Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детские » Детская проза » Улюбленець слави - Кері Джойс (читать хорошую книгу txt) 📗

Улюбленець слави - Кері Джойс (читать хорошую книгу txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Улюбленець слави - Кері Джойс (читать хорошую книгу txt) 📗. Жанр: Детская проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Може, Честерові вороги найдужче казилися через те, що він виявився вельми спритним бізнесменом. В електросиндикаті відразу ж почався новий етап — етап бурхливого розквіту. Було укладено контракти з половиною Тарбітона й з усіма великими підприємствами навколо міста, в тому числі й з фермами Слептона, а також з броварнею кузена Вілфреда; вони обидва, і Коннібер, і Слептон, теж подалися до синдикату. І коли за півроку синдикат перетворився на справжню електроенергетичну компанію, курс акцій протягом кількох тижнів підскочив утроє!

Не хочу прикидатися, нібито мені було неприємно, що ми так швидко розбагатіли, і я дістала змогу ні в чому собі не відмовляти (хоч господарські витрати, як і раніше, були в тітоньчиних руках). Якщо вже тобі не судилося жити з коханим і пишатися добрим здоров'ям, то хоча б уже бути при грошах. Навіть якщо ти тільки поважаєш свого чоловіка і в тебе постійно болить від нього голова, гроші, скажу я вам,— велика втіха.

48

Я вже розповідала: Честер привіз тітоньку Леттер до Лондона й передав під її оруду все наше господарство,— на тій підставі, що мені перед пологами потрібен відпочинок і спокій. Нічого аж надто радісного для мене у цьому їхньому плані не було, бо, незважаючи на всю мою любов до тітоньки, знайти з нею спільну мову було не легше, ніж з Джімом. Та невідомо з якої причини,— може, зрадівши, що Честер має такий успіх, а Джім узявся за розум,— тітонька почала ставитись до мене куди краще. І навіть заповзялася раптом розважати мене різними історіями (деякі були просто непристойні, але страшенно смішні) про наших родичів і про декого з поважних тарбітонців.

Очевидно, так частенько бува, коли молода жінка народжує другу дитину, жінки старшого віку приймають її до свого клану (як ото чоловіків приймають до клубу) і після того втаємничують її у такі речі, про які їм і на думку не спаде розповідати молодій, у якої за плечима ще сама тільки шлюбна подорож.

Отож ми з нею, бувало, так реготали, що збоку могло здатися, ніби ми з'їхали з глузду; у тітоньки сміх був шалений і бурхливий, а я ніяк не могла вгамуватися, незвична тітоньчина відвертість ніби підстьобувала мене.

До того ж вона душею прикипіла до моєї донечки, яка народилася навесні і ще більше, ніж Том, була схожа на Джіма. Тітонька зажадала бути другою хрещеною матір'ю, подарувала малій на зубок дорогу срібну чашку й наполягла, щоб дівчинку, як тітоньчину матір, назвали Сарою (Честер хотів дати їй ім'я своєї матері — Естер); вдома ми звали її більш лагідним іменем — Селлі.

І хоч навіть після народження Селлі я ще багато місяців у власному домі важила не більше нуля (моїм обов'язком було поратися з немовлям і розважати на прийомах гостей, тобто грати по обіді джентльменам на фортепіано й співати,— але в міру, не зловживаючи їхнім терпінням), я не дуже заперечувала проти такого розпорядку і не бачила нічого поганого в тому, щоб тітонька лишилась у нас назавжди. Вона замінила мені матір, а молодій жінці завжди дуже хочеться, щоб мати залишалась у її домі якомога довше,— звісно, якщо вона ставиться до дочки приязно (іншими словами, поділяє її переживання) і не викликає незадоволення у зятя.

Тітоньчина присутність тепер часто-густо рятувала мене від «морального гніту»; хоча при ній Честер залюбки розводився про те, в чому полягає наш моральний обов'язок, вона завжди вміла перевести це питання з етичного плану у політичний (який, наприклад, резонанс викличе у Тарбітоні мій вступ до жіночого Комітету дотримання недільного відпочинку,— чого я панічно боялась), і в такому вигляді все це якось менше мене гнітило. Мені навіть вдалося відкараскатись від цього комітету — під тим приводом, що і найблискучіше враження, яке я справила на Тарбітон, не варто того, аби псувати собі молоко, та ще платити за проїзд в обидва кінці.

Але найголовніше (і це теж сталося по тому, як у мене народилася Селлі) — я не лише наново відкрила для себе своє дитинство, але й ніби поглянула на нього збоку, під іншим кутом зору, «дорослими» очима. Гадаю, в цьому ще одна причина того, чому матері так необхідні дочкам, коли ті самі стають матерями. Справа не тільки в тому, що вони робляться одвертіші між собою (попри всю свою колишню стриманість, вони можуть уже звірити одна одній значно більше), але й у тому, що відтепер материн досвід стає для дочки по-справжньому цікавий.

49

І ось, поглянувши на себе тітоньчиними очима, я побачила, що була не лише хворобливою, а й дуже важкою дитиною. І зрозуміла, як вправно долала тітонька всі мої дивацтва. Наприклад, я любила втікати від неї, від покоївок і взагалі від усіх дорослих у вересові нетрі на схилах гір або на горище, де лежали звалені гамузом журнали й старі книжки (разом з іншим мотлохом їх позносили сюди з Бакфілда напередодні дідусевого одруження), і просиджувати над ними довгі години. Або — не менш хвилююча пригода — любила спуститись у Лонгуотер, видряпатись на мур перед готелем (той мур був на одному рівні з довжелезним червоним шиферним дахом готелю) і спостерігати, як тамтешні леді й джентльмени гуляють по газонах, грають у крокет, переїздять з розкішних яхт на берег у причепурених шлюпах з натягнутою вздовж планшира білою линвою або прогулюються після обіду по величезній оранжереї, освітленій японськими ліхтариками... А вже того тижня, коли відбувалася регата і до готелю з'їжджалися славетні яхтсмени й «увесь бомонд», я остаточно втрачала рівновагу й не могла втриматися від спокуси спостерігати за всім, що там діялося.

Тож тепер, коли ми з тітонькою розмовляли як рівня з рівнею (вона нагадала мені, як, траплялося, не раз годувала мене за ці вилазки ляпанцями), у моїй пам'яті знову зринув один з таких вечорів, темний, хоч на небі не було ані хмарки, і такий теплий, ніби Всесвіт — гігантська оранжерея під дахом з прозорого, невидимого скла... І я знову майже фізично відчула, як у живіт мені врізається мур, через який я перегнулась униз, намагаючись роздивитися дам і джентльменів, що входили до реальної галереї, розташованої просто піді мною. Все це (крім радості бути на самоті в недозволений час і в недозволеному місці) викликало почуття, яке несила передати, точніше — цілу гаму приємних почувань, і чи не головним з них було почуття тріумфу від усвідомлення того, що я сиджу на власній гальорці, де просторо й темно, де мене ніхто не бачить, а я дивлюся на цей яскравий і принадний світ, справді лялькову країну, де сновигають чепурні маріонетки, і ці маріонетки — живі, дорослі люди...

Мені навіть згадалося, з якою шаленою радістю (я тоді мало не до дірок збила свої черевички, длубаючи ними від захвату мур) я спостерігала одну пару, яка опинилась під час танців у найглухішому закутні зали, аж під пальмами; як зараз, пригадую і граціозний вигин її шиї, і різкий рух руки, яким, сідаючи, леді розкрила віяло, рвучкий змах фалдами фрака, коли її кавалер підсідав до неї (мушу, на превеликий жаль, визнати, що цей рух нагадав мені чомусь змах моєї власної спідниці у набагато прозаїчнішій ситуації) .

Саме в такі вечори мене часто й не могли докликатися, коли надходив час нічного відпочинку, особливо у дні регати.

Та коли я покартала тітоньку за те, що вона іноді била мене (траплялося, навіть пантофлею), вона лише відповіла: «Та бувало...» І що я, мабуть, забула, як, ховаючись у кущах біля готельного муру, застудила легені, забула, що дві її сестри і моя сестричка (старша і єдина!) померли від сухот.

— Ти тільки й узяла в спадок від Леттерів слабкі легені. І тричі хіба що дивом не потрапила через це на той світ.

І вона додала:

— З тобою надто багато панькалися в дитинстві, моя люба! Але що я могла вдіяти з таким жахливим чадом? Не завдавати ж тобі хльосту щодня — то був би вже надзвичайний захід. А ніщо інше не могло на тебе вплинути. Якщо я спроваджувала тебе спати, ти відмовлялася од вечері. А й без того була така сухоребра, аж світилась. Надто вже свавільна, і якщо ніхто інший тебе не розважав, любила розважати себе сама. Хоча бажаючих панькатись із тобою було завше вдосталь, починаючи з отого старого телепня майора Фрієра і кінчаючи Джімом та численними няньками. Так, я й справді робила все, що могла, хоч ніхто в це не вірить. Що не кажіть, я давала тобі волю... навіть забагато волі... Згадай-но, що сталося в Екзетері (це там ми з Джімом, ні про що не підозрюючи, і вскочили неждано-негадано у клопіт!), але ж я тоді й виручила тебе.

Перейти на страницу:

Кері Джойс читать все книги автора по порядку

Кері Джойс - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Улюбленець слави отзывы

Отзывы читателей о книге Улюбленець слави, автор: Кері Джойс. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*