Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр (книги читать бесплатно без регистрации полные .txt) 📗

Паць і пропихався, і протискався, і проштовхувався, і врешті, зробивши останній натиск на щілину, опинився на волі. Щасливий і схвильований, він зазирнув назад до полонених, щоб прокувікати їм на прощання щось приємне.

– Усе гаразд! – гукнув він крізь щілину.– Твоє дерево, Сово, зовсім повалилося, а на дверях лежить величезна гілляка. Але Я із Крістофером Робіном зуміємо її відтягнути. Ми принесемо канат для Пуха, а донизу я можу злізти дуже легко, тобто це дуже небезпечно, та я не боюся... Ми з Крістофером Робіном повернемося сюди за півгодини. Бувай здоровий, Пуше!

І, не чекаючи буркотливої відповіді: "Щасти тобі, любий Пацику, дякую!",– він зник.

– Отже, півгодини,– сказала Сова, умощуючись зручніше.– Цілком достатньо, щоб закінчити розповідь, яку я почала; розповідь про мого дядечка Роберта, чий портрет ти бачиш під собою, любий Пуше. Підкажи, на чому я зупинилася?.. Ага, згадала! Був саме такий буряний день, як сьогодні, коли мій дядечко Роберт...

Пух заплющив очі...

ПРИГОДА ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА,

У якій Іа-Іа знаходить совушник і Сова переїздить на нову крартиру

Вінні-Пух забрів у Дрімучий Праліс і зупинився перед колишнім Совиним Замком "Каштани". Тепер цей замок був геть не схожий ні на який замок. Найбільше він скидався на звичайне повалене дерево, а коли житло так дуже змінюється, то це означає, що й господареві настав час спробувати перемінити свою адресу.

Сьогодні вранці Пух знайшов у себе під дверима Таємниче Повідьомлення:

І доки він сушив голову, що б це могло означати, прийшов Кролик і прочитав йому Повідомлення вголос.

– Я всім понаписував такі листи,– сказав Кролик.– Хочу розтлумачити їм, що до чого, щоб вони теж шукали нову адрисю, тобто нове житло для Сови. Ну, пробач, я дуже поспішаю, бувай здоров! – І він побіг далі.

Пух неспішно почалапав за ним. Він мав серйознішу справу, ніж підшукування нового житла для Сови; йому треба було придумати Хвалебну Пісню про її старе житло. Ще багатобагато днів тому він пообіцяв Пацеві це зробити, і відтоді, тільки-но вони з ним зустрічалися, по Пацеві (хоча він нічого й не казав) відразу було видно, про що він не каже. І коли хтось тільки згадував про пісні чи дерева, про мотузки чи нічні бурі, Паць увесь рожевів – від кінчика рильця до ратиць – і квапливо переводив розмову на щось інше.

"Але не так це легко,– промовив подумки Пух, споглядаючи те, що колись було Совиним Замком.– Бо Вірші, а особливо Пісні – це не такі штуки, які ви знаходите, коли вам заманеться, це такі штуки, які самі находять на вас. І все, що ви можете зробити,– це піти туди, де вони можуть на вас найти".

І Вінні-Пух терпляче чекав...

– Ну,– сказав він нарешті після довгого чекання,– тепер я, мабуть, можу й почати: "Лежить, простягшись на весь Ліс, Каштан, що гордо й пишно ріс", бо він таки справді гордо й пишно ріс, а тепер ось лежить... А що вийде далі – побачимо.

А вийшло ось що:

– Ось так,– сказав Пух, проспівавши пісню тричі.– Вийшло не те, що я думав, але щось та вийшло. Тепер треба піти і заспівати все це Пацеві.

.....................................

– Що все це означає? – спитав Іа-Іа.

Кролик пояснив.

– А що сталося з її старим житлом?

Кролик пояснив.

– Мені ніколи нічого не розповідають,– сказав Іа-Іа.– Ніхто мене не інформує. У п'ятницю, за моїми підрахунками, мине сімнадцять днів, відколи зі мною востаннє розмовляли.

– Ну, сімнадцять – це ти перебільшуєш...

– Наступної п'ятниці,– пояснив Іа.

– А сьогодні субота,– сказав Кролик,– отже, тільки одинадцять днів. До того ж я сам особисто був у тебе тиждень тому.

– Але бесіди не відбулося,– сказав Іа.– Не було обміну думками. Ти лише гукнув "Здоров!" – і тільки я тебе й бачив. Поки я обмірковував, що відповісти, твій хвіст мигнув уже на пагорбі кроків за сто звідси. Я намірився був сказати: "Що-що?", та вчасно зрозумів, що вже запізно.

– Ну, я дуже поспішав.

– Спершу повинен говорити один, а тоді – другий,– вів далі Іа.– По черзі. Інакше це не можна вважати за бесіду. "Здоров!" – "Що, що?" На мій погляд, така розмова нічого не дає. Особливо, коли надходить твоя черга говорити, а ти бачиш тільки хвіст свого співбесідника. Та й то ледь-ледь.