На каравелі «Улюбленець Нептуна» - Росін Веніамін Юхимович (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗
— Ой-ой-ой, зараз, зараз… — схопившись за поперек, мовив Гуго і замовк, опустивши голову.
— Він знепритомнів! — вигукнув Доменіко.
— Бідний Гуго, — співчутливо сказав Педро.
— Хуан, дай йому горілки, хай очуняє, — наказав капітан. — Боюся, алхімік ще чого доброго дуба вріже й не встигне розповісти, куди подів золото.
Боцман кинджалом розвів зуби алхіміка і влив йому в рот горілки. Гуго розплющив очі.
— Що зі мною? Де я?
— Ти тут, на “Улюбленці Нептуна”, — звідусіль почулися голоси.
— А-а… згадав… Я одержав… чудовий зливок золота… в ньому було… добрих п’ятдесят унцій… Загорнув його в замшу…
— Ого-го! Нічого собі шматочок! — захоплено вигукнув конопатник.
— …Тільки взявся за двері… як величезний дракон… простяг крізь вікно… волохату в лусці… лапу… з кігтями… жбурнув мене на підлогу… схопив за голову… мабуть, хотів проковтнути… я вирвався і втік… Ох-хо-хо… що там зараз… не знаю…
— Так це ж той самий дракон, що й на мене напав! — вигукнув Альфонсо. — А ви казали, я спав!
— Тепер бачу, що ти не брехав, — глибокодумно мовив Дієго.
Алхімік сам не сподівався, що його вигадці так швидко повірять. Хитро задуманий план удався на славу. Щоправда, це йому нелегко далося: знищено всі прилади, либонь, не вцілів і вічний двигун, коли він згарячу перевернув скриню. Та й усе тіло вогнем пече: стільки синяків собі наставив… Але тепер ніхто не закине йому, що не зміг добути золото з морської води. І, найважливіше, він і на цей раз обдурив капітана. Час виграно, й сьогодні ж вони з Педро про все остаточно домовляться, визначать термін, коли краще розпочинати бунт. Тепер можна й не поспішати. Альфонсо таки чимало йому допоміг, сам про те не думаючи.
— А де ж золото? Золото де? — нарешті вигукнув капітан і схопив алхіміка за груди.
— Не знаю… ох-хо-хо… зосталося там. — Гуго ледве підніс руку й махнув у бік своєї каюти. — Якщо… якщо тільки дракон… не забрав…
— Доменіко, і ти, Габріель, — наказав капітан, — негайно в каюту, знайдіть мій зливок.
Проте обидва матроси не зрушили з місця. Дієго гнівно повторив свій наказ, але й це не подіяло. Габріель, опустивши долу очі, видушив:
— Не сердьтесь, капітане, ви знаєте, я не боягуз. Ви бачили, як я бився, коли на нас нападали пірати… Але з драконами досі діла не мав…
— І я теж, — підхопив Доменіко. — З наших із ними змагалися тільки Хуан і Тюлень, вони самі про це розповідали…
— Хуан, бери Тюленя й гайда в каюту! — змінив своє рішення Дієго.
Зачувши, що йому доведеться стати на поєдинок із драконом, який, можливо, ще й зараз сидить у каюті алхіміка (про те, що вогнедишні чудовиська існують, Луїс не мав ні найменшого сумніву), конопатник отетерів від жаху й змушений був зізнатися:
— Я ніколи не бачив драконів… Я… я пожартував. І про гору Магніт вигадав…
— Я готовий! — цокаючи зубами, хоробро заявив боцман. В душі він проклинав ту мить, коли нечистий сіпнув його за язик. Навіщо тільки вигадав він всі ці дурні історії про семиголових зміїв, про кочові острови, про гору Магніт, кровожерливих велетнів і сирен?..
— Я готовий, — повторив Хуан. — Але самому мені важко буде впоратись. Потрібно ще чоловіка три-чотири…
Бажаючих не виявилось. Розлючений капітан закричав:
— Доменіко! Принеси мої пістолети! А ти… — він обвів поглядом матросів, — ну, хоча б ти, Альфонсо, спустися в трюм і вибери для мене й Хуана списи. Ось тобі ключ від дверей…
Федя все ще не міг зрозуміти, що відбувається на каравелі. Про яке казкове страховисько вигадують Альфонсо й Гуго? Хлопчик був певен, що ніяких морських драконів насправді не існує. Але ж водночас для нього лишалося таємницею, хто й навіщо так жорстоко побив алхіміка.
І тут несподіваний здогад промайнув у Фединій голові. Ясна річ, алхімік не зміг добути золото з морської води й розіграв усю цю комедію. Хитро ж він обкрутив усіх круг пальця!.. Але чому Альфонсо запевняє, що бачив дракона? І ніби той навіть нападав на матроса… “Може, все це вигадка? — шукав пояснення Федя. — Нічого його не лякало і це просто хитрий прийом змовників. Мабуть, Педро переманив на свій бік Альфонсо… Напад дракона придумано неспроста. Тут щось криється. Сьогодні слід бути особливо пильним. Гуго вже накреслив знак. Треба негайно знайти Франсіско й порадитись із ним…”
Розшукуючи стерничого, Федя зненацька зустрівся з Ніангом й шепнув йому на вухо:
— Ходімо, важлива справа… Потрібно розшукати Франсіско.
Друзі відійшли вбік. Але тут сталося непередбачене. Зачепившись ногою за канат І ледве не розплатавшись на палубі, Ніанг попередив про це Кудряша.
— Де, де? — не зрозумів хлопчик.
— Ось тут, тут. — шарпав Ніанг Федю за рукав.
— Нічого не бачу, — пробурмотів Кудряш й увімкнув ліхтарик.
— Полум’я! Знову те саме полум’я! — в паніці заверещав Альфонсо, який в цей час висунув голову з люка. — Дракон! Дракон! Стережіться! Він позаду вас!
Матроси, що стояли спиною до хлоп’ят, обернулися. Почулись злякані голоси. Настрахані таємничим, ніколи не баченим світлом, моряки розгублено позадкували. Луїс, збивши з ніг Альфонсо, стрибнув у трюм. І тільки один Гуго, ноги якого подерев’яніли від жаху, лишився непорушно на бочці.
Зачувши крик Альфонсо, Кудряш почав водити ліхтариком по кораблю й розшукувати таємниче страховисько, яке так налякало команду. Ніякого дракона на палубі не було.
Несподівано гримнув постріл, за ним другий, і біля Фединого вуха просвистіли кулі. Раніше за всіх отямився капітан і, схопивши пістолети, які йому принесли, вирішив сам покінчити з небезпечним чудовиськом, що випромінювало загадкове світло.
— Що ви робите?! Куди стріляєте?! — перелякано закричав Федя й загасив ліхтарик.
Тільки тепер він зрозумів, що електричне сяйво забобонні матроси сприйняли за міфічне вогнедишне страховисько.;
— Герцог, це ви світите? — тремтячим голосом вигукнув капітану опускаючи донизу пістолети. — Іржавий якір у бік, навіщо ви здумали лякати нас? Що то за річ, яка так усіх наполохала?
— Я зовсім нікого не збирався лякати, — сказав Кудряш. — Це звичайнісінький електричний ліхтарик… — Тут Федя обірвав себе, подумавши, що команда все одно не зрозуміє, що таке електрика, й додав: — Нічого страшного в ньому немає.
Побоюючись, щоб матроси не сприйняли ліхтар за щось надприродне, Федя вирішив продемонструвати його дію. Він ввімкнув ліхтарик і став приставляти його до обличчя, рук, дав потримати Ніангу, а потім і осмілілому капітану. Той ненароком зсунув важілець, і ліхтарик погас.
— Герцог, — занепокоївся Дієго, — з холодним вогнем щось скоїлось…
— Не може бути, — спокійно мовив Кудряш й, увімкнувши знову ліхтарик, показав, як ним користуватися.
— Герцог! — в дитячому захваті вигукнув Дієго. — Нічого подібного за своє життя я не бачив! Ви вільні! Вважаю цей холодний вогонь достатнім викупом за вас. Коштовнішої речі я ніколи в руках не тримав.
Матроси мовчки дивилися на свого зачудованого капітана. Сміючись від щастя, Дієго скеровував яскравий промінь то на одного, то на другого із членів екіпажу, освітлював верхівки щогл, немов прожектором, вимальовував на палубі чудернацькі вензелі.
Коли ж Федя показав, що в ліхтарику є зелена й червона пластинки, за допомогою яких можна змінювати колір променя, захопленню капітана не було меж. Розщедрившись і забувши про те, що він уже раз дарував Феді Ніанга, капітан великодушно заявив:
— Герцог, можете забрати з собою й негра.
Спостерігаючи все, що відбувалося, Гуго не в жарт налякався. Його витівка ось-ось мала розкритися. Алхімік став нишпорити по палубі очима, розшукуючи Педро. Але бородача ніде не було.
Бавлячись ліхтариком, капітан ненароком освітив алхіміка.
— То як же це розуміти, мій любий? — злісно прошипів він. — Дракон на корабель не нападав. Дурня Альфонсо налякав холодний вогонь… Ти що ж, хочеш ошукати мене? Добув золото, сховав його десь, а тепер киваєш на дракона?.. Ану, лишень, дай відповідь негайно, куди подів зливок?
