Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин (книга жизни TXT) 📗
Гаррі схилився, підняв і оглянув кілька аркушів. Один був зі старого видання «Історії магії» Батільди Беґшот, а другий - з інструкції до мотоцикла. Третій аркуш був написаний від руки й пожмаканий. Гаррі його розгладив.
Дорогий Гультяю,
Дякую, дуже дякую тобі за подарунок для Гаррі на день народження! Він ним просто захоплений. Йому тільки рік, а він уже скрізь гасає на іграшковій мітлі, і такий собою задоволений! Я додаю фотографію, щоб ти побачив сам. Мітла піднімається всього на два фути над землею, але він уже ледь не вбив кота і розтрощив жахливу вазу, яку мені прислала на Різдво Петунія (я не нарікаю). Зрозуміло, Джеймс вважає, що все це дуже смішно, й каже, що з хлопця виросте чудовий квідичист, треба тільки поховати увесь посуд і не зводити з нього очей.
Ми дуже гарно й затишно відсвяткували день народження - за чаєм, були тільки ми та стара Батільда. Вона завжди була до нас люб’язна, а в Гаррі закохана просто до нестями. Шкода, що ти не зміг приїхати, але справи Ордену понад усе, а Гаррі ще малий і не розуміє, що це його перший день народження! Джеймс трохи дратується, що мусить тут сидіти під замком, він намагається цього не показувати, але я ж бачу... крім того, його плащ-невидимка й досі у Дамблдора, і тому нема змоги виходити на прогулянки. Якби ти нас відвідав, він би дуже зрадів. Минулої неділі тут був Червик, він дуже пригнічений - можливо, так на нього вплинула звістка про Маккінонів. Я цілий вечір проплакала, коли це почула.
Батільда забігає ледь не щодня, це дивовижна старушенція, вона знає стільки цікавих історій про Дамблдора, хоч навряд чи він зрадів би, якби довідався! До речі, сумніваюся, що у все можна вірити, бо не дуже схоже на правду, щоб Дамблдор...
У Гаррі затерпли руки й ноги. Він стояв непорушно, тримаючи занімілими пальцями цей дивовижний аркуш, а в його грудях мовби відбулося тихе виверження емоцій - радість і смуток у рівних дозах стугоніли в його жилах. Хитнувшись до ліжка, він сів.
Ще раз перечитав листа, однак якогось нового сенсу не знайшов, тому почав вивчати її почерк. Вона писала «г» так само, як і він. Переглянув листа і знайшов усі ці літери до одної - і кожнісінька була мовби дружній помах руки з потойбіччя. Цей лист - неймовірний скарб, свідчення, що Лілі Поттер жила, насправді жила, що її тепла рука колись торкалася цього аркуша, виводила чорнилом ці букви, ці слова про нього, про Гаррі, її сина.
Нетерпляче відганяючи непрохані сльози, він перечитав листа, цього разу зосередившись на змісті. І ніби чув забутий голос.
У них був кіт... можливо, він загинув, як і його батьки, в Ґодриковій Долині... або втік, як не стало кому годувати... Сіріус купив йому першу мітлу... його батьки знали Батільду Беґшот; можливо, їх познайомив Дамблдор? «Його плащ-невидимка й досі у Дамблдора»... щось тут було дивне...
Гаррі замислився над маминими словами. Чому Дамблдор забрав Джеймсів плащ-невидимку? Гаррі добре пам’ятав, як директор сказав йому кілька років тому: «Мені не треба плаща, щоб стати невидимим». А може, він був потрібен якомусь менш обдарованому членові Ордену, і Дамблдор його тільки передав? Гаррі читав далі...
«Тут був Червик»... Зрадник Петіґру був «пригнічений»? Може, він знав, що бачить Джеймса й Лілі востаннє?..
А тоді знову Батільда, яка розповідала неправдоподібні історії про Дамблдора: «не дуже схоже на правду, щоб Дамблдор...»
Щоб Дамблдор що? Багато було не дуже схожого на правду з того, що говорили про Дамблдора - наприклад, те, що він колись отримав найнижчі оцінки на іспиті з трансфігурації, або те, що він у свій час захоплювався, як і Еберфорс, чаруванням кіз...
Гаррі звівся на ноги і вивчив підлогу - можливо, десь тут є закінчення листа. Він хапав різні папери, в запалі ставлячись до них не з більшою повагою, ніж той, хто копирсався тут раніше. Витягав шухляди, трусив книжками, вилазив на стільці, щоб обмацати рукою зверху шафу, заповзав під ліжко та крісло.
Нарешті, лігши долілиць на підлогу, помітив під комодом подертий аркуш. Коли витяг його, то виявилося, що це досить великий клапоть фотографії, про яку писала в листі Лілі. Чорнявий малий, заливаючись сміхом, гасав на крихітній мітлі, то вилітаючи зі знімка, то залітаючи назад, а за ним ганялися чиїсь ноги, скоріше за все Джеймсові. Гаррі поклав фотографію разом з материним листом у кишеню й продовжив пошуки другого аркуша.
Минуло ще чверть години, і він був змушений визнати, що закінчення листа пропало. Можливо, цей аркуш десь загубився за ці шістнадцять років, що минули з його написання, а може, його забрав той, хто обшукував кімнату? Гаррі ще раз перечитав листа, шукаючи тепер якихось натяків, чим міг бути цінний другий аркуш. Сумнівно, щоб смертежерів зацікавила його іграшкова мітла... потенційно корисною могла бути тільки інформація про Дамблдора. «Не дуже схоже на правду, щоб Дамблдор...» ...Що?
- Гаррі? Гаррі! Гаррі!
- Я тут! - відгукнувся він. - Що сталося?
За дверима затупотіли кроки, і в кімнату ввірвалася Герміона.
- Ми прокинулися й не знали, де ти! - пояснила вона, задихаючись. Тоді озирнулася й гукнула:
- Роне! Я його знайшла!
Роздратований Ронів голос озвався луною на кілька поверхів нижче.
- Добре! Скажи йому, що він дурко!
- Гаррі, будь ласка, не зникай, ми так перелякалися! Чого ти взагалі сюди пішов? - Вона окинула поглядом розгардіяш у кімнаті. - Що ти тут робив?
- Глянь, що я знайшов.
Він показав листа від матері. Поки Герміона читала, Гаррі дивився на неї. Дочитавши, вона глянула на нього.
- Ой, Гаррі...
- А ще оце.
Він дав їй подерту фотографію, і Герміона всміхнулася, дивлячись на малого, що гасав туди-сюди на іграшковій мітлі.
- Я шукав закінчення листа, - сказав Гаррі, - але його тут немає.
Герміона роззирнулася.
- Це ти тут усе порозкидав, чи хтось іще раніше?
- Хтось тут копирсався раніше, - сказав Гаррі.
- Я так і думала. У всіх кімнатах, куди я зазирала по дорозі сюди, все розкидано. Що вони, по-твоєму, шукали?
- Якщо то був Снейп, то інформацію про Орден.
- Та він і так усе знає, він же сам був у Ордені!
- Тоді, - Гаррі кортіло обговорити свою теорію, - можливо, інформацію про Дамблдора? І вона, скажімо, була в другій частині листа. Ти знаєш, про яку Батільду згадує мама? Знаєш, хто це така?
- Хто?
- Батільда Беґшот, авторка...
- «Історії магії», - договорила за нього Герміона, явно зацікавившись. - То твої батьки її знали? Вона була блискучим істориком магії.
- І вона й досі жива, - повідомив Гаррі, - і живе в Ґодриковій Долині. Це про неї говорила на весіллі Ронова тітка Мюріель. Вона добре знала Дамблдорову родину. Цікаво було б з нею поговорити, скажи?
Герміонина усмішка була надто всерозуміюча, щоб Гаррі це могло сподобатись. Він забрав листа з фотографією і запхав у капшучок на шиї, щоб не дивитися на неї й не видати своїх думок.
- Я розумію, чому ти хотів би поговорити з нею про маму з татом, і про Дамблдора, - сказала Герміона. - Але це навряд чи нам допоможе в пошуках горокраксів, правда? - Гаррі мовчав, і вона вела далі: - Гаррі, я знаю, що ти дуже хочеш побувати в Ґодриковій Долині, проте мені страшно... Страшно, що ті смертежери так легко нас учора знайшли. Я відчуваю, що ми повинні уникати того місця, де поховані твої батьки. Я переконана, що смертежери тільки й чекають, коли ти там з’явишся.
- Не тільки про це йдеться, - Гаррі й далі уникав її погляду. - Мюріель на весіллі говорила про Дамблдора різне. Я хочу знати правду...
Він переповів Герміоні почуте від Мюріель. Коли закінчив, Герміона сказала:
- Тепер я, Гаррі, розумію, чого ти такий засмучений...
- ...я не засмучений, - збрехав він, - я просто хотів би знати, правда це чи ні...
- Гаррі, невже ти сподіваєшся почути правду від такої злої старої баби, як Мюріель чи від Ріти Скітер? Як ти можеш їм вірити? Ти ж добре знав Дамблдора!
