Гаррі Поттер і келих вогню - Роулинг Джоан Кэтлин (книги серия книги читать бесплатно полностью .TXT) 📗

Гаррі лежав горілиць, важко дихаючи, немов після швидкого бігу. Він щойно бачив дуже яскравий сон і досі ще затуляв руками обличчя. Давній шрам на чолі, що мав форму блискавки, палав під його пальцями, неначе хтось притис до шкіри розпечене залізо.

Він сів, однією рукою й далі тримаючись за шрам, а другою намацав у пітьмі окуляри, що лежали на столику біля ліжка. Надів їх і зміг краще розгледіти кімнату, освітлену слабким оранжевим світлом, що просочувалося крізь фіранки від вуличного ліхтаря за вікном.

Гаррі ще раз торкнувся пальцями шраму. Він і далі болів. Гаррі ввімкнув настільну лампу, виліз із ліжка, перетнув кімнату, відчинив шафу і глянув у дзеркало на внутрішньому боці дверцят. Побачив там худющого чотирнадцятирічного хлопця з ясно-зеленими спантеличеними очима під розкуйовдженим чорним чубом. Пильніше придивився до шраму у своєму віддзеркаленні. Усе було нормально, проте й досі пекло.

Гаррі спробував пригадати, що йому снилося. Сон був такий реальний... там було двоє знайомих йому людей і один незнайомий... він насупився, зосереджуючись і намагаючись усе згадати...

Невиразно пригадав темну кімнату... на килимку біля каміна лежала змія... маленький чоловічок на ім'я Пітер і на прізвисько Червохвіст... а ще холодний, пронизливий голос... голос Лорда Волдеморта. При згадці про нього Гаррі похололо у грудях...

Він міцно заплющив очі й спробував пригадати, як виглядав Волдеморт, але не зміг... Згадав єдине — тієї миті, коли розвернулося Волдемортове крісло, і він, Гаррі, побачив, хто там сидить, він відчув неймовірний жах, який його і розбудив... Чи то був біль у шрамі?

І хто був той старий чоловік? Бо там таки був якийсь старий. Гаррі бачив, як той упав додолу. Усе плуталося в його голові, і він затулив обличчя руками, намагаючись зберегти в уяві видиво тьмяно освітленої кімнати. Та це було все одно, що намагатися втримати в пригорщі воду. Що дужче він старався зберегти деталі, то швидше вони зникали... Волдеморт із Червохвостом казали, що вони когось убили, хоч Гаррі не міг пригадати ім'я жертви... і вони змовлялися вбити ще когось... його...

Гаррі опустив руки, розплющив очі й обвів поглядом кімнату, мовби сподівався побачити в ній щось незвичайне. Так і вийшло — в його кімнаті було безліч незвичайних речей. У величезній фанерній валізі, що стояла відкрита в ногах біля ліжка, виднілися казанець, мітла, чорні мантії й підручники замовлянь. На письмовому столі стояла велика порожня клітка, в якій зазвичай сиділа Гарріна біла полярна сова Гедвіґа, а решту стола було завалено сувоями пергаменту. На підлозі біля ліжка лежала розгорнута книжка, яку він читав учора перед сном. Усі малюнки в цій книзі рухалися. Там шугали на мітлах чоловіки в яскраво-оранжевих мантіях, кидаючи один одному червоного м'яча.

Гаррі підійшов до книжки, підняв її й побачив, як один чарівник забив красивий гол, вкинувши м'яча в кільце на висоті п'ятнадцяти метрів. Гаррі закрив книжку. Навіть квідич — на його думку, найкращий вид спорту на світі — не міг зараз відвернути Гаррі від тривожних думок. Він поклав книжку "Літаючи з "Гарматами" на столик біля ліжка, підійшов до вікна, розсунув фіранки й глянув на вулицю внизу.

Прівіт-драйв мала саме такий вигляд, який годилося мати в суботу на світанку респектабельній вуличці в передмісті. Усі фіранки на вікнах були заслонені. Гаррі не бачив у пітьмі жодної живої душі, навіть кота.

А все ж... а все ж... Стривожений Гаррі повернувся до ліжка й сів, знову проводячи пальцями по шраму. Не біль його турбував. До болю й травм Гаррі звик. Якось він був утратив усі кістки правої руки і потім цілу ніч терпів біль, доки їх йому відрощували. Невдовзі по тому цю ж саму руку простромив величезний — з півметра — отруйний зуб. А торік Гаррі впав з мітли, що ширяла на висоті п'ятнадцяти метрів. Він уже звик до химерних нещасть і травм; їх не уникнеш, якщо навчаєшся в Гоґвортській школі чарів і чаклунства і маєш хист притягувати до себе, мов магнітом, усілякі халепи.

Ні, насправді Гаррі тривожило те, що минулого разу його шрам болів саме тоді, коли неподалік перебував Волдеморт... Але ж він зараз тут бути не міг... Сама думка, що Волдеморт скрадається по Прівіт-драйв, була абсурдною, неймовірною...

Гаррі уважно прислухався до навколишньої тиші. Що він сподівався почути — скрип сходів чи шелест мантії? Він аж підскочив, коли в сусідній кімнаті гучно, мов кабанчик, захропів його двоюрідний брат Дадлі.

Гаррі потряс головою. Він даремно хвилювався; у цьому будинку не було нікого, крім дядька Вернона, тітки Петунії та Дадлі. Усі вони й далі сплять, а сни їхні безтурботні й безболісні.

Гаррі найбільше любив Дурслів тоді, коли ті спали. Прокинувшись, вони ніколи й нічого доброго йому не робили. Дядько Вернон, тітка Петунія й Дадлі були його єдиними живими родичами. Вони були маґлами (тобто не чарівниками) й ненавиділи будь-які чари, а це означало, що Гаррі був у їхньому домі небажаним гостем. Усім знайомим довгі періоди Гарріної відсутності, коли він навчався в Гоґвортсі, вони пояснювали тим, що він перебуває в Центрі святого Брута для патологічно злочинних підлітків. Вони чудово знали, що Гаррі, як неповнолітній чарівник, не має права чарувати поза Гоґвортсом, але все одно полюбляли звинувачувати його в усіх негараздах. Гаррі не міг їм довіритися чи розповісти про своє життя в чаклунському світі. Смішно було й думати, щоб підійти до них, коли вони прокинуться, й розповісти про біль у шрамі та про тривоги, пов'язані з Волдемортом.

А саме через Волдеморта Гаррі мусив мешкати в Дурслів. Якби не Волдеморт, Гаррі не мав би того шраму-блискавки на чолі. Якби не Волдеморт, Гаррі не залишився б без батьків...

Гаррі виповнився один рік того вечора, коли Волдеморт — наймогутніший чорний чаклун століття, чаклун, що одинадцять років невпинно накопичував силу, — з'явився в їхньому будинку і вбив його батька й матір. Потім Волдеморт спрямував свою чарівну паличку на Гаррі і наслав закляття, яким позбувався багатьох дорослих чаклунів та відьом на своєму шляху, проте сталося неймовірне — воно не подіяло. Замість убити дитя, закляття вдарило по самому Волдемортові. Гаррі вцілів, відбувшись лише шрамом у формі блискавки на чолі, а от Волдеморт залишився ледь живий. Сила його зникла, життя мало не згасло. Волдеморт утік. Жах, у полоні якого так довго жила таємна громада чаклунів, розвіявся, Волдемортові посіпаки розбіглися хто куди, а Гаррі Поттер став знаменитим.