Гаррі Поттер і таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин (читать хорошую книгу полностью TXT) 📗
Колін намацав фотоапарат, зробив знімок, і одразу ж пролунав дзвоник, сповіщаючи про кінець обідньої перерви.
— Ану на уроки! Мерщій! — звернувся Локарт до юрби учнів, прямуючи разом із Гаррі до замку. Гаррі шкодував, що не знає доброго заклинання, аби щезнути, бо й досі не міг відкараскатися від Локарта.
— Вислухай мою пораду, Гаррі, — по-батьківському мовив Локарт, коли вони зайшли до будівлі бічними дверима. — Я виручив тебе в цій ситуації — Кріві сфотографував і мене, тож твої шкільні приятелі не подумають, що ти надто задираєш носа.
Не зважаючи на Гарріні протести, Локарт поволік його вздовж коридору, переповненого зацікавленими учнями, а тоді сходами нагору.
— Хочу тобі сказати, що не надто розумно роздавати фото з автографами вже на самому початку кар'єри, бо, якщо чесно, Гаррі, це видається зарозумілістю. Колись, може, настане час, що й ти, подібно до мене, завжди носитимеш із собою цілу пачку таких знімків, але, — пирхнув він, — не думаю, що ти вже доріс до цього.
Вони підійшли до Локартового класу, і Локарт, нарешті, відпустив Гаррі.
Гаррі поправив мантію і пішов до парти аж у кінці кімнати. Він поклав перед собою усі сім Локартових підручників, щоб тільки не бачити самого автора.
Голосно перемовляючись, зайшли інші учні, і Рон з Герміоною вмостилися поруч із Гаррі.
— Ти був червоний, наче рак, — сказав Рон. — Дивися, щоб Кріві часом не зустрів Джіні, бо удвох вони заснують фан-клуб Гаррі Поттера.
— Заткнися! — огризнувся Гаррі. Не вистачає, щоб Локарт почув ще й фразу "фан-клуб Гаррі Поттера".
Коли всі повсідалися, Локарт гучно прокашлявся, і в класі запала тиша. Він нахилився, взяв у Невіла Лонґботома примірник "Трапези з тролями" й підніс його вгору, демонструючи власний портрет, який підморгував з обкладинки.
— Це я, — показав він на портрет, підморгуючи теж, — Ґільдерой Локарт, кавалер ордена Мерліна третього ступеня, почесний член Ліги захисту від темних сил і п'ятиразовий володар призу "Відьомського тижневика" за найчарівнішу усмішку! Але мова не про це. Я ж не завдяки усмішці зумів позбутися Баби-Яги з Бендона!
Він зробив паузу, чекаючи, що всі засміються; кілька учнів непевно усміхнулися.
— Бачу, ви всі придбали повний комплект моїх книжок — дуже добре. Я так подумав, що для початку проведемо сьогодні невеличкий іспит. Нічого страшного — просто перевіримо, наскільки уважно ви читали їх, чи все зрозуміли.
Роздавши запитання, він повернувся до учнів:
— Маєте тридцять хвилин. Можна починати — вперед!
Гаррі глянув на список:
1. Який улюблений колір Ґільдероя Локарта?
2. Яка заповітна мрія Ґільдероя Локарта?
З. Яким, на вашу думку, є найбільше досягнення Ґільдероя Локарта?
І так далі, в тому ж дусі, понад три сторінки тексту, що закінчувалися таким запитанням:
54. Коли день народження Ґільдероя Локарта і яким був би ідеальний дарунок для нього?
Через півгодини Локарт зібрав усі відповіді і переглянув їх на очах усього класу.
— Отакої! Майже ніхто з вас не пам'ятає, що мій улюблений колір — бузковий. Я про це згадую в "Сніданку зі сніговою людиною". Декому також не завадить уважніше перечитати "Перерви з перевертнями", там у дванадцятому розділі чітко сказано, що ідеальним дарунком для мене була б гармонія між чарівниками й усіма простими людьми. Проте я не відмовився б і від пляшки старого віскі "Оґден"!
Локарт знову пустотливо підморгнув учням. Рон дивився на нього з таким виразом, ніби не вірив своїм очам; Шеймус Фініґан і Дін Томас, які сиділи спереду, аж тряслися від ледве стримуваного сміху. А от Герміона захоплено слухала Локарта і мало не підскочила, коли він назвав її ім'я.
— Але міс Герміона Ґрейнджер знала, що моєю заповітною мрією є звільнення світу від зла і завоювання ринку зіллям для догляду волосся моєї власної марки. Молодчина!.. До речі, — він переглянув її аркуші з відповідями, — прекрасна робота!.. Де міс Герміона Ґрейнджер?
Герміона піднесла тремтячу руку.
— Чудово! — засяяв Локарт, — просто чудово! Десять очок Ґрифіндору! Ну, а тепер — до роботи!
Він нагнувся під столом, а тоді поставив на нього велику, накриту рядниною клітку.
— Отож — увага! Мій обов'язок — озброїти вас проти найжахливіших створінь чаклунського світу! У цій кімнаті ви можете зіткнутися зі своїми найгіршими страхами. Але знайте: поки я тут — вам ніщо не загрожує. Я вас тільки попрошу зберігати спокій.
Гаррі визирнув з-за книжкової барикади, щоб краще побачити клітку. Локарт узявся рукою за ряднину. Дін і Шеймус перестали сміятися. Невіл зіщулився на своєму сидінні в передньому ряду.
— І ще прошу вас не кричати, — тихо сказав Локарт. — Бо це може спровокувати їх.
Учні затамували подих, а Локарт стягнув ряднину.
— Ось, — вимовив він драматичним голосом. — Щойно піймані корнуольські ельфи.
Шеймус Фініґан не зміг стриматися. Він так явно реготнув, що навіть Локартові той звук не міг видатися нажаханим вигуком.
— Що? — усміхнувся він Шеймусові.
— Ну, але ж вони… не такі вже й небезпечні, правда? — давився сміхом Шеймус.
— Не будь таким певним! — роздратовано погрозив йому пальцем Локарт. — Іноді то такі чортенята, що о-го-го!
Ельфи були яскраво-сині й завбільшки десять — дванадцять сантиметрів, із гострими личками й такими пронизливими голосами, що аж у вухах закладало. Не накриті рядниною, вони почали галасувати, підстрибувати, торохкотіти по ґратах і химерно кривлятися перед учнями.
— Гаразд, — голосно мовив Локарт. — Побачимо, як ви з ними впораєтесь! — І відчинив клітку.
Зчинилося пекло. Ельфи кулями розлетілися навсібіч. Двоє з них схопили Невіла за вуха й підняли його в повітря. Деякі миттю вискочили через вікно, засипавши розбитим склом задні парти. Інші почали нищити все у класі значно ефективніше, ніж то зробив би розлючений носоріг. Вони хапали чорнильниці, поливаючи все чорнилом, Роздирали на клоччя книжки й папери, зривали зі стін картини, перевертали смітнички, жбурляли в розбите вікно портфелі й підручники. За кілька хвилин півкласу ховалося під партами, а Невіл висів на люстрі під стелею.
