Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр (читать хорошую книгу полностью .TXT) 📗
– Ой мамо, ой ріднесенька! – сказав Паць.
Йому закортіло швидше втекти. Але він не міг. Коли він уже підійшов так близько, то треба хоч краєчком ока глянути на живого Слонопотама. І от Паць обережно-обережно підповз до Ями і зиркнув униз...
А Вінні-Пух, вилизавши мед, увесь цей час тільки те й робив, що намагався витягти голову з глека – і ніяк не міг! Що дужче він трусив головою, то глек міцніше на неї налазив.
Пух кричав "Мамо!", кричав "Тату!", кричав "Ой рятуйте!" і навіть просто: "Ой, ой, ой!", та це не допомагало, тільки голос його гув, як із порожньої бочки.
Він спробував бемцнути глеком об що-небудь, та оскільки не бачив, об що треба бемцати, то це не допомагало. Він намагався вилізти з Ями, але оскільки не бачив нічого, крім пітьми в глекові, то й із цього нічого не виходило.
Нарешті, вкрай змучившись, він задер голову разом із глеком до неба і жалібно заволав...
І саме цієї миті Паць зазирнув у Яму!
– Ґвалт! Рятуйте! – зарепетував Паць.– Слонопотам, страшний Слонопотам!
І він так чкурнув, аж замиготіли його п'яти. На бігу він усе кричав та кричав:
– Рятуйте! Ґвалт! Слонастий Страшнопотам!.. Ґвалтастий Рятупотам!.. Рятастий Ґвалтопотам!
Так він кричав і миготів п'ятами, аж поки добіг до будиночка Крістофера Робіна.
– Що там скоїлося, Пацю? – спитав Крістофер Робін, який щойно прокинувся і саме збирався вставати з ліжка...
– Рят!.. Ґлавт! – сказав Паць, який так захекався, що ледве міг вимовити слово.– Рятам... Ґвалтам... Слонопотам!
–Де?
– Отам,– сказав Паць, махнувши лапкою.
– Який же він?
– Стр-р-р-рашний! З Отакенною Головою! Ти такої ніколи не бачив, Крістофере Робіне... Ну, така велика, така велика, як... як не знаю що!.. Ну, як, приміром... приміром... як глек!
– Гаразд,– сказав Крістофер Робін, узуваючи чоботи.– Я мушу на нього подивитися. Ходімо.
Певна річ, із Крістофером Робіном Паць нічого не боявся. І вони пішли...
– Чуєш, чуєш? Це він! – наполохано прошепотів Паць, коли вони наблизились до Ями.
– Та щось нібито чую,– сказав Крістофер Робін.
Вони чули стукіт. То бідолашний Вінні натрапив, зрештою, на якийсь корінь і силкувався розбити глека.
– Он! Он! – прошепотів Паць.– Ой, як страшно! – і він міцно вчепився Крістоферові Робіну за руку.
Та що це?! Крістофер Робін раптом голосно засміявся. Він сміявся, аж за живіт брався... сміявся, аж по землі качався.
І доки він сміявся, Слонопотамова голова добряче луснулася об корінь.
Трах! – глек розлетівся на черепки.
Бах! – і з'явилася голова Вінні-Пуха!
І лише тоді Паць зрозумів, який же він був смішний. І йому стало так соромно, що він чкурнув навпрошки додому й ліг у ліжко, бо в нього й справді заболіла голова.
А Крістофер Робін та Вінні-Пух пішли разом поснідати.
– Ох ти, дурненький мій ведмедику! – сказав Крістофер Робін.– Як же я тебе люблю!
– А я тебе! – сказав Вінні-Пух.
