Гаррі Поттер і таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин (читать хорошую книгу полностью TXT) 📗
Сьогодні було нудно, як і завжди. Професор Бінс розклав свої папери й почав читати рівно й монотонно, наче старий пилосос, поки майже всі учні опинилися в стані глибокого заціпеніння, вряди-годи отямлюючись, щоб занотувати якесь ім'я чи дату, а тоді знову засинали. Він уже говорив десь із півгодини, коли сталося щось таке, чого не траплялося ніколи.
Герміона підняла руку.
Професор Бінс, який саме бубонів смертельно нудну лекцію про Міжнародну чаклунську конференцію 1289 року, здивовано глянув на неї.
— Міс… е-е…
— Ґрейнджер, пане професоре… Чи не могли б ви трохи розповісти нам про Таємну кімнату, — чітко запитала Герміона.
Дін Томас, що з роззявленим ротом сонно визирав у вікно, пробудився зі свого трансу. Лаванда Браун підняла голову з рук, а Невілів лікоть зіскочив із парти.
Професор Бінс закліпав очима.
— Мій предмет — історія магії, — сказав він своїм занудним, хрипким голосом. — Я, міс Ґрейнджер, маю справу з фактами, а не з міфами й легендами. — Він прокашлявся, ніби хтось хрумнув шматочок крейди, і став читати далі: — У вересні того року, підкомітет чарівників Сардинії…
Затнувшись, він зупинився. Герміона знову розмахувала рукою.
— Міс Ґрент?
— Перепрошую, пане професоре, але хіба легенди не засновані на фактах?
Професор Бінс так очманіло дивився на неї, що Гаррі був певен: досі його не перебивав жоден учень, ні живий, ні мертвий.
— Ну, — поволі вимовив професор Бінс, — думаю, можна вважати й так. — Він дивився на Герміону, ніби взагалі вперше побачив учня. — Проте легенда, яку ви згадали, — надто сенсаційна, ба навіть просто сміховинна вигадка.
Але увесь клас уже жадібно ловив кожне слово професора Бінса. Він мимохіть глянув на всі звернені до нього обличчя. Раптовий вияв такої цікавості був для нього цілковитою несподіванкою.
— Ну, гаразд, — повільно протягнув він. — Зараз я пригадаю… Таємна кімната…
Ви всі, звичайно, знаєте, що понад тисячу років тому — точна дата невідома — Гоґвортс заснували чотири найвидатніші чаклуни й чарівниці того часу. Їхні імена збереглися в назвах чотирьох шкільних гуртожитків — Ґодрик Ґрифіндор, Гелґа Гафелпаф, Ровіна Рейвенклов і Салазар Слизерин. Вони разом побудували цей замок, якнайдалі від допитливих маґлівських очей, бо то були часи, коли звичайні люди боялися чарів, а чаклуни й чаклунки зазнавали великих утисків.
Професор Бінс зупинився, обвів кімнату затьмареним поглядом і повів далі:
— Кілька років засновники працювали разом у повній гармонії: вони шукали молодь із чаклунськими здібностями і привозили її у замок для навчання. Але згодом між ними виникли непорозуміння. Почався розкол між Слизерином і рештою. Слизерин вважав, що учнів до Гоґвортсу треба приймати вкрай вибірково. Доводив, що магічні знання не повинні виходити за межі чарівничих родин. Йому не подобалося, коли набирали учнів маґлівського походження, бо їм, на його думку, не можна довіряти. Минуло ще трохи часу, і між Слизерином і Ґрифіндором спалахнула через те палка суперечка, і Слизерин покинув школу.
Професор Бінс знову замовк. Зі стуленими вустами він скидався на зморщену стару черепаху.
— Надійні історичні джерела більше нічого не повідомляють, — сказав він, — але ці вірогідні факти були перекручені завдяки химерній легенді про Таємну кімнату. Легенда сповіщає, ніби Слизерин побудував у замку засекречену кімнату, про яку нічого не знала решта засновників.
Слизерин, згідно з легендою, цю Таємну кімнату запечатав — щоб ніхто не зміг її відкрити, аж доки до школи прийде його справжній спадкоємець. Тільки спадкоємець зуміє розпечатати Таємну кімнату, випустити жахіття, яке там є, і з його допомогою очистити школу від усіх, хто не гідний вивчати магію.
Коли професор Бінс скінчив свою розповідь, запала тиша, але аж ніяк не та звичайна сонна тиша, що панувала на його уроках. Відчувався якийсь неспокій, і всі дивилися на нього, сподіваючись, що він знову заговорить. Професор Бінс трохи роздратувався.
— Але усе це, звісно, самі нісенітниці! — додав він. — Школу, природно, не раз обстежували, щоб знайти бодай які-небудь свідчення існування тієї кімнати, і це робили найдосвідченіші чаклуни й чарівниці. Кімнати не існує. Це тільки вигадка для залякування легковірних.
Герміона знову підняла руку.
— Пане професоре, а що ви мали на увазі під "жахіттям", яке є в кімнаті?
— Гадають, ніби то якась потвора, яку може контролювати тільки спадкоємець Слизерина, — відповів професор Бінс сухим пронизливим голосом.
Учні стривожено перезирнулися.
— Кажу ж вам — нічого немає! — наполягав професор Бінс, перекладаючи папери. — Немає ані Таємної кімнати, ані потвори!
— Але ж, пане професоре, — засумнівався Шей-мус Фініґан, — якщо ту кімнату може відкрити тільки справжній спадкоємець Слизерина, ніхто інший не зможе її знайти, хіба не так?
— Дурниці, О'Флегерті! — роздратовано заперечив професор Бінс. — Якщо стільки гоґвортських Директорів і директорок нічого не знайшли…
Пане професоре, — пискнула Парваті Патіл, — але ж для того, щоб її відкрити, мабуть, потрібно вдатися до чорної магії.
— Те, що чарівник не вдається до чорної магії, ще не означає, що він не може до неї вдатися, міс Пеніфезер! — відрубав професор Бінс. — Я повторюю: якщо такі, як Дамблдор…
— Але, можливо, треба бути якимось родичем Слизерина, і тому Дамблдор не міг… — заговорив Дін Томас, але професорові Бінсу цього було вже забагато.
— Досить! — гостро урвав він його. — Це просто міф! Кімнати не існує! Немає жодного свідчення, що Слизерин побудував бодай таємну комірчину для мітел! Я вже шкодую, що розповів вам цю безглузду вигадку! А тепер, якщо ваша ласка, берімося знову до історії, до солідних, вірогідних, перевірених фактів!
І вже через п'ять хвилин учнів знову охопила звична апатія.
— Я завжди підозрював, що Салазар Слизерин був старим гидким маразматиком, — сказав Рон Гаррі й Герміоні, коли після уроку вони штовхалися в багатолюдних коридорах, щоб швидше занести портфелі й піти вечеряти. — Але я не знав, що це він розпочав те безглуздя з приводу чистої крові. Я б не пішов до їхнього гуртожитку, навіть якби мені платили. Чесно вам кажу: якби Сортувальний капелюх намагався запхати мене у Слизерин, я б відразу сів на поїзд додому.
