До катастрофи лишалося кілька секунд - Нестайко Всеволод Зиновьевич (читать полную версию книги TXT) 📗
— Невже він розраховував, що слідство не встановить, в якому місці стався вибух, хто був в епіцентрі? — знизав плечима капітан Горбатюк.
— Тут уже, по-моєму, як то кажуть, «клініка», психічне переродження. Маніакальне бажання кривавого ефекту. Видно, таке минуле не могло пройти безслідно для психіки.
«Чи не тому й ті листи до мене?» — подумав Горбатюк. І пригадалася йому їхня розмова у поїзді. Про сталінські репресії. Він, Горбатюк, говорив тоді:
— Сталін злочинець ще й тому, що нищив у народі віру у справедливість суду, у чистоту рук правоохоронних органів. Ті руки були по лікоть у крові. І народ не вірить, що наші, молодих, руки можуть бути чистими…
— А ви хочете бути чистенькими, благородненькими?! — в очах полковника сяйнула лють. — Згоден, помилки траплялися. Сталін сам визнавав і карав винних, але він створив велику державу, врятував світ від фашизму…
Горбатюк подумав тоді, що він звичайний сталініст, яких багато серед старшого покоління, що все життя поклали на зміцнення і возвеличення системи. А він, виявляється, був ще й катом. Який, може, й діда Микиту Яковича розстріляв власноручно.
Кривавий Тринадцятий Апостол!
Розділ XXV
Спасибі тобі, Нолику!
Огляд місця в лісі, де стався вибух, слідів загадкового Нолика не виявив жодних. Отож доводилося констатувати, що він не загинув, не постраждав. Просто зник.
Яким чином він опинився там, у лісі, було таємницею. Як він відчув, що в корзині з малиною вибуховий пристрій з годинниковим механізмом і що до вибуху лишилися секунди — теж було незбагненно. Хто він такий? Звідки? Куди зник?
— На мою думку, маємо справу з істотою незвичайною, — сказав капітан Попенко. — Він назвав себе Ноликом. Мабуть, жартома. Певне, знає, що ми називаємо літаючі тарілки — НЛО. Може, й інопланетянин… Причому з планети, маса якої набагато більша за масу Землі. Цим можна пояснити його стрибки. Ви ж знаєте, як на Місяці стрибали американські астронавти. І те, що його кросівки хлопці не могли підняти. Підошва з надважкої речовини. Щоб він міг нормально ходити по землі. А коли треба було стрибнути — роззувся.
— А його здатність відчувати, передбачати злочинні наміри? — спитав Женя.
— Ну, такими якостями володіють навіть звичайні земні люди, — сказав Анатолій Петрович. — Варто хоча б згадати французького лікаря Нострадамуса, який жив у шістнадцятому сторіччі і передбачив багато історичних подій аж до сьогоднішнього дня. Або нашу вітчизняну теософку Блаватську. Або Вангу з Болгарії. Та й про віщунів-тахіонів скільки писалося!..
— Так, видно, недарма існують гіпотези і про паралельні світи, про живі субстанції з інших вимірів, — сказав капітан Горбатюк.
— І про те, що вони стежать за розвитком нашої цивілізації і навіть оберігають нас, — додав капітан Попенко.
— А в підземеллі він ховався, мабуть, тому, що йому зажаркий температурний режим нашого літа, — сказав Григорій Тарасович.
— Може, тому й тюбик розтанув, — усміхнувся Анатолій Петрович.
— Хто б він не був, але він урятував нам життя… Усім, — сказав Вітасик. — І я вдячний йому за це.
— Так. Якби не він, була б таки катастрофа, — зітхнув Степан Іванович. — Позаяк полковник вирішив прискорити її на чверть години…
— Спасибі тобі, Нолику! — сказав Женя, подивившись чогось угору, на небо.
І раптом він почув слова: «Будь ласка!» Вони прозвучали не вголос, а подумки.
Женя глянув на Вітасика, потім на капітана Горбатюка, капітана Попенка, Григорія Тарасовича, свого тата… І зрозумів, що вони теж почули ці слова.
Бо вони всі разом усміхнулися.
І всім їм стало радісно.
Завжди стає радісно, коли смертельна небезпека минає.
