Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детские » Детская фантастика » Бухтик з тихого затону - Рутковский Владимир Григорьевич (лучшие книги TXT) 📗

Бухтик з тихого затону - Рутковский Владимир Григорьевич (лучшие книги TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Бухтик з тихого затону - Рутковский Владимир Григорьевич (лучшие книги TXT) 📗. Жанр: Детская фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

А потiм до iзолятора зайшов їхнiй лiкар Микола Володимирович. Вiн завжди любив порозмовляти, посмiятися, а тут лише мигцем поглянув у бiк Сергiйка i вiдвернувся. Одразу було видно, що Миколу Володимировича щось непокоїло.

Проте Сергiйко менш за все звертав увагу на iзолятор. Його цiкавили лише дверi Олиної палати. Але, як на зло, звiдтiля нiхто не виходив.

Тодi вiн перебрався надвiр i зайняв своє звичне мiсце на лавцi.

Врятувати людину

Олю довелося тимчасово перевести до iзолятора.

Вона навiть не звертала уваги, що дiється навколо неї. Вiдсутнiм поглядом дивилася на всiх i мовчала. Лише мiцно стискувала в руках останню татову iграшку. I цей її стан тривожив лiкарiв чи не найбiльше.

— Олю, можеш покласти iграшку на свою тумбочку, — запропонував Микола Володимирович. — Нiкуди вона не подiнеться.

У вiдповiдь Оля лише похитала головою. Напевно, вона дуже дорожила цiєю iграшкою, коли нi на хвильку не хотiла розлучатися з нею.

Микола Володимирович погладив м'яку мордочку iграшки i зауважив:

— Нiколи ще такої не бачив. Як її звати?

— Бухтиком, — вiдповiла Оля, i її очi потеплiшали.

Микола Володимирович вiдiйшов до вiкна.

На лавцi перед спальним корпусом сидiв Сергiйко Микитюк з шостої палати. Той самий, що годину тому зустрiвся в коридорi. Сергiйко не вiдривав погляду вiд вiкна тiєї палати, в котрiй ще вчора мешкала Оля.

Так, хвороба дiвчинки тривожила не лише лiкаря.

На землю вже спадали сутiнки, а Олi все ще не було видно нiде.

I тодi Сергiйко додумався ось до чого.

Перед вiкнами спалень височiв розлогий клен. I коли на нього вилiзти, то можна побачити, що дiється в Олинiй палатi. Звiсно, пiдглядати — завжди соромно, проте iншого виходу Сергiйко просто не бачив.

За столом, тiсно притиснувшись одна до одної, сидiло кiлька дiвчаток. Вони про щось тихо розмовляли. Обличчя в них були стривоженi.

Олi мiж ними не було.

«Куди вона могла щезнути? — подумав Сергiйко. — Невже її повезли додому? Але коли?»

Вiн збирався вже злiзти на землю. Проте зовсiм випадково поглянув на сусiднє вiкно — i прикипiв до гiлки.

Боком до нього сидiла тьотя Клава. її обличчя, завжди строге, цього разу мало такий вигляд, нiби вона от-от збирається заплакати. В протилежному кутку iзолятора стояв Микола Володимирович i спiшно готував шприц для уколу.

А в лiжку, пiд самим вiкном, лежала Оля. її повiки були заплющенi. Дiвчинка дихала так уривчасто i часто, нiби їй не вистачало повiтря.

Сергiйко повiльно сповз з дерева i знову опустився на лавку.

Ось воно що. Виявляється, Олi зле. Дуже, дуже зле…

Вiд клубу до спалень долинав бадьорий смiх i музика. Весело переморгувалися над головою першi зiрки. Десь далеко, начебто в iншiй країнi, пролунав життєрадiсний голос електрички… А поруч, всього за кiлька крокiв, мучиться найкраща дiвчинка в свiтi. I як їй допомогти — невiдомо.

— Будь ласка, трохи посунься, — зненацька почувся над Сергiйком чийсь втомлений голос. Поруч сiв санаторний лiкар Микола Володимирович. Кiлька хвилин вiн мовчки дивився на мiсяць, що повiльно пiднiмався над лiсом, на вiкна санаторiю, за якими вже загоралися вогники. Врештi перевiв погляд на Сергiйка i запитав:

— Ти давно знаєш Олю?

— Нi, — чесно визнав Сергiйко. — А що з нею?

— От про це я з тобою i хотiв би поговорити. Давай-но разом їй допомагати. Я, здається, дещо вже придумав…

В палату Сергiйко влетiв за кiлька хвилин до вiдбою.

— I де це тебе носить? — одразу ж напосiвся на товариша Вiтько Капустiн. I тут же, не чекаючи вiдповiдi, врочисто повiдомив, що його майже одноголосно обрали старостою драматичного гуртка. При голосуваннi утримався лише Васько Миколаєнко, що з дванадцятої палати. Не iнакше, самому закортiло стати старостою… А ще вони вирiшили поставити казку, яку колись написав Олександр Сергiйович Пушкiн. Називається вона «Казка про попа i про наймита його Балду».

— Я, мабуть, вiзьму собi роль наймита Балди, — сказав Вiтько. — А Васько виконуватиме роль попа… — I Вiтько аж заходився вiд смiху. — Знаєш, що робить Балда з попом наприкiнцi казки?

— Знаю, — неохоче вiдповiв Сергiйко.

— Нi, ти скажи! — настоював на своєму Вiтько.

— Ну, дає йому три щиглi.

— Та ще яких! — сказав Вiтько i знову розсмiявся. — Ох i потанцює у мене цей Васько!.. А ти чим займався сьогоднi?

— Слухай-но, Вiтю, — повiльно почав Сергiйко. — Потрiбно врятувати одну людину.

— Врятувати? — перепитав Вiтько. — Звичайно! А яку людину?

— Чудову людину, — пояснив Сергiйко. Подумав i твердо додав: — Найкращу в свiтi.

Опiвночi вiн прокинувся. Кiлька хвилин полежав з розплющеними очима. Потiм зiскочив з лiжка i пiдбiг до вiкна.

В iзоляторi все ще горiло свiтло. На фiранцi проглядала згорблена тiнь Миколи Володимировича.

Отже, Олi не полегшало…

Шурхiт за вiкном

Сергiйко чемно привiтався i сiв на стiлець. Потiм показав на iграшку, яку Оля тримала в руках, i сказав:

— Вона дуже схожа на Бухтика.

— Та це ж i є Бухтик! — здивувалася Оля.

— Дуже схожа, — повторив хлопчик. — Схожа, як двi краплини води. Хiба що справжнiй Бухтик куди бiльший!

Очi у Олi стали круглими вiд подиву. Вона навiть пiдвелася на лiжку.

— Справжнiй? А хiба вiн iснує?

— Ще й як iснує! — вiдповiв Сергiйко. — Тiльки про нього мало хто знає.

— А ти знаєш? — запитала Оля.

— Звичайно! Ми з ним, можна сказати, друзi.

Оля знову заплющила очi. Сергiйковi навiть здалося, що вона заснула.

— Розкажи щось про нього, — нарештi тихо озвалася дiвчинка.

— Гаразд… Тiльки я почну з самого початку…

Невiдомо, що творилося в iнших мiсцях, а от над лiсовим санаторiєм дощi йшли вже третiй день пiдряд. Вони йшли та йшли, неквапливi, одноманiтнi i такi нуднi, що, мабуть, самi собi давно обридли.

Вiтько Капустiн десь роздобув дзеркало i тепер старанно прилаштовував його на стiнi.

— Тобi допомогти? — запитав Сергiйко.

Книжка, яку вiн щойно принiс з бiблiотеки, виявилася такою ж скучною, як i цей дощ за вiкном.

— Не треба, — вiдказав Вiтько. — Тут i одному нiчого робити. Зараз я його трохи пiдрiвняю — i готово!

— Навiщо воно тобi?

— Побачиш, — загадковим голосом вiдповiв Вiтько.

Сергiйко вiдклав книжку i пiдiйшов до вiкна.

Лiсовий санаторiй був збудований зовсiм недавно. Навiть запах дерева та фарби не вивiтрився ще як слiд. Стояв цей санаторiй у чудовому мiсцi — неподалiк вiд тихої рiчки, в неходженiй лiсовiй гущавинi. Тут, можна сказати, зроду-вiку не ступала ще людська нога. Якщо, звичайно, не брати до уваги мисливцiв, грибникiв та будiвельникiв. I хто ж, як не вони, хлопцi-новосели, повиннi першими дiзнатися, яка риба водиться в тутешнiй рiчцi i якi звiрi блукають в навколишнiх лiсах?

Та одразу ж по приїздi погода зiпсувалася: дощ, вiтер, калюжi, — i тепер, хочеться того чи нi, доводиться сидiти в надокучливiй кiмнатi.

Сергiйко зiтхнув так тяжко, що розбудив муху, яка до того мирно дрiмала на шибцi.

Муха лiниво злетiла у повiтря, трохи подзижчала над Сергiйком i всiлася йому на нiс. Напевне, спросоння їй здалося, нiби кращого мiсця для вiдпочинку в цiй кiмнатi немає. Сергiйко зморщив нiс вiд лоскоту i здмухнув її з носа. Проте здихатися вiд мухи було не так просто. Через якусь хвилину вона знову задзижчала над носом.

— От же ж причепа! — обурився Сергiйко i змахнув рукою.

Муха швидко злетiла в повiтря i тут же всiлася йому на вухо. Зопалу Сергiйко ляснув по ньому з такою силою, що аж у головi загуло.

— Ну, постривай же! — розлютився вiн.

А муха, мовби нiчого й не трапилося, вже сидiла на стриженiй потилицi Вiтька Капустiна. Сидiла, нахаба, i спокiйнiсiнько вмивалася… Сергiйко зiрвав з бильця рушника i наказав товаришевi:

Перейти на страницу:

Рутковский Владимир Григорьевич читать все книги автора по порядку

Рутковский Владимир Григорьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Бухтик з тихого затону отзывы

Отзывы читателей о книге Бухтик з тихого затону, автор: Рутковский Владимир Григорьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*