Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр (книги читать бесплатно без регистрации полные .txt) 📗

– То ти, Пацю? – спитав він.

Але то був не Паць.

– Заходь, Крістофере Робіне! – сказав Пух.

Але Крістофер Робін не зайшов.

– Завтра розкажеш, Іа,– сказав Пух сонним голосом.

Але шум не вщухав.

– ВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИ, казав Невідомо Хто, і Пух раптом відчув, що йому, між іншим, перехотілося спати.

"Що ж то таке? – подумав він,-У нашому Лісі буває дуже багато різних звуків, але цей якийсь дивний. Це й не гарчання, і не скавчання, і не нявчання... Це навіть не той звук, який робиш перед тим, як прочитати уголос вірша. Це якийсь незнайомий шум, і шумить якийсь невідомий звір. А головне, він шумить під моїми дверима. Мабуть, доведеться встати та попросити, щоб він перестав.

Вінні-Пух вибрався з ліжка й відчинив двері:

– Привіт! – сказав Пух, звертаючись Невідомо до Кого.

– Привіт! – сказав Невідомо Хто.

– Ти ба! – сказав Пух.– Привіт!

– Привіт!

– А-а, то це ти! – сказав Пух.– Привіт!

– Привіт! – сказав Чужий Звір, дивуючись, доки триватиме цей обмін привітами.

Пух намірився був сказати "Привіт!" учетверте, але подумав, що не варто, і натомість він запитав:

– А хто там?

– Я,– відповів голос.

– Ти ба! – сказав Пух.– Тоді заходь.

Невідомо Хто увійшов, і при світлі свічки Він та Пух вирячилися одне на одного.

– Я – Пух,– сказав Пух.

– А я – Тигра,– сказав Тигра.

– Ти ба! – сказав Пух, бо він ще ніколи не зустрічав таких звірів.– А Крістофер Робін знає про тебе?

– Звісно, що знає! – сказав Тигра.

– Ну,– сказав Пух,– зараз уже перевалило за північ, і це найкращий час, щоб лягти спати. А вранці на сніданок у нас буде мед. Тигри люблять мед?

– Тигри все люблять! – весело сказав Тигра.

– Тоді, якщо вони люблять спати на підлозі, я піду знову ляжу в ліжко,– сказав Пух,– а зранку ми візьмемося за справи. На добраніч! – і він ліг у ліжко й хутенько заснув.

А вранці, прокинувшись, перше, що він побачив, був Тигра, який сидів на підлозі й видивлявся сам на себе у дзеркало.

– Доброго ранку! – сказав Пух.

– Доброго ранку! – сказав Тигра.– Диви, тут є ще хтось такий – точнісінько такий, як я. А я думав, я тут один такий.

Пух вибрався з ліжка й почав пояснювати Тигрі, що таке дзеркало, але тільки він дійшов до найцікавішого, Тигра сказав:

– Хвилинку, пробач, але отам хтось лізе на твій стіл.– Потому, голосно прогарчавши "варриварриварриварриварри", він плигнув до столу, схопив скатертину за край, стягнув її на підлогу, тричі загорнувся в неї, перекотився в протилежний куток кімнати і після запеклої боротьби вистромив голову назовні й весело сказав:

– Ну, хто переміг? Я?

– Це моя скатертина,– сказав Пух і почав розгортати Тигру.

– А я думав, хто ж це такий? – сказав Тигра.

– Її стелять на стіл, а тоді на неї все ставлять.

Пух простелив скатертину на стіл, поставив на неї великий горщик меду, і вони сіли снідати. І щойно вони сіли, Тигра набрав повен рот меду... й подивився на стелю, схиливши голову набік... А далі він заплямкав – і то було здивоване плямкання, задумливе плямкання, – плямкання, яке означало: "Цікаво, що ж це мені дали?.." А після цього він сказав дуже рішучим голосом:

– Тигри не люблять меду!

– Ой-ой-ой! – сказав Пух, намагаючись показати, що це його страшенно засмутило.– А я гадав, вони люблять усе.

– Усе, крім меду,– сказав Тигра.

Правду кажучи. Пух не тільки не засмутився, а навіть зрадів і чимшвидше сказав, що, тільки-но він покінчить зі своїм сніданком, він поведе Тигру в гості до Паця, і там Тигра зможе пригоститися Пацевими жолудями.

– Дякую, Пуше,– сказав Тигра,– бо саме жолуді Тигри й люблять понад усе на світі!

І ось після сніданку вони подалися в гості до Паця, і дорогою Пух пояснив, що Паць – Дуже Маленьке Створіння, яке не любить, коли на нього наскакують, так що він, Пух, просить Тигру не дуже розскакуватися для першого знайомства. А Тигра, який цілу дорогу то ховався за дерева, то зненацька вискакував із засідки, намагаючись упіймати Пухову тінь, відповідав, що Тигри наскакують тільки до сніданку, але варто їм з'їсти жменьку жолудів, і вони враз стають Тихі й Страшенно Ввічливі. Отак розмовляючи, вони непомітно підійшли до Пацевої хатки й постукали у двері.

– Привіт, Пуше,– сказав Паць.

– Привіт, Пацику. Оце ось – Тигра.

– Ой! Сп-сп-спрравді? – сказав Паць, задкуючи до протилежного кінця столу. – А я думав, що Тигри не такі великі.

– Хе! – сказав Тигра.– Ти ще не бачив великих.

– Вони люблять жолуді, – сказав Пух.– Заради них ми й прийшли, бо бідолашний Тигра досі ще зовсім нічого не снідав.

Паць підсунув полумисок із жолудями до Тигри й сказав:

– Пригощайтесь, будь ласка.

А сам щільніше присунувся до Пуха й, відчувши себе так значно хоробрішим, сказав майже безтурботним голосом:

– То ти, значиться, Тигра? Гай-гай!..

Але Тигра нічого не відповів, бо рот у нього був ущерть напханий жолудями.

Він довго й голосно жував, а тоді сказав:

– Мимли не мюмлять момумів.

А коли Пух із Пацем спитали: "Що, що?" – він сказав: "Мимачте меме",– й прожогом вискочив із хатки.

Майже тієї ж миті він повернувся назад і впевненим голосом пояснив:

– Тигри не люблять жолудів!

– Але ж ти казав, вони люблять усе, крім меду,– сказав Пух.

– Усе, крім меду та жолудів, – заявив Тигра.

Почувши це, Пух сказав:

– А-а, ясно!

А Паць, який досить-таки зрадів, що Тигри не люблять жолудів, спитав:

– То, може, вони люблять будяки?

– Будяки? – сказав Тигра. – О, будяки Тигри справді люблять понад усе на світі!

– Тоді ходімо в гості до Іа,– запропонував Паць.

І всі троє негайно рушили далі шукати сніданку Тигрі. Вони йшли, йшли і йшли і нарешті прийшли в той закуток Лісу, де пасся Іа.

– Привіт, Іа! – сказав Пух.– Оце ось – Тигра.

Іа обійшов навколо Тигри з одного боку, потім повернувся й обдивився його з другого боку.

– Як, ви сказали, оце ось зветься? – спитав він.

– Тигра.

– Угу,– сказав Іа.

– Він щойно прийшов сюди,– пояснив Паць.

– Угу,– ще раз сказав Іа.

Він довго-довго розмірковував, а тоді додав:

– А коли він піде звідси?

Пух став пояснювати, що Тигра – великий друг Крістофера Робіна і що він прийшов у Ліс назавжди; а Паць пояснював Тигрі, що він, тобто Тигра, не повинен ображатися на те, що сказав Іа, бо він, тобто Іа, завжди такий понурий; а Іа-Іа пояснював Пацеві, що – навпаки – сьогоднішнього ранку він надзвичайно веселий; а Тигра всім пояснював, що він досі ще не снідав.

– Тут, певне, щось знайдеться для нього, – сказав Пух.– Тигри завжди їдять будяки – через те ми й прийшли до тебе в гості, Іа.

– Красненько дякую за увагу, Пуше.

– Ой Іа, я не хотів сказати, що ми не хотіли тебе бачити...

– Ясно, ясно. Але ваш новий смугастий друг, він, цілком зрозуміло, хоче поснідати. Як, ви сказали, його звати?

– Тигра.

– Ну, ходімо зі мною, Тигро.

Іа підвів Тигру до найколючішого будяка й показав на нього копитом.

– Цей кущик я беріг до свого Дня Народження,– сказав він.– Але, зрештою, що таке день народження? Сьогодні він є, а завтра – нема. Пригощайся, будь ласка, Тигро.

Тигра подякував і насторожено зиркнув на Пуха.

– Оце такі будяки? – пошепки спитав він.

– Точно такі,– сказав Пух.

– Ті самі, які Тигри люблять понад усе на світі?

– Саме ті,– сказав Пух.

– Зрозуміло,– сказав Тигра і відкусив найбільшу гілку й голосно захрумтів.

– Ой! – раптом скрикнув Тигра. Він сів на землю й засунув лапу в рота.

– Що трапилося? – запитав його Пух.

– Пече! – пробурмотів Тигра.– Тигри не люблять будяків.

– Тоді навіщо було псувати такий чудовий кущ? – суворим голосом запитав Іа-Іа.

– Але ж ти сам, Тигро, казав,– почав Пух,– що Тигри люблять усе, крім меду та жолудів.