Сто років тому вперед - Булычев Кир (е книги .TXT) 📗
— Хвилиночку, шановна вчителько. Я вам повинен сказати два надзвичайно важливі слова.
А Крис, обернувшись на Аллу, поквапився на третій поверх. І щоб не вскочити в халепу, найперше спитав:
— Це шостий клас “Б”?
Справжня Алла ніколи б не спитала про таке. Вона сказала б: “Корольов, негайно припини це неподобство!” І тому клас був просто вражений таким дивним запитанням. Аліса відразу збагнула, що справи кепські, пригнулася, сховала обличчя. А Коля Садовський, який умів жартувати не вчасно, голосно відповів:
— Ні, це другий клас “А”.
Раптом, на превеликий подив усіх, Алла Сергіївна сказала:
— Не може бути! Ти знову брешеш, хлопчику!
Щоб Алла так сказала про Садовського? Це немислимо!
Алла роздивлялася клас, просто-таки впиваючись очима в дітей. Побачила Милу Руткевич і спитала в неї:
— Де Аліса?
— Он там, під партою, — відповіла Мила слухняно.
— Ага! — вигукнула Алла Сергіївна. — Отже, й він тут!
Алла побігла до того столу, під яким сховалась Аліса, та при цьому й далі зирила очима по обличчях.
— Де Коля? — спитала вона у Мили.
Мила з жаху зажмурилася. Ні, цього не може бути! Алла говорила не своїм голосом, а голосом лікаря Іванової.
— Ага! — закричала Алла. — Ось ти де!
Але цієї миті за дверима пролунав страшенний шум. Двері широко розчинилися, і всі побачили, як до класу рветься друга Алла Сергіївна, а її тягне назад у коридор дуже товстий чоловік у капелюсі, що з’їхав на вухо, та довгому чорному плащі. А того чоловіка обхопив фізкультурник Едуард Петрович. Усе це було схоже на ілюстрацію до казки про ріпку.
— Відпустіть мене! — одбивалася Алла Сергіївна. — Це хуліганство.
— Я вам повинен ще сказати! — кричав товстун. — Ви мене забули! Я ваш братко, що пропав змалку! Ви мене гойдали на руках!
Едуард Петрович, почервонівши від натуги, підняв товстуна од підлоги — адже недарма він раніше займався вільною боротьбою.
Велетенським зусиллям Едуард відтягнув назад одну з рук товстуна і провів рідкісний за красою борцівський прийом. Товстун відпустив Аллу Сергіївну, злетів у повітря й гепнувся носом об підлогу.
— Ура! — закричали двадцять шість глядачів із шостого “Б”. — Ура Едуардові Петровичу! Чиста перемога!
Тут пролунав гучний стук, бо дві Алли Сергіївни буцнулися перед дошкою, обидві загубили окуляри і впустили класні журнали.
— Цього я не витримаю! — вигукнула справжня Алла і впала непритомна.
Удавана Алла перестрибнула через неї, пролетіла чотири метри головою вперед і врізалась у живіт Едуардові Петровичу. Фізкультурник не чекав нового нападу. Він утратив рівновагу й сів на підлогу.
З неймовірною для жінки силою псевдо-Алла підхопила за ноги товстуна, що лежав без руху, і потягла його в коридор.
За секунду і слід їхній прохолов. Лише чути було, як гупає по сходинках лиса голова товстуна.
Тільки чорний капелюх пірата і рукав, одірваний від його плаща, зосталися лежати посеред класу, нагадуючи про битву. Алла Сергіївна лежала непритомна на підлозі, а Едуард Петрович сидів, притулившись до стіни, й нічого не міг збагнути.
Учні оговталися першими. Одні кинулись до Алли приводити її до тями, інші допомагали встати Едуардові Петровичу. Тільки Аліса в цьому не брала участі. Вона підняла з підлоги капелюх і рукав плаща Веселуна У, швидко підбігла до вікна й викинула ці речові докази на вулицю.
Минуло хвилин п’ять, поки все втихомирилося. Аллу відпоїли водою, Едуард Петрович підвівся і, похитуючи головою, як учений слон, пішов у фізкультурний зал, а учні повсідалися на місця.
— Сідайте, діти, сідайте, — повторювала Алла кволим голосом. — Якась неймовірна історія, і я ще нічого в ній не розумію.
— Може, вам краще відпочити? — спитав Боря Мессерер. — А ми так посидимо.
Він з усіх ситуацій хотів мати користь. А користь полягала в тому, щоб чимменше вчитися і чимбільше малювати свої картинки.
— Ні, — сказала твердіше Алла Сергіївна. — Нічого особливого не сталося. Ми з’ясуємо згодом. А зараз почнемо урок…
Аліса не сідала. Вона оглядала клас. Як жаль, що вона сховалася під стіл! А треба було б стежити, кого з Коль пізнав пірат. Тому вона оглядала клас і лічила:
Коля Сулима — тут.
Фіма Корольов — тут.
Коля Садовський — тут.
Коля Наумов… Колі Наумова нема. Он лежить його портфель… розгорнутий зошит… а Колі нема.
— Юлько! — сказала Аліса. — Нема Наумова!
І вона кинулася до вікна.
— О боже мій! — вигукнула Алла Сергіївна. — Селезньова! Що іще!
Аліса встигла побачити, як доріжкою до воріт біжить Коля Наумов, а зі школи вибігають пірати. Веселун У в плащі з одним рукавом, за ним Крис. На очах він скидав подобу Алли й обертався в Наполеона, бо в мундирі легше бігти, аніж у спідниці.
— Юлько! Вони женуться за ним! — крикнула Аліса. — Я біжу!
— Хто? Хто за ким женеться? — спитала Алла. — Я цього не зможу витерпіти!
Аліса розчахнула вікно — ніхто навіть охнути не встиг, — стрибнула на підвіконня й зіскочила на великого дуба, що ріс на шкільному подвір’ї. Гілля дуба не діставало двох-трьох метрів до шкільного вікна. На льоту Аліса, як мавпа, схопилася за товстий сук, гойднулася на ньому і злетіла на нижню гілку. Звідти стрибнула на землю й побігла слідом за Колею та піратами.
Всі учні бачили цей смертельний номер, бо підбігли до вікон. Алла Сергіївна теж бачила, але не до кінця: на її щастя, вона знову знепритомніла. Таке сталося з нею раніше тільки один раз — коли їй було дванадцять років і вона побачила мишу. А тут — треба ж! — двічі за десять хвилин.
Поки Аліса робила свої стрибки, дівчатка охали, а хлопці підбаДьорювали Алісу криками, тільки одна Мила Руткевич була спокійна. І коли Аліси не стало видно й дівчатка заходилися знову приводити до тями Аллу, вона голосно сказала, щоб усі чули:
— Нічого дивного. Це від ненормальності. Я з її лікарем розмовляла. Її взагалі шукають, щоб у спеціальну лікарню повернути.
— Як тобі не соромно! — закричала Юлька. — Вона нормальніша і здоровіша за тебе. Я вже краще знаю.
Алла опритомніла і сказала:
— Ви пробачте мені, я піду в медпункт. У мене нерви розходилися.
Мила Руткевич першою встигла їй на допомогу, пособила вийти в коридор.
Решта зразу оточили Юльку. Катя Михайлова промовила:
— Грибкова, негайно розкажи нам усе, що знаєш!
— Я нічого не знаю, — відповіла Юлька. Вона тримала в руках свій портфель і сумку Аліси. — Пропустіть мене, я піду додому.
— Нікуди ми тебе не пустимо! — озвався Фіма Корольов. — Я теж дещо знаю, і, якщо вона не розкаже, я сам розкажу.
— Розповідай, Юлю, — попрохав Коля Сулима. — Адже їм обом, напевно, треба допомогти.
Розділ XX
ІШУТІН НЕ ВТРУЧАЄТЬСЯ
Аліса вибігла на вулицю, побачила далеко попереду бегемотову спину Веселуна У та сукню Алли Сергіївни й кинулася за ними. Вона розуміла, що не можна відпускати їх далеко від себе, а то враз утратиш.
Адже вона погано знала вулиці й провулки, тоді як решта були куди досвідченіші. Коля Наумов жив у цих місцях змалечку, а пірати, які останній тиждень витратили на пошуки Аліси й Колі, непогано встигли вивчити довколишні провулки та двори. І навіть де в чому стали метикованіші за Наумова.
Коли Аліса побачила, що зони подалися в провулок, вона просто-таки полетіла стрілою, мало не збиваючи перехожих, і, звернувши за ріг, устигла помітити, що пірати вдалися до такого тактичного маневру. За Колею гнався тільки Веселун У, а Крис у подобі Наполеона перебіг на другий бік провулка й помчав попід стіною так, щоб обігнати Колю й узяти його в лещата.
Коля огледівся й побачив, що його оточують.
Праворуч від нього був під’їзд.
Якби він біг далі вперед, пірати його неодмінно піймали б, через те йому нічого не лишалося, як пірнути в цей під’їзд.
