерпний біль, і лікарі дивувались з його витримки. Тільки восени він повернувся до своїх однополчан і в складі цієї ж бригади брав участь у штурмі Берліна.
Хтось подзвонив. Андрій Остапович труснув головою і пішов до дверей. Поштар. Він вручив свіжі газети, останні номери журналів
«Соціалістична законність», «Огонёк» і листа від доньки. Андрій Остапович швидко пробіг його. Лист вмістився на половині аркуша з учнівського зошита. Наталя писала, що в таборі їй усе подобається, дуже весело і просила тата й маму приїхати до неї наступної неділі, на відкриття табору.
Вони вперше відправили доньку в піонерський табір. Андрій Остапович, не гаючись, подзвонив дружині, прочитав їй невелике послання доньки.
— Андрію, я оце тільки сама хотіла подзвонити тобі. Твоє прохання виконала — була в хірургічному… Вночі йому несподівано стало гірше. Але ти не хвилюйся. Сьогодні вранці скликали консиліум. Був академік Мурашко, професори Столбцов і Швидкий. Їхня думка: побоюватись за Щербину немає особливих причин. Зараз він спить.
— Заспокоюєш мене?
— Та що ти? Я лише передаю те, про що довідалась.
— Як ти, Марино, вважаєш, зручно буде, якщо я зараз під'їду?
— Мені здається — не слід. Хірурги і так скаржаться. Немає дня, щоб до Щербини не приходила яка-небудь делегація. Десятки разів на день питають про його здоров'я. Так що врахуй…
— Я дзвоню лише вранці і ввечері, — виправдовувався Андрій Остапович.
— Вважаєш, мало? Уяви собі, що буде, коли про кожного хворого питатимуть так само часто, як ти. Адже нам ніколи буде лікувати… Пробач, кличуть…
Луговий увімкнув пилосос і заходився прибирати кімнату, але дзвінок знову обірвав його роботу. Зайшов Єлізаров.
— Кириле Романовичу, я чекав на вас у середу.
— А я взяв та й раніше приїхав.
— Як Київ? Що нового? Як минула нарада?
— Кажучи правду, я цього разу Києва і не бачив. Цілими днями працювали. А новини я привіз. Підготовлено проект Указу Президії Верховної Ради СРСР про встановлення «Дня радянської міліції». Святкуватимуть його щороку 10 листопада. Саме в цей день за вказівкою Володимира Ілліча було прийнято Закон про створення міліції. Розроблено і нове «Положення про радянську міліцію», встановлено присягу, запроваджуються прапори… Урядом додатково виділяються автомашини, мотоцикли, засоби зв'язку та інша техніка… Схвалено пропозицію ЦК ВЛКСМ про направлення комсомольців для роботи в наші органи… Як здоров'я Щербини? Що взагалі нового? Адже цілий тиждень мене не було.
— Йому зовсім погано. Я за нього дуже турбуюсь. Сьогодні вранці був консиліум. На думку професури, не слід втрачати надії на одужання. Хочеться вірити, що це так.
— Поїдемо зараз до нього, — запропонував комісар. — Як ви на це дивитесь?
— Я й сам збирався, але професор заборонив побачення з ним.
— Тут уже нічого не зробиш. Вони, медики, народ суворий. Доведеться підкоритись. А вдома ви були у Олекси Михайловича? Може, чим-небудь треба допомогти?
— Вчора був, та й сама Ольга Якимівна приходила в управління. Особливих прохань в неї немає. Було єдине: у їхнього синочка щось з носоглоткою не гаразд. Лікарі радили повезти до моря. Так ми виділили путівку в дитячий санаторій в Євпаторію…
Після невеликої паузи Луговий розповів комісарові, що ратин вкрадено з фабрики «Спартак». Там уже провадиться ревізія, і очолює її Сахно.
— Сахно? Чи не з управління легкої промисловості раднаргоспу?
Андрій Остапович ствердно кивнув головою.
— Валентина Филимоновича я давно знаю. Досвідчений ревізор… Авжеж бачу, перешкодив вам займатись генеральним прибиранням. Де Марина Тихонівна? Певно, чергує?.. Що ж ви гадаєте робити після прибирання?
Луговий підійшов до письмового столу і взяв одну з розкладених на ньому книжок.
— «Техніка розкрою і моделювання верхнього чоловічого одягу», — прочитав він. — Цього разу доводиться опановувати основи швейного виробництва.
— Відпочиньте сьогодні, друже. Давайте махнемо разом на футбол. Повинна бути цікава гра: наші зустрічаються з одеським «Чорноморцем».
… Андрій Остапович та Кирило Романович поверталися із стадіону в чудовому настрої. Ще б пак! Сьогодні після кількох поразок їхня команда нарешті-таки розігралася і розгромила противника! Всю дорогу додому вони пожвавлено обговорювали всі перипетії сьогоднішнього матчу.
— Квартира зустріла Лугового лункою тишею. Без дружини і Наталочки вона здавалась зовсім порожньою. Андрію Остаповичу стало трохи сумно, і він увімкнув телевізор. Кімната сповнилася урочистою мелодією. Луговий впізнав увертюру до опери «Тарас Бульба». Андрій Остапович, забувши про вечерю, присунув стілець до екрану. Цю оперу він особливо любив — за хвилюючий драматизм, за чудові українські мелодії… Змовкли заключні акорди увертюри, і на екрані ожили образи козаків Запорозької Січі…
