Гаррі Поттер і таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин (читать хорошую книгу полностью TXT) 📗
Усі стіни були прикрашені великими, блідо-рожевими квітами, а зі світло-синьої стелі сипалося конфеті у формі сердечок.
Гаррі підійшов до ґрифіндорського столу, де сидів роздратований Рон і усміхнена Герміона.
— Що тут діється? — запитав він, сідаючи за стіл і струшуючи конфеті зі свого бекона.
Рон мовчки показав на учительський стіл. Від страшенної огиди він не міг говорити.
Локарт у блідо-рожевій (під колір квітів) мантії махав рукою і вимагав тиші. Учителі обабіч нього сиділи з кам'яними обличчями. Гаррі бачив, як смикаються щелепи професорки Макґонеґел. Снейп мав такий вигляд, ніби щойно випив велику склянку косторосту.
— Вітаю вас із днем Валентина! — вигукнув Локарт. — Хочу подякувати тим сорока шести учням, які прислали мені вітальні картки! Отже, я набрався духу організувати для вас цю маленьку несподіванку, — але це ще не все!
Локарт плеснув у долоні, і до Зали увійшло з десяток похмурих карликів. І то не просто карликів. У кожного були золотисті крильця, а в руках — арфи.
— Вітайте моїх милих купідонів! — засяяв Локарт. — Сьогодні вони будуть ходити по школі і розноситимуть валентинчики! Але це ще не кінець нашого свята! Я певен, мої колеги допоможуть підтримати цей святковий настрій! Давайте попросимо професора Снейпа, щоб він показав нам, як варити любовне зілля! А професор Флитвік — цей старий хитрий пес — краще за будь-якого чаклуна може розповісти про способи причаровування!
Професор Флитвік затулив руками обличчя. Снейп усім виглядом показував, що він змусить випити отруту кожного, хто звернеться по любовне зілля.
— Герміоно, благаю, скажи — тебе ж не було серед тих сорока шести учнів! — допитувався Рон по дорозі на перший урок. Та Герміона раптом почала шукати в торбинці розклад уроків і нічого не відповіла.
Цілісінький день карлики розносили по школі валентинчики, дратуючи вчителів. Пополудні, коли ґрифіндорці піднімалися на урок заклинань, один із карликів, найпонуріший, почав наздоганяти Гаррі.
— Гей, Гаї Поттей! — вигукнув карлик, розпихаючи учнів.
Гаррі обсипало жаром. Не вистачало, щоб йому вручили валентинчика на очах у всіх першокласників, серед яких була й Джіні Візлі. Він кинувся тікати, але карлик метнувся крізь натовп, луплячи по ногах усіх перехожих, і миттю наздогнав Гаррі,
— Я маю особисто пеєдати Гаї Поттею музицне вітання, — повідомив карлик і загрозливо бренькнув у струни своєї арфи.
— Не тут! — засичав Гаррі, вириваючись.
— Не юхайся! — прохрипів карлик і вхопився за портфель Гаррі.
— Відпусти! — пручався Гаррі.
Портфель гучно луснув і розірвався навпіл. Книжки, чарівна паличка, пергамент і перо випали на підлогу. Чорнильниця розбилася і заляпала все довкола. Гаррі кинувся збирати речі, щоб чкурнути ще до того, як карлик почне свій спів.
У коридорі зчинилася тиснява.
— Що тут діється? — пролунав холодний протяжний голос Драко Мелфоя.
Гаррі гарячково запихав усе до свого подертого портфеля. Тільки б Мелфой не почув його музичного вітання!
— Що за гармидер? — почувся ще один знайомий голос, цього разу Персі Візлі.
Гаррі запанікував і кинувся бігти, але карлик обхопив його за коліна й повалив на підлогу.
— Отоз-бо, — сказав він, усівшись на Гарріні ноги, — ось твій пісенний ваєнтинцик:
Гаррі радо проміняв би усе своє золото з Ґрінґотсу, аби лиш розтанути зараз у повітрі.
Він підвівся, і, розминаючи затерплі під вагою карлика ноги, героїчно старався усміхатися разом з усіма. Персі Візлі тим часом розганяв натовп. Дехто з учнів аж плакав зі сміху.
— Розходитеся, розходитеся! Дзвінок був ще п'ять хвилин тому! Мерщій розходитеся по класах! — повторював Персі, розпихаючи учнів. — Тебе це також стосується, Мелфою.
Озирнувшись, Гаррі побачив, що Мелфой нахилився і щось підібрав. Гигикнувши, він показав свою знахідку Кребові й Ґойлу. То був щоденник Редла.
— Віддай, — спокійно сказав Гаррі.
— Цікаво, що ж тут Поттер нашкрябав? — мовив Мелфой. Він явно не помітив напису на обкладинці і вирішив, що то щоденник самого Гаррі. Запала тиша. Джіні перелякано поглядала то на щоденника, то на Гаррі.
— Мелфою, віддай! — суворо звелів Персі.
— Спочатку погортаємо, — глузливо сказав Мелфой, розмахуючи щоденником перед носом Гаррі.
— Як староста гуртожитку… — заговорив був Персі, але Гаррі урвався терпець. Він витяг чарівну паличку й гукнув:
— Експеліармус! — і подібно до того, як Снейп роззброїв Локарта, щоденник вилетів Мелфоєві з рук. Рон, радісно усміхаючись, його зловив.
— Гаррі! — голосно вигукнув Персі. — Жодної магії в коридорах! Знай, я буду змушений про це доповісти!
Але Гаррі не зважав. Він переміг Мелфоя, а це важило більше, ніж утрата Ґрифіндором п'яти очок. Мелфой був розлючений.
Коли Джіні проходила повз нього, він в'їдливо гукнув їй услід:
— Не думаю, що Поттер закайфував від твого валентинчика!
Затуливши лице руками, Джіні заскочила в клас. Розгніваний Рон теж ухопився за свою паличку але Гаррі вчасно його зупинив. Ще не вистачало, щоб Рон цілий урок замовлянь блював слимаками.
Тільки перед класом професора Флитвіка Гаррі помітив одну дивну особливість щоденника. Усі інші його підручники були заляпані червоним чорнилом, а от щоденник Редла виявився абсолютно чистим. Гаррі хотів показати це Ронові, але Рон знову мав проблеми зі своєю паличкою: з її кінця вилізали великі пурпурові бульки, тож тепер його більше нічого не цікавило.
Того вечора Гаррі пішов до спальні раніше за всіх: почасти тому, що не мав бажання у сотий раз вислуховувати "музицного ваєнтинцика" у виконанні Фреда і Джорджа, а почасти тому, що хотів ще раз переглянути Редлів щоденник.
Гаррі сів на ліжко й почав гортати сторінки. На жодній з них не було й сліду червоного чорнила. Далі дістав із шафки біля ліжка новий каламар, вмокнув перо і ляпнув чорнилом на першу сторінку. Чорнило якусь секунду виблискувало на папері, а тоді зникло, немов його хтось усмоктав у сторінку. Гаррі схвильовано знову занурив перо в каламар і написав: "Мене звати Гаррі Поттер".
