Трансгалантичний розвідник - Брошкевич Ежи (читать книги онлайн без регистрации txt) 📗
Ще хвилину тому Алька з лукавою посмішкою спитала: “І що ти на це скажеш?”, а Йон довгу хвилю шукав відповіді і врешті таки знайшов. Потім він добре пам’ятав, що вона була навіть непогана, до міри ущиплива і до міри ласкава. Але змісту її так пригадати й не міг, бо саме ту мить, коли він розтулив рота, щоб відповісти, космоліт КБ-803 щось гойднуло. Потім ще раз, другий, третій, далі хвиля перерви, а тоді знов і знов.
— Що це діється? — сердито буркнув Йон.
Алька відразу відповіла — так спокійно, наче йшлося про погоду на Тритоні:
— Контрольна таблиця. Глянь на таблицю.
Йон подумав, що Алька все-таки славна дівчина. На контрольній таблиці світився зловісний червоний напис: “Автоматичне управління не працює”.
— Отже, і ми, нарешті, маємо аварію, — спокійно мовила Алька. — Що ж робити?
— КБ! — наказав Йон. — Дай рапорт!
На контрольній таблиці відразу ж з’явився світловий напис:
“Автоматичний політ неможливий. Розвідувальні хвилі не повертаються. Автомати безпорадні. Автоматичне управління не працює”.
— Що ж це знову таке? — не витримала Алька. — Як може бути, щоб радіохвилі не поверталися?
— Очевидно, їх поїдає якась космічна рибина з Чорної Ріки.
— Ти так думаєш? — шепнула Алька.
— Дурниці, — розсердився Йон.
— Звісно, дурниці, — гостро мовила дівчина. — Ти пілот. Тож будь ним!
— Слухаю, — відразу погодився Йон.
Він зручніше всівся в кріслі, стиснув у руках кермо, поставив ноги на педалі швидкості і гальмування.
Отже, настала, нарешті, їхня черга. Автомати виявилися безпорадними. Не керували вже ні швидкістю, ні напрямом. Діяло тільки так зване проміння безпеки, яке, наштовхуючись на перешкоди, що могли зіткнутися з космольотом, вводило в дію додаткову рушійну силу, яка відкидала космоліт у протилежний бік.
Якщо в тому боці також була якась перешкода, тоді починався такий танок, який був оце перед кількома хвилинами.
— КБ! — гукнув Йон. — Скільки ми втратили часу, виділеного на сутичку?
На контрольній таблиці з’явився напис: “Двадцять вісім цілих і двадцять одну тисячну секунди”.
— А яке запізнення допускається?
“Двадцять п’ять сотих секунди”.
— Добре, — буркнув Йон. — Починаємо наздоганяти час.
Він набрав повні груди повітря і біля самого вуха почув спокійний Альчин подих. Хлопець усміхнувся.
— Увага! — сказав він. — Беру на себе управління космольотом. Готова до польоту?
— Готова, — сказала Алька. — Старт!
Йон ввімкнув швидкість, і від тієї миті бойовий космоліт “Розвідника”, зареєстрований у списках Головної Бази як КБ-803, вперше після пробних польотів перейшов під безпосереднє керівництво пілота-людини, тобто Йона Сого із сатурнянського міста Акри.
Йон належав до найздібніших учнів пілотажу в цілому місті. Навіть не тільки в місті, а й у всій акрійській окрузі. Екзамен з початкового пілотажу він склав на “відмінно”, одержав за це Малу Зірку і був зарахований студентом до Школи Великих Шидкостей. За місяць до того, як він прибув на “Розвідник”, Йон здобув перемогу в континентальному змаганні пілотів-юнаків.
Тепер усе мало трохи інакший вигляд, ніж на екзаменах і змаганнях.
Ризикнемо навіть сказати, що кожен звичайний молодий спортсмен, побачивши таку машину, як КБ-803, просто перейшов би на інший край стартового поля. Так, на всяк випадок. Не зі страху, бо він, як відомо, поганий порадник, але з тієї засади, що надмірна відвага буває ще гіршим порадником, ніж страх.
Однак Йон опинився в такому становищі, що мусив узяти в свої руки кермо КБ-803 і самостійно керувати його летом. А коли людина береться до чогось такого, що мусить узятися, вона може хтозна-чого натворити. Часом просто з переляку. Бо страх може бути лихим порадником навіть тоді, коли нема чого боятися. Але, наприклад, у так званому безвихідному становищі страх здатен зіграти чудову роль: у кілька разів збільшити силу навіть у слабкодухої людини.
Віддаймо належне Йонові: він уже забув про страх і слабкість. Поки не настала хвилина, коли треба було взяти в руки кермо найкращого космольота, Йонові здавалося, що хоч як би він старався, а не зуміє зробити навіть найпростішого маневру. Адже він мав узяти в свої недосвідчені руки не тільки кермо космольота КБ-803, але й відповідальність за долю людей, за свою й Альчину долю, а передусім за долю екіпажів “Альфи” і “Бети”. Хіба треба чогось більшого? Йон навіть не те мав за найважливіше, що там були його батьки — Гелена й Орм Соги. Ту хвилю найвищою ставкою людства проти галактичних просторів було життя й безпека всіх шістдесяти дослідників.
Космос ще раз учинив бунт. У секторах, в яких досі ніхто ніколи не помічав загрози метеорів, з’явився найбільший і найнебезпечніший з усіх космічних ворогів, що будь-де траплялися людині. І ось ще раз сліпа доля зіграла проти людей — уклала таку велику справу в руки дітям, чотирнадцятирічному хлопцеві і тринадцятирічним близнятам. Чи впораються вони?
Гра почалася. Той чотирнадцятирічний хлопець узяв до рук кермо бойового космольота КБ-803 спокійно, з відважною, ба навіть радісною усмішкою. То правда, він мав виконати таке складне завдання, що й уявити собі важко. Виконати з допомогою машини, що скорялася найменшому порухові його руки. Він знав — машина ця чудова. І що з того, що її автомати скалічив якийсь дивний невідомий ворог? То не велика біда. Звичайно, автомати точніші й швидші за людину, але ж їх збудувала людина. І саме людина, попри свою повільність і незугарність, зможе, коли треба, здолати більше перешкод, ніж не найгірші навіть автомати. Треба тільки бути… людиною.
І ось перший поворот керма, потім другий — і КБ-803 ще повільно, але спритно, наче в’юнка рибина, поминув дві перші перешкоди, що заступали йому дорогу. Два метеори, обидва набагато більші за “Розвідника”.
— Цілком добре, — сказала Алька.
— Чудова машина, — буркнув Йон.
Потім знову запала тиша, бо перед КБ-803 виросли нові кам’яні брили. А за мить Йон підкинув космольота, наче м’яча, необачно натиснувши більше, ніж треба, на бічну гальмову педаль. Проте він негайно вирівняв лет і полегшено зітхнув — нарешті минулося. Хлопець був дуже вдячний Альці, що вона навіть не пирхнула.
— Вибач мені, — шепнув він.
— А що ж тут такого. Ти й так гарно ведеш, — мовила дівчина більше ніж приязно. — Я б уже давно врізалася в скелю.
— Не мели дурниць, — скромно, але не цілком щиро сказав Йон.
— Але ж я правду кажу.
Йон промовчав. Він ввімкнув додаткову швидкість і трохи ризиковано шугнув між двома брилами й стрибнув над третьою.
А що в той час діялося з “Альфою” і “Бетою”? Про це не знав ніхто на світі. Відомо тільки було, що їх несе в пустку і темряву кам’яний потік Чорної Ріки. Було відомо також, що на далекій відстані від них мчить третій космоліт, рятівник і боєць КБ-803. Він ще не почав боротьби з Чорною Рікою, але прибув туди, в її нутро, аби позмагатися з нею.
Зрештою, бій уже тривав. Почав його “Розвідник”. Почав мовчки, на далекій відстані від КБ-803, та все ж Алька ту мить полегшено зітхнула. І спитала тихіше, ніж їй хотілося:
— Ти теж бачиш?
— Що?
— Вогники.
Йон придивився до екрана. Справді, в космічній безодні, що відкривалася перед ними, пульсувало якесь світло. Ніби з-за далекого обрію здіймалася сатурнянська вогненна буря.
— То “Розвідник”? — спитав Йон задля певності.
— Авжеж він.
Космоліт КБ-803 летів з такою швидкістю і в такому напрямку, як було й передбачено на Головній Базі. На перший погляд могло здатися, що це просто звичайний пасажирський космоліт, який, дотримуючись розкладу руху, мчить своєю трасою.
Ні! Не могло так здатися. Бо якби пасажирський космоліт попав у таку лавину, то це була б найгірша пригода, яку мешканці всієї сонячної системи зазнали б протягом багатьох останніх років.
— Спалахи видно дедалі виразніше, — сказала Алька.
— То, мабуть, вогонь з головного вогнемета.
