Гаррi Поттер i фiлософський камiнь - Роулинг Джоан Кэтлин (бесплатная регистрация книга TXT) 📗
— Я — Рон Візлі, — пробурмотів Рон.
— Гаррі Поттер, — відрекомендувався Гаррі.
— Справді? — скрикнула Герміона. — Я, звичайно, знаю про тебе все. Я дістала кілька додаткових книжок із позакласного читання, і про тебе згадано в "Сучасній історії магії", в "Розвиткові й занепаді темних мистецтв" та "Видатних чаклунських явищах XX сторіччя".
— Про мене? — приголомшено запитав Гаррі.
— Господи, невже ти не знаєш? Та якби йшлося про мене, я б усе перерила! — здивувалася Герміона. — А ви знаєте, в якому ви гуртожитку? Я всіх розпитала і сподіваюся потрапити до Ґрифіндо-ру, його назва звучить найкраще, я чула, що й сам Дамблдор був у ньому, хоч у Рейвенклові теж було б непогано… Ну добре, ми, мабуть, підемо далі шукати Невілову жабку. Знаєте, краще переодягніться, бо, здається, ми скоро прибуваємо.
Й дівчинка пішла, забравши з собою хлопчика, який загубив жабку.
— Хоч у якому я опинюсь гуртожитку, сподіваюся, її там не буде, — сказав Рон, жбурнувши чарівну паличку назад до валізи. — Ідіотське замовляння! Це Джордж мене навчив, але, клянуся, він знав, що то фальшивка.
— А в якому гуртожитку твої брати? — запитав Гаррі.
— У Ґрифіндорі, — знову спохмурнів Рон. — Там були й мама з татом. Не знаю, що вони скажуть, якщо я туди не потраплю. У Рейвенклові, мабуть, непогано, але уяви, що буде, коли мене запроторять до Слизерину!
— Це той гуртожиток, де жив Вол… тобто Відомо-Хто?
— Так, — підтвердив Рон і пригнічено сів на лаву.
— Знаєш, мені здається, що в Скеберса пояснішали кінчики вусів, — сказав Гаррі, намагаючись відвернути Рона від думок про гуртожитки. — А де тепер твої старші брати, які вже скінчили навчання?
Гаррі було цікаво довідатися, що робить чарівник, закінчивши школу.
— Чарлі досліджує драконів у Румунії, а Біля щось там робить для "Ґрінґотсу" в Африці, — повідомив Рон. — А ти чув про "Ґрінґотс"? Про це писали в "Щоденному віщуні", але я не думаю, що серед маґлів ти мав змогу його читати. Хтось намагався пограбувати секретний сейф. Гаррі аж очі витріщив.
— Справді? І що з ним сталося?
— Власне, нічого, і тому це така сенсація. Нікого не спіймали. Тато каже, що це, певне, якийсь могутній чорний чаклун, але з "Ґрінґотсу", здається, нічого не взяли, — ось що найдивніше. Звичайно, всі лякаються, коли трапляється таке, бо ж раптом за цим усім стоїть Відомо-Хто.
Гаррі замислився. Він уже теж почав здригатися, тільки-но хтось згадає Відомо-Кого. Мабуть, це все — результат знайомства з магічним світом, але він почувався набагато безтурботніше тоді, коли міг безжурно вимовляти "Волдеморт".
— Яка твоя команда з квідичу? — запитав Рон.
— Е-е… я не знаю жодної, — признався Гаррі.
— Отакої! — здивувався Рон. — Слухай, це ж найкраща в світі гра! — І він почав пояснювати все про чотири м'ячі й позиції семи гравців, розповідати про найцікавіші матчі, на яких він побував разом із братами, та про мітлу, яку хотів би придбати, якби мав гроші. Він саме знайомив Гаррі з тонкощами гри, як знову відчинилися двері купе, але цього разу це не був Невіл, що загубив жабку, і не Герміона Ґрейнджер.
Зайшло троє хлопців, і Гаррі відразу впізнав того, що стояв посередині: це був той блідий хлопчисько з салону мантій мадам Малкін. Цього разу він дивився на Гаррі зі значно більшою цікавістю, ніж на алеї Діаґон.
— Це правда? — запитав він. — Увесь поїзд говорить, що в цьому купе їде Гаррі Поттер. То це, мабуть, ти?
— Так, — відповів Гаррі і глянув на решту хлопців. Вони були кремезні й вельми непривітні і стояли обабіч блідого хлопця, мов охоронці.
— Це Креб, а це Ґойл, — недбало відрекомендував їх блідий хлопчисько, перехопивши погляд Гаррі. — А мене звати Мелфой, Драко Мелфой.
Рон ледь чутно кашлянув, можливо, щоб приховати хихикання.
Драко Мелфой зиркнув на нього.
— Що, тебе так насмішило моє ім'я? А хто ти, навіть питати не треба. Тато розповідав, що всі Візлі мають руде волосся, ластовиння й більше дітей, ніж можуть прогодувати.
Драко знову звернувся до Гаррі.
— Поттер, карочє, ти скоро побачиш, що деякі чаклунські родини набагато кращі від інших. Не варто заводити некльових друзів. Я б допоміг тобі розібратися в цьому.
Він подав Гаррі руку, але той її не потиснув.
— Дякую, я й сам знаю, хто кльовий, а хто ні, — холодно сказав Гаррі.
Хоча Драко Мелфой і не почервонів, на його блідих щоках проступив легенький рум'янець.
— На твоєму місці, Поттер, я б поводився обережніше, — протягнув він. — Якщо не станеш трохи ввічливішим, то скінчиш так само, як твої батьки. Вони також не знали, що для них краще. А коли злигаєшся з такими покидьками — тіпа Візлі або того Геґріда, тобі ж буде гірше.
Гаррі й Рон попідводились. Ронове обличчя палало, як і його волосся.
— Ану повтори! — насупився він.
— Ого, ти зібрався з нами битися? — глузливо вишкірився Мелфой.
— Якщо ви негайно не заберетесь! — пригрозив Гаррі хоробрішим тоном, ніж почувався насправді: адже Креб і Ґойл були набагато дебеліші від нього чи Рона.
— Але ми не хочемо йти — правда, пацани? Своє ми вже з'їли, а тут дещо лишилося.
Ґойл простяг руку за шоколадними жабками, що лежали біля Рона, Рон шарпнувся вперед, та не встиг доторкнутися до Ґойла, як той моторошно зойкнув.
З Ґойлової руки звисав пацюк Скеберс, гострі зубенята якого вп'ялися йому в палець. Креб та Мелфой відступили, а Ґойл, завиваючи, намагався скинути Скеберса. Коли нарешті Скеберс відлетів і гупнувся в шибку, вся трійця миттю зникла. Мабуть, вони подумали, що серед ласощів причаїлися й інші щури, або, можливо, почули кроки, бо за мить до купе увійшла Герміона Ґрейнджер.
— Що тут скоїлось? — здивувалася вона, поглядаючи на розкидані по підлозі ласощі й Рона, що тримав за хвіст пацюка.
— Він, мабуть, у нокауті, — пояснював Гаррі Рон, а тоді придивився до Скеберса. — Ні, я просто не вірю: він знову спить!
Пацюк і справді заснув.
— Ти що, колись уже бачив Мелфоя? Гаррі розповів про зустріч на алеї Діаґон.
— Я чув про цю родину, — спохмурнів Рон. — Вони чи не перші повернулися до нас, коли пропав Відомо-Хто. Сказали, що були, мовляв, зачакловані. А мій тато не вірить. Каже, що батькові Мелфоя не варто виправдовуватись, чому він перейшов до темних сил. — Рон повернувся до Герміони: — Тобі щось потрібно?
