Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин (книга жизни TXT) 📗
- Хто цей чоловік?! - повторив він запитання, зриваючись на крик.
- Гаррі, що ти робиш? - стривожилася Герміона.
- Герміоно, на цьому фото той злодій, що пограбував Ґреґоровича! Будь ласка! - знову попросив він Батільду. - Хто це?
Та вона тільки дивилася й мовчала.
- Чого ви нас покликали за собою, місіс... міс... Беґшот? - втрутилася Герміона. - Ви щось хотіли нам сказати?
Ніби не почувши Герміони, Батільда почовгала до Гаррі. Легенько смикнула головою й озирнулася на коридор.
- Ви хочете, щоб ми звідси пішли? - запитав він.
Вона знову смикнула головою, але тепер показала спочатку на нього, тоді на себе, а тоді на стелю.
- А, ясно... Герміоно, здається, вона хоче, щоб я пішов з нею нагору.
- Добре, - погодилась Герміона, - ходімо.
Та коли Герміона зрушила з місця, Батільда на диво енергійно захитала головою, знову показуючи спочатку на Гаррі, а потім на себе.
- Вона хоче, щоб я пішов з нею сам.
- Чому? - запитала Герміона, і її пронизливий високий голос луною розійшовся в освітленій свічками кімнаті. Стара тільки головою похитала, почувши цей вигук.
- Може, Дамблдор звелів їй віддати меча мені і тільки мені одному?
- А ти думаєш, вона знає, хто ти такий?
- Так, - відповів Гаррі, дивлячись у каламутні очі, що прикипіли поглядом до його очей, - думаю, що знає.
- Ну що ж, іди. Але не затримуйся там, Гаррі.
- Показуйте дорогу, - сказав Гаррі Батільді.
Вона, здається, зрозуміла, бо почовгала до дверей. Гаррі заспокійливо зиркнув на Герміону, хоч не знав, чи вона це помітила. Обхопивши себе руками за плечі, дівчина стояла серед усього цього розгардіяшу й дивилася на книжкову шафу. Виходячи з кімнати, Гаррі непомітно від Герміони й Батільди сховав під куртку фотографію невідомого злодія в срібній рамці.
Сходи були круті й вузенькі. Гаррі відчував спокусу впертися про всяк випадок руками в широку Батільдину спину, щоб стара не повалилася на нього, що було цілком імовірно. Помаленьку, сопучи, вона видерлася на сходовий майданчик, одразу ж повернула праворуч і повела його до спальні з низенькою стелею.
Там було темно, наче в підвалі, й нестерпно смерділо. Гаррі встиг помітити нічний горщик, що виднівся з-під ліжка, але Батільда зачинила двері, й усе поглинула непроникна темрява.
- Лумос, - вимовив Гаррі, і його чарівна паличка засвітилася. Він здригнувся - за ці кілька секунд темряви Батільда підступила до нього зовсім близько, хоч її кроків він і не чув.
- Ти Поттер? - прошепотіла вона.
- Так, це я.
Вона кивнула - поволі, серйозно. Гаррі відчував, що горокракс закалатав дуже швидко, швидше за його серце. Відчуття було неприємне й тривожне.
- Ви щось для мене маєте? - запитав Гаррі, але її увагу, здається, відвернув освітлений кінчик його чарівної палички.
- Ви маєте щось для мене? - повторив він.
Тут вона заплющила очі, й одночасно сталося кілька подій: шрам Гаррі боляче засмикався; горокракс сіпнувся так, що аж светр на грудях ворухнувся; а темна й смердюча кімната на мить ніби розчинилася. Він відчув наплив радості і сказав високим, холодним голосом: «Тримай його».
Гаррі захитався. Темна смердюча кімната з’явилася знову. Він не розумів, що сталося.
- Ви щось для мене маєте? - втретє й значно голосніше повторив він.
- Отам, - прошепотіла вона, показуючи в куток. Гаррі підняв чарівну паличку й побачив перед завішеним шторами вікном контури захаращеного туалетного столика.
Тепер старій не треба було вести його за собою. Гаррі прослизнув між нею та неприбраним ліжком, тримаючи над собою чарівну паличку. Не хотів випустити її з очей.
- Що це таке? - запитав, підійшовши до туалетного столика, де лежала ціла купа чогось виглядом і смородом схожого на брудну білизну.
- Там, - показала вона на цю безформну масу.
Та в ту ж мить, коли він відвернувся, шукаючи серед лахміття й бруду руків’я меча з рубіном, стара якось дивно ворухнулася. Він помітив це краєчком ока, панічно озирнувся й завмер від жаху, побачивши, як повалилося на землю старече тіло, а з того місця, де була шия, виповзла величезна змія.
Гаррі підняв чарівну паличку, але змія вже кинулася на нього. Вона так сильно вкусила його за передпліччя, що чарівна паличка, крутячись, полетіла аж під стелю. Її світло заметалося по кімнаті й згасло. Тут він отримав такий потужний удар зміїним хвостом у груди, що аж дух забило. Він відлетів спиною на туалетний столик, завалений брудною білизною... Відкотився вбік, ледве уникнувши нового удару хвостом, що вгатив щосили по тому місцю, де щойно лежав Гаррі. Він упав на підлогу, і на нього посипалися скалки скляної стільниці.
Знизу долинув Герміонин крик:
- Гаррі?
Йому забракло повітря в легенях, щоб відгукнутися. Важке слизьке тіло збило його додолу, й він відчув, як змія обкручується навколо нього, могутня й мускулиста...
- Ні! - зойкнув він, притиснутий до підлоги.
- Так, - прошепотів чийсь голос. - Оссссь так... тримаю тебе... тримаю...
- Акціо... Акціо чарівна паличка...
Та нічого не сталося, і він не міг вивільнити руки, щоб скинути з себе змію, що обкручувалася навколо його грудей, витискаючи повітря і вчавлюючи в тіло горокракс, крижану кульку, що пульсувала життям за кілька сантиметрів від його власного ошалілого серця, а його мозок заливало холодне біле світло, всі думки щезали, дихання завмирало, усе зникало, лише чулися віддалені кроки...
Металеве серце билося в нього на грудях, а він летів, летів з радістю в серці, без мітли і без тестрала...
Раптом він отямився в смердючій темряві - Наджіні його відпустила. Ледве зіп’явся на ноги й побачив обриси змії на тлі світла зі сходів. Вона стрибнула, а Герміона з вереском від неї вивернулася. Герміонине закляття рикошетом влучило в зашторене вікно, розбивши його на друзки. Кімнату заповнило морозне повітря, а Гаррі нагнувся, затуляючись від нової зливи скалок. Його нога послизнулася наче на олівці... на його чарівній паличці...
Він устиг її схопити, але в кімнату знову заповзла, розмахуючи хвостом, змія. Герміони не було видно, і Гаррі уявив найгірше, але тоді щось голосно бахнуло, спалахнуло червоне світло і змія підлетіла вгору, боляче вдаривши Гаррі по лиці. Важкі кільця звивалися до самої стелі. Гаррі підняв чарівну паличку, але його шрам зненацька так нестерпно, так сильно заболів, як не болів уже багато років.
- Він близько! Герміоно, він наближається!
Поки він кричав, змія з лютим сичанням впала. Панував суцільний хаос. Змія позбивала зі стін полички і на Гаррі полетіли уламки порцеляни. Гаррі перестрибнув ліжко і схопив якусь темну постать - він знав, що то Герміона...
Вона заверещала з болю, коли він перекинув її через ліжко. Змія знову приготувалася до стрибка, та Гаррі знав, що наближається щось гірше за змію, воно, можливо, вже біля воріт, бо голова розколювалася від болю в шрамі...
Змія кинулася на Гаррі. Він відскочив, тягнучи за собою Герміону. Герміона крикнула: - Конфрінґо! - і її закляття шугонуло по кімнаті, розтрощивши дзеркало на шафі, відбилося рикошетом назад і заметалося від підлоги до стелі. Гаррі відчув, як воно своїм жаром обпалило йому руку. Скло порізало Гаррі щоку, коли він, не випускаючи з рук Герміону, стрибнув з ліжка до розтрощеного туалетного столика, а потім через розбите вікно в порожнечу. Її крик луною розколов ніч, коли їх закрутило в повітрі...
А тоді його шрам прорвало, і він знову був Волдемортом, який увірвався в смердючу спальню, і вчепився довгими білими пальцями в підвіконня, і на мить побачив лисуватого чоловіка й маленьку жіночку, котрі крутнулися й зникли, а він загорлав з люті, і цей крик змішався з криком дівчини й луною прокотився над темними садами й церковними дзвонами, що видзвонювали настання Різдва...
І його крик став криком Гаррі, його біль був болем Гаррі... бо це знову сталося тут, де вже ставалося раніше... тут, зовсім поряд з будинком, де він колись ледь не довідався, що таке - вмирати... вмирати... біль був такий жахливий... його видерло з власного тіла... але якщо він більше не мав тіла, то чому його голова розколювалася від болю, якщо він помер, то чому йому було так нестерпно, хіба біль не припиняється разом зі смертю, хіба він не зникає...
