Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗

Наступного ранку Шеймус блискавично одягнувся й вибіг зі спальні раніше, ніж Гаррі встиг натягти шкарпетки.

— Він що, боїться здуріти, якщо довго сидітиме в одній кімнаті зі мною? — голосно поцікавився Гаррі, тільки-но зникла з очей Шеймусова мантія.

— Не думай про це, Гаррі, — пробурмотів Дін, закидаючи на плечі ранець, — він просто...

Та не знайшовши жодних пояснень Шеймусової поведінки, він ніяково замовк, а тоді теж вийшов з кімнати.

Невіл з Роном подивилися на Гаррі так, ніби хотіли сказати: "Не бери дурного в голову", але Гаррі це не надто заспокоїло. Скільки ще йому усе це терпіти?

— Що сталося? — запитала Герміона п'ятьма хвилинами пізніше, наздогнавши Гаррі з Роном у вітальні по дорозі на сніданок. — Вигляд у тебе, наче... О Господи!

Вона дивилася на дошку оголошень, де висіло нове велике повідомлення.

ТОННИ ҐАЛЕОНІВ!

— Вони переступили межу, — похмуро сказала Герміона, здираючи плакат, що його Фред і Джордж пришпилили згори над оголошенням про дату першого походу в Гоґсмід, що мав відбутися в жовтні. — Роне, ми повинні з ними поговорити..

Рон явно стривожився.

— З якого це дива?

— Бо ми старости! — наголосила Герміона, коли вони вилазили крізь отвір за портретом. — Ми мусимо припиняти такі речі!

Рон не відповів. Гаррі бачив з його похмурого виразу, що перспектива втручання у Фредові та Джорджеві задуми анітрохи його не приваблювала.

— То що там сталося, Гаррі? — знову спитала Герміона, коли вони спускалися по сходах, де з двох боків висіли портрети старих чаклунів і відьом, які захоплено перемовлялися між собою і ні на кого не зважали. — Ти такий сердитий.

— Шеймус думає, що Гаррі збрехав про Відомо-Кого, — стисло пояснив Рон, бо Гаррі нічого не відповідав.

Герміона зітхнула, хоч Гаррі сподівався від неї більшого обурення.

— Лаванда теж так думає, — пригнічено зізналася вона.

— Що, попліткували трошки з нею на тему, чи справді я тупий брехун, який тільки й прагне звернути на себе увагу? — не стримався Гаррі.

— Ні, — спокійно заперечила Герміона. — Правду кажучи, я їй порадила стулити писок. І було б, до речі, непогано, якби ти перестав на нас кидатися, бо ми з Роном, якщо ти й досі цього не помітив, на твоєму боці.

На мить запала мовчанка.

— Вибач, — ледь чутно сказав Гаррі.

— Нічого страшного, — відповіла з почуттям гідності Герміона. Тоді похитала головою. — Ви що, забули, що казав Дамблдор на прощальному бенкеті минулого року?

Гаррі з Роном розгублено на неї глянули, й вона знову зітхнула.

— Про Відомо-Кого. Він казав, що той "має неперевершений талант сіяти незгоди та ворожнечу. Перемогти його ми зможемо лише завдяки міцній дружбі і взаємній довірі..."

— Як ти все це запам'ятовуєш? — захоплено глянув на неї Рон.

— Я просто слухаю, Роне, — з притиском мовила Герміона.

— Я теж, але ніколи точно не запам'ятовую, що...

— Річ у тому, — не дала йому договорити Герміона, — що зараз відбувається точнісінько те, про що попереджав Дамблдор. Минуло всього два місяці, відколи повернувся Відомо-Хто, а ми вже починаємо між собою гризтися. Навіть Сортувальний Капелюх закликає: будьте разом, єднайтеся...

— Але Гаррі вчора правильно сказав, — перебив Рон. — Якщо це означає, що ми повинні єднатися зі слизеринцями... то дідька лисого .

— А по-моєму, дуже шкода, що ми не можемо досягти хоч якоїсь єдності в стосунках між гуртожитками, — розсердилася Герміона.

Вони вже зійшли з мармурових сходів. Вестибюлем проходила групка рейвенкловських четвертокласників. Вони помітили Гаррі й одразу збилися щільніше докупи, ніби боялися, що він нападе на тих, хто відстав.

— Нам і справді варто з ними всіма потоваришувати, — саркастично зауважив Гаррі.

Вони зайшли за рейвенкловцями до Великої зали, мимоволі позираючи на вчительський стіл. Професорка Граблі-Планка розмовляла з професоркою Сіністрою, вчителькою астрономії, а Геґріда й досі не було. Зачарована стеля вгорі відповідала настрою Гаррі — була щільно вкутана сірими дощовими хмарами.

— Дамблдор навіть не згадав, як довго пробуде Граблі-Планка, — зітхнув він, йдучи до ґрифіндорського столу.

— А може... — замислено сказала Герміона.

— Що? — вигукнули одночасно Гаррі з Роном.

— Ну... може, він не хотів привертати увагу до того, що Геґріда немає.

— Що ти таке мелеш? Привертати увагу? — мало не розреготався Рон. — Невже б ми його не помітили?

Герміона не встигла відповісти, бо до Гаррі підійшла висока чорнява дівчина з довгим, заплетеним у коси, волоссям.

— Привіт, Анжеліно.

— Здоров, — весело привіталася вона. — Як літо? — І додала, не чекаючи відповіді: — Слухай, мене зробили капітаном Ґрифіндору з квідичу.

— Чудово, — всміхнувся їй Гаррі. Він припускав, що Анжелінині передматчеві настанови будуть коротші, ніж колись в Олівера Вуда, а це могло піти лише на користь.

— І нам потрібен новий воротар замість Олівера. Проби почнуться в п'ятницю о п'ятій. Має бути вся команда, добре? Ми тоді гарненько перевіримо нового кандидата.

— Добре, — погодився Гаррі. Анжеліна всміхнулася й пішла далі.

— Я й забула, що Вуда вже нема, — пробурмотіла Герміона, сідаючи біля Рона й тягнучись по тарілку з грінками. — Це, мабуть, серйозна втрата для команди?

— Мабуть, що так, — погодився Гаррі, сідаючи навпроти. — Він був класним воротарем...

— Але нова кров вам не завадить, га? — поцікавився Рон. Зі свистом і гамором у горішні вікна залетіли сотні сов.

Вони розносили листи та пакунки своїм адресатам, заодно струшуючи на них краплинки води — надворі йшов дощ. Гедвіґи не було, але Гаррі це й не здивувало. Йому міг написати хіба що Сіріус, та сумнівно, що Сіріус мав для нього якісь особливі новини, адже вони не бачилися лише добу. А от Герміона мусила швиденько відсувати помаранчевий сік, щоб звільнити місце для великої й мокрої сови-сипухи, яка тримала в дзьобі вологий примірник "Щоденного віщуна".