Капелюх Чарівника - Янссон Туве Марика (первая книга .TXT) 📗

Мумі-троль нахилився, щоб розбудити Хропсю, й стетерів: її чудова гривка майже цілком обгоріла! Напевно, тоді, як гатіфнат торкнувся її у темряві. Що вона на це скаже? Як він зуміє розрадити її? То була справжня катастрофа!

Хропся розплющила очі й усміхнулася.

— Знаєш, дивні речі зі мною відбуваються! — швидко залопотів він. — Останнім часом мені почали подобатися дівчатка без гривок!

— Он як? — здивувалася Хропся. — Чого б це?

— З волоссячком вони видаються такими нечупарами!

Хропся саме підняла лапки, щоб причесатися, та що це?! Замість гривки намацала лише обсмалений віхтик волосків. З жахом вона розглядала себе у дзеркальці.

— Ти облисіла! — повідомив Чмих.

— Тобі пасує, чесно! — втішав її Мумі-троль. — О ні, не плач!

Та Хропся впала у пісок, гірко ридаючи за втратою найгарнішої своєї окраси.

Друзі оточили її, намагаючись розвеселити. Намарно!

— Подивись на мене, я від народження лисий і зовсім за тим не шкодую, — переконував Гемуль.

— Натремо тобі голову олійкою, і волосся швидко відросте, ось побачиш, — заспокоював Мумі-тато.

— Ще й закучерявиться, — додала Мумі-мама.

— Правда? — схлипувала Хропся.

— Щира правда! — запевнила мама. — А як тобі личитимуть кучері!

Хропся перестала плакати й підвелася з піску.

— Погляньте на сонце! — вигукнув Нюхмумрик.

Свіжоскупане й усміхнене сонце вставало над морем. Увесь острів мерехтів та світився після дощу.

— Заспіваймо ранковий гімн, — запропонував Нюхмумрик, витягаючи з кишені гармонію. І всі дружно підхопили мелодію:

— Гайда купатися! — загукав Мумі-троль.

Усі одягнули купальники і побігли до моря (окрім Гемуля, Мами й Тата Мумі-троля — їм вода видалася надто холодною).

Кришталево-зелений з білими чубчиками прибій набігав на пісок.

О, яка то розкіш бути мумі-тролем і вигойдуватися на аквамаринових хвилях при сході сонця! Нічні негаразди забулися відразу, попереду чекав новий довгий червневий день. Немов дельфіни, пронизували вони хвилі й летіли на їхніх гребенях до берега, де у піску бавився Чмих. Нюхмумрик заплив далі у море, гойдався горілиць, милуючись небом, блакитним і прозорим.

Мама тим часом приготувала на обкладеному камінням вогнищі каву й заклопотано розшукувала заховану вчора від сонячного проміння у прибережному піску маслянку. Та пошуки не увінчалися успіхом — шторм змив маслянку в море.

— Чим я маститиму дітям канапки? — бідкалася Мама.

— Не переймайся; може, шторм приніс нам щось навзамін, — заспокоїв її Тато. — Після кави подамося на розвідини вздовж берега, подивимося, що буря викинула на суходіл.

Так і зробили.

По інший бік острова з моря стриміли відполіровані до блиску хребти скель. Поміж них можна було натрапити на невеличкі піщані латки, всіяні дрібними мушлями (танцювальні майданчики морських русалоньок), або чорні таємничі розпадини, в яких гуркотів прибій: здавалося, ніби хвилі розбиваються об залізні мури. Десь поміж брил прозирала невелика печерка, а десь скелі стрімко уривалися в котловани, на дні яких сичала й вирувала вода.

Гурт мандрівників розділився — кожен самостійно вирушив на пошуки предметів, які викинуло на берег море. Годі собі й уявити цікавіше заняття, бо ж інколи трапляються дивовижні речі, а визволити їх з полону моря — справа важка і часто небезпечна.

Мама Мумі-троля зійшла вниз до невеличкого піщаного пляжу, захищеного з усіх боків могутнім скелястим громаддям.

Там голубіли морські гвоздики, шелестів-шарудів морський овес, коли заблукалий вітер торкався його чуба. Мама лягла собі у затишку, звідси їй видно було тільки синє небо та пуп’янки гвоздик, що колисалися у неї над головою. «Я лише хвильку відпочину на теплому піску», — подумала вона, але одразу поринула у глибокий сон.

Хропусь видряпався на найвищу вершину, аби побачити, що діється навкруги. Острів лежав перед ним мов на долоні і був схожий на вінок із квітів, що пливе серед розбурханих морських хвиль. Он видніється крихітною цяточкою Чмих — ходить, шукає уламки кораблів; он майнув на мить капелюх Нюхмумрика, а далі — Гемуль викопує рідкісний екземпляр орхідеї… А там!.. То ось куди влучила блискавка! Велетенська скала, завбільшки як десять будиночків Мумі-тролів, розкололася від удару блискавки, наче яблуко, розчахнулася на дві половинки, утворивши прямовисну вирву. Хропусь, тремтячи мов осиковий листок, обережно злазив униз, з острахом оглядаючи темні стіни вирви. Таки тут вдарила блискавка! Вугільно-чорним зиґзаґом позначила свій слід на оголених нутрощах гори. Та обіч нього в’юнився інший слід, світлий і блискучий! Золото! Не інакше як золото!

Хропусь пошкрябав смужку кишеньковим ножиком, від неї відкололася золота окрушина й упала йому на долоньку. Відколов ще і ще. Забувши про все на світі, Хропусь відколупував чимраз більші шматочки і нічого не бачив, окрім звільненої блискавкою з надр золотої жили. Тепер він уже не якийсь там підбирач корабельних уламків, а справжній золотошукач!

Чмихові трапилася дуже простенька знахідка, але радів він не менше. Малюк знайшов корковий рятівний пояс, який, хоч і підгнив трохи від морської води, проте пасував йому щонайліпше. «Тепер можна не боятися глибини, — подумав Чмих. — Неодмінно навчуся плавати незгірш за інших. Ото Мумі-троль здивується!»

Трохи віддалік, серед кори, поплавків від неводів та водоростей він знайшов іще рогожку, щербатого черпака та старого черевика без підбора — дивовижні скарби, тим цінніші, що відбираєш їх у моря!

Мумі-троля, котрий стояв у воді і щосили тягнув щось та шарпав, Чмих побачив здалеку. То було щось дуже велике! «Шкода, що не я першим побачив! — похнюпився Чмих. — Що воно таке, цікаво?»

Урешті Мумі-тролеві таки пощастило виволокти свою знахідку на берег, і він покотив її поперед себе по піску.

Чмих, скільки міг, натягав шию, і врешті таки побачив улов Мумі-троля: буй! Великий барвистий буй!

— Йо-хо! — загукав Мумі-троль. — Що скажеш?

— Цілком незле, — відгукнувся Чмих, схиливши набік голову й критично оглядаючи знахідку. — А як тобі мій улов?

Чмих поскладав свої трофеї рядочком на піску.

— Корковий пояс знадобиться, але навіщо тобі щербатий черпак? — чудувався Мумі-троль.

— Придасться на господарстві… Тільки воду вичерпувати доведеться дуже швидко… Послухай-но, Мумі-тролю! Міняймося! Рогожку, черпака й черевика віддаю за оцього старого буя!

— Нізащо! — як відрізав Мумі-троль. — Можу хіба згодитися на обмін коркового пояса на загадковий талісман, якого принесло морем з далеких країв.

З тими словами Мумі-троль досягнув з кишені скляну кулю і потрусив нею перед очима Чмиха. Усередині кулі вихором закружляли сніжинки і за мить знову вляглися, вкривши крихітну хатинку з віконцями зі срібного паперу.

— О-о, — простогнав Чмих.

Нещадна внутрішня боротьба відбувалася у душі Чмиха, який понад усе цінував власність.

— Дивись! — дражнив його Мумі-троль, знову потрясаючи кулею зі снігом.

— Я не знаю… — Чмих був у відчаї. — Я й справді не знаю, чого мені хочеться більше — коркового пояса чи зимового талісмана! Моє серце розривається надвоє!

— На дану мить цей сніговий талісман єдиний в усьому світі! — переконував Мумі-троль.

— Але я не можу відмовитися від пояса! — скімлив Чмих. — Любий Мумі-тролю, може, хай куля належить нам обом!

— Гм, — хмикнув Мумі-троль.

— Я лише інколи потримаю її в руках, — умовляв Чмих. — Скажімо, щонеділі…

Мумі-троль на якусь хвилю замислився.