Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр (читать хорошую книгу полностью .TXT) 📗
– Я розумію Іа-Іа,– сказала Сова.– Якщо ви мене спитаєте...
– Я нікого ні про що не питаю,– перебив її Іа-Іа.– Навпаки, я сам усе всім пояснюю. Можете шукати Північний полюс, а можете відпочивати, сидячи на мурашнику. Мені байдуже.
Та тут з переднього ряду колони залунали вигуки.
– Уперед! Уперед! – кричав Крістофер Робін.
– Уперед! – гукали Пух і Паць.
– Уперед! – підгукувала їм Сова.
– Рушили! – сказав Кролик.– Я мушу бігти.
І він пострибав попереду "ех-спотикції", щоб крокувати поруч із Крістофером Робіном.
Так вони вийшли в похід до полюса. І по дорозі всі весело гомоніли про се та про те – всі, окрім Пуха, який саме складав пісню.
– Ось і початок,– сказав він Пацеві, коли початок був готовий.
– Початок чого?
– Моєї пісні.
– Якої пісні?
– Цієї самої.
– Якої?
– Якщо ти послухаєш, то все почуєш.
– А звідки ти знаєш, що я не слухаю?
На це Пух не знайшов, що сказати, і тому почав співати:
– Тс-с! – сказав Крістофер Робін, обернувшись до Пуха.– Ми якраз наближаємося до небезпечного місця!
– Тс-с! – сказав Пух, хутенько обернувшись до Паця.
– Тс-с! – сказав Паць Кензі.
_ Тс-с! – сказала Кенга Сові, а Крихітка Ру кілька разів підряд сказав "Тс-с! Тс-с! Тс-с!" самому собі.
– Тс-с! – сказала Сова Іа-Іа.
– Цитьте! – сказав Іа-Іа страшним голосом усім Кроликовим Родичам та Знайомим, і ті стали квапливо казати одне одному "Цить! Цить! Цить!", аж поки дійшло до останнього.
А останній (найменший із Кроликових Родичів та Знайомих) так перелякався, подумавши, що вся "ех-спотикція" тільки йому каже "Цить!", що вмить зарився в землю і просидів там униз головою два дні, поки нарешті упевнився, що небезпека минула. Потому він чимдуж подався додому й більше ніколи не витикався з-під маминої спідниці.
Його звали Кульчин Синок.
"Ех-спотикція" доспотикалася до річки, яка весело крутилася й перекидалася поміж високих скелястих берегів, і Крістофер Робін враз розпізнав, яка тут могла критися небезпека.
– Отут,– пояснив він,– найзручніше місце для схрону.
– Для якого хрону? – шепнув Пух Пацеві.– Того, від якого свербить у носі?
– Мій любий Пуше,– поблажливо сказала Сова,– невже ти не знаєш, що таке схрон?
– Сово,– сказав Паць, суворо зиркнувши на неї,– адже Пух шепочеться зі мною, а не з тобою, і тобі не варто...
– Схрон,– сказала Сова,– це місце, де щось ховають або ховаються, – сказати б, несподівана схованка.
– Так само,– сказав Пух,– як баночки з хрон ом іноді несподівано...
– Схрон, як я саме хотів пояснити Пухові,– сказав Паць,– це місце, де ховаються...
– Якщо хтось сховається, а тоді зненацька наскочить на тебе, – це й означає, що він вискочив зі схрону,– сказала Сова.
– Схроном , Пуше, називають те місце, де хтось ховається, а тоді звідти зненацька наскакує на тебе,– пояснив Паць.
Пух, який тепер точно знав, що таке схрон, докинув, що одного разу він був сховав баночку з варенням, а тоді зненацька виявилося, що то баночка з хроном , від якого йому свербіло в носі цілих шість днів.
– Та піхто ж не казав про баночки з хроном,– сердито буркнула Сова.
– Я казав,– сказав Пух.
Вони дуже обережно посувалися берегом річки, долаючи скелю за скелею, і незабаром вийшли на те місце, де кручі відступали від води, лишаючи місце зеленим смужкам м'якої трави, на якій так і кортіло посидіти та відпочити.
І тільки-но вони ступили на траву, Крістофер Робін скомандував: "Стій!" – і всі посідали, щоб перепочити.
– По-моєму,– сказав Крістофер Робін,– нам треба зараз з'їсти всю провізію, щоб далі легше було йти.
– З'їсти все наше що? – спитав Пух.
– Усе, що ми принесли,– сказав Паць і перейшов від слів до діла.
– Це добра думка,– сказав Пух і теж заходився плямкати.
– Всі мають що їсти? – спитав Крістофер Робін із повним ротом.
– Усі, крім мене,– сказав Іа-Іа.– Як завжди. – Він сумно подивився навкруги й додав: – Гадаю, ніхто з вас не сидить на моїх будяках?
– Здається, я сиджу,– сказав Пух.– Ой! – він скочив на рівні ноги й озирнувся.– Авжеж! Я так і відчував.
– Дякую, Пуше. Якщо будяки тобі більше не потрібні, то я... – Іа-Іа перейшов на місце Пуха й почав їсти.
– До речі, будякам не на користь, коли на них сидять,– заговорив Іа-Іа, на хвильку переставши жувати.– Вони втрачають будь-яку поживність і свіжість. Іншим разом не забувайте про це, мої друзі. Ніколи не завадить виявити трохи поваги, тобто уваги до свого ближнього. Точніше, треба дбати не тільки про себе,– ось що хотів я сказати.
Тільки-но Крістофер Робін упорався зі своїм сніданком, він щось прошепотів Кроликові, а Кролик сказав:
– Так, так, авжеж! – і вони відійшли трохи набік.
– Мені не хотілося говорити при всіх,– почав Крістофер Робін.
– Цілком слушно,– сказав Кролик, набундючившись із гордості.
– Розумієш... я хотів... та ні, певне, й ти, Кролику, цього не знаєш... Цікаво, який він є, отой Північний полюс ?
– Ну,– сказав Кролик, хвалькувато погладжуючи вуса,– треба було раніше про це мене спитати.
– Раніше я й сам знав, а тепер трохи призабув,– недбало відказав Крістофер Робін.
– Дивна річ,– сказав Кролик,– зараз я теж трохи призабув, хоча раніше знав напевне.
– По-моєму, там проходить земна вісь. І її встромлено в землю. Правда?
– Авжеж, там є вісь,– мовив Кролик,– і, безперечно, її встромлено в землю, бо більше її нікуди встромляти, та і звуть її "земляною".
– Ото ж бо. І я так гадаю.
