Пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗
Гросмейстер мигцем глянув на хлопчика й задумався.
А той перейшов до наступного столу.
Новий хід Електроника викликав реакцію комп’ютерів на всесвітній виставці, розташованій недалеко від павільйону “Мистецтво”. Комп’ютери, не перестаючи працювати, як і доти, обслуговували відвідувачів, але всі вони раптом тихо загуділи, й зал виставки немов виповнився непідробним хвилюванням: комп’ютери стежили за грою свого товариша з колишніми чемпіонами світу.
“Машина грає з людиною”.
“Машина викликала на поєдинок гросмейстерів”.
“Машина ставить задачі екс-чемпіонам…” Так гуділи нетерпляче комп’ютери, аналізуючи кожний хід свого колеги.
— Це Електроник! — сказав зразу професор Громов, дізнавшись про настрій комп’ютерів. — Але де він грає?
Його повідомили, що комп’ютери мають своєрідну інформацію. Одна з машин — “Космос” — серед багатьох своїх справ випадково вловила космічний діалог “Земля — Юпітер”, в якому повідомляється про кожний хід машини проти гросмейстерів на шаховій дошці.
Комп’ютери негайно включились у гру, як запеклі болільники.
Громов здогадався, що Електроник тримає зв’язок з Рессі. Професор подумав, чи потрібно витрачати коштовну машинну енергію на трансляцію матчу спеціально для Рессі, й хотів було розпорядитися відключити канал зв’язку, але щось утримало його від цього кроку. Він згадав різнокольорового загадкового Китюпа, який завжди мовчав…
Рессі не така примітивна система, щоб марнувати енергію. Електроник, звичайно, недаремно радиться з Рессі…
— На Землі чи на Юпітері — він повинен довести своє! — сказав тоді із загадковою усмішкою професор Г. І. Громов.
Цю фразу запам’ятали й пізніше цитували комп’ютери й живі свідки.
Та комп’ютерам було однаково, де проходить гра. Їм важлива була суть: перемога чи поразка машини… А Таратар і його восьмий “Б” особливо переживали за Електроника: було ясно, що це вирішальний поєдинок всього його життя.
Громов попросив довідкову службу дізнатися, де можуть грати гросмейстери.
У залі, де проходив матч, стояла напружена тиша. Троє гросмейстерів застигли над дошками, обдумуючи запропоновану їм позицію.
Принесли ще три столики, й хлопчик у синій куртці зробив нові ходи білими. Хтось із суддів намагався протестувати, але найавторитетніший гросмейстер уважно подивився на суддівську колегію, і гомін затих. Глядачі здогадувалися, що перед ними шаховий геній: з самого початку гри він створив скрутну ситуацію для знаменитих гравців.
На першій дошці проти Електроника виступав молодий ленінградський студент. Худенький, на зріст трохи більший від Електроника, він, одначе, був грізним для будь-якого супротивника, бо завдав поразки не одному відомому майстрові. Досить сказати, що із ста тридцяти партій з авторитетами сто дві студент виграв. Людина тонкої інтуїції, гросмейстер гідно оцінив хід білого ферзевого пішака, який спричинив ускладнення на дошці, й перебирав варіанти, щоб знайти безпомилкову контргру. Така можливість нібито існувала, коли білі могли проявити ініціативу на королівському флангу. Проте юний противник несподівано запропонував у жертву слона, і в чорних виникли труднощі. Гросмейстер нахмурився, оцінювально глянув на дебютанта: “Скільки йому років? Тринадцять… чотирнадцять? І такий серйозний… Напевне, як і я, любить зацукровані горіхи. Невже я можу програти цьому… піонерові?” — подумав він і відкинув з чола пасмо волосся.
Хлопчик у синій куртці був зосереджений, блідий від хвилювання і здавався самотнім у переповненому, напружено завмерлому залі. Він нічого не бачив, крім фігур на кожній з шести дошок, поміж якими ходив.
Електроник змужнів у своїй творчості, повторивши тисячі й тисячі історичних шахових партій. Він пам’ятав усі перемоги своїх суперників: знав їхні бійцівські якості, загартовані у вогні турнірної боротьби. Для нього не було несподіванкою, що гросмейстер на другій дошці обрав спокійну систему розвитку гри: екс-чемпіон світу так чудово розставляв свої фігури, що звичайно позбавляв противника змоги активно вести боротьбу, й тут білим — Електроникові — треба було розгадати план дуже сильного позиційного шахіста.
На третій дошці розігрувалася старовинна іспанська партія. Такий початок завжди давав особливу втіху міжнародному гросмейстерові, який часто й досить майстерно застосовував цю зброю в турнірах на різних континентах.
У завжди врівноваженого гросмейстера під час гри було підвищене почуття небезпеки. Поглядаючи на суперника великими сумними очима, він жодним порухом не виказував своїх переживань. Тільки особливе мистецтво захисту в найнапруженіших партіях розкривало болільникам справжні почуття майстра. В партії з Електроником після звичайних ходів на дошці виникла закрита позиція, яка вимагала маневрування в глибині своїх бойових порядків, і шанси сторін нібито були однакові.
Точно кажучи, й гросмейстери й Електроник діяли за однією формулою, на якій базується вся шахова теорія: завжди, в будь-якій позиції існує кращий хід. Кожний гравець, як відомо, прагне виграти, але в поєдинку сильніший противник намагається виграти за мінімальну кількість ходів, а слабший, чинячи опір, прагне відтягнути свою поразку. І, як нерідко траплялося в історії шахів, той, хто програвав, завдяки надзвичайному напруженню сили волі, самодисципліні, тонкому знанню психології противника добивався перемоги, роблячи несподівані, ризиковані, навіть парадоксальні ходи. Машина в грі з людиною не проявляла таких властивостей: у програшних ситуаціях вона була млявим, сіреньким, нецікавим гравцем, якому проста логіка підказувала неминучий програш. Перебравши варіанти, машина звичайно здавалася.
А Електроник, на велику радість свого вчителя Громова, що спостерігав за грою, поводився інакше. Він виявляв ініціативу, йшов на розумний ризик, активно оборонявся — одним словом, виявляв кращі якості шахового бійця в усіх партіях.
Восьмий “Б” роздобув десь дошки, порозставляв фігури й пересував їх, усе ще не знаючи, що сеанс одночасної гри проходить зовсім поряд. Та й гросмейстери навряд чи здогадувалися, що грають не просто з геніальним хлопчиком.
Кількість болільників зростала. Професор Громов здивовано зауважив, що разом з восьмикласниками задумалися над дошкою академік Кримов і піаніст Турін; тут, у натовпі любителів, вони були звичайними болільниками.
Біля електронного табло кипіли пристрасті, виникали стихійні дискусії — вірна ознака того, що напруга гри зростала. Лише комп’ютери “переживали” про себе, програючи партії у своїх схемах, але напружене гудіння свідчило про те, що вони працюють на повну потужність.
Електроник почував незвичайне піднесення і легкість, Вибираючи з безмежної маси варіантів найважливіші й аналізуючи їх моментально — перш ніж зробити черговий хід. У ньому пробудився той важливий для шахіста комбінаційний зір, уміння робити невеликі відкриття у хвилини натхнення, які раніше називав “формулою геніальності”. Формула, котру він так тяжко шукав, не існувала. Але Електроник знав, як математично описати ті творчі процеси переробки інформації, якими він користувався під час гри, коли піднімав руку, щоб пересунути фігуру на чорній або білій клітинці. “Та я ж мислю! — вражено подумав Електроник. — І я знаю, як я мислю!” Це було найважливіше для нього відкриття. Він відчував задоволення.
Тишу в залі порушив грім аплодисментів. Дисципліновані глядачі не стримали своїх емоцій, спостерігаючи, як розвиваються події у третій партії. Тисячі разів випробовував гросмейстер в іспанській партії хід конем, активізуючи свої фігури, і маневр цей звичайно удавався. Але хлопчик у синій куртці несподівано здвоїв пішаки, й вони відразу стали контролювати ряд важливих пунктів у центрі шахової дошки.
Гросмейстер бачив, що білі дістали перевагу, однак не це його хвилювало зараз: юний противник зробив відкриття, знайшов оригінальне рішення, продовжив старовинну іспанську партію сучасним ходом. От чому торжествували глядачі… Гросмейстерові нічого не лишалося, як усміхнутися противникові й зосередитися над новою задачею.
