Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
— Мадам Помфрі каже, що в неї просто шок, — прошепотіла Герміона.
— Скоріше, просто злиться, — припустила Джіні.
— Так, бо відразу оживає, якщо зробити отак, — сказав Рон і заклацав язиком, наслідуючи цокання копит. Амбридж блискавично сіла на ліжку, дико роззираючись.
— Щось сталося, пані професорко? — вистромила голову зі свого кабінету мадам Помфрі.
— Ні... ні... — відказала Амбридж, знову падаючи на подушки. — Мабуть, мені наснилося...
Герміона й Джіні затулили роти простирадлами, щоб заглушити регіт.
— Якщо ми вже згадали про кентаврів, — сказала Герміона, пересміявшись, — то хто тепер учитель віщування? Фіренце залишається?
— Мусить, — припустив Гаррі, — бо ж інші кентаври назад його не приймуть.
— Схоже, що викладатимуть і він, і Трелоні, — сказала Джіні.
— Можу закластися, що Дамблдор і сам би з радістю спекався Трелоні, — додав Рон, пережовуючи вже чотирнадцяту жабку. — До речі, цей предмет узагалі нікому не потрібний, Фіренце теж не набагато кращий...
— Як ти можеш таке казати? — здивувалася Герміона. — Після того як з'ясувалося, що справжні пророцтва таки є?
Серце в Гаррі закалатало. Він не розповідав ні Ронові, ні Герміоні, та й узагалі нікому, про що саме йшлося в тому пророцтві. Невіл їм сказав, що куля з пророцтвом розбилася, коли Гаррі тягнув його по сходах у залі Смерті, а Гаррі не поспішав нічого пояснювати. Він ще не готовий був бачити їхню реакцію на те, що мусить стати або вбивцею, або жертвою — іншого не дано...
— Шкода, що воно розбилося, — похитала головою Герміона.
— Шкода, — погодився Рон. — Зате Відомо-Хто не довідався, що ж там було... Куди це ти? — здивовано й розчаровано глянув він на Гаррі, що встав з ліжка.
— До Геґріда, — відповів він. — Він щойно повернувся, а я пообіцяв, що відвідаю його й розповім, як ви почуваєтеся.
— Ну, то добре, — буркотливо сказав Рон, дивлячись на клаптик ясно-синього неба за вікном палати. — Ми теж би з радістю пішли.
— Передай від нас вітання! — крикнула Герміона, коли Гаррі вже виходив з палати. — І запитай, що там сталося з... з його маленьким другом!
Гаррі помахав рукою, показуючи, що все почув і зрозумів, і вийшов з палати.
У замку було дуже тихо навіть як на неділю. Усі, зрозуміло, були на сонячному подвір'ї, радіючи, що завершилися іспити і маючи попереду ще кілька днів у школі, не затьмарених ні повторенням матеріалу, ні домашніми завданнями. Гаррі повільно йшов безлюдним коридором, поглядаючи у вікна. Бачив, як хтось шугає в повітрі над квідичним полем, а в озері кілька учнів купалися в товаристві велетенського кальмара.
Гаррі ніяк не міг вирішити — хоче він бути серед людей чи ні. Коли бував у товаристві, то хотів звідти піти, а коли залишався сам, то хотілося чиєїсь компанії. Подумав, що справді варто відвідати Геґріда, бо, відколи повернувся, навіть з ним нормально не порозмовляв...
Щойно Гаррі зійшов у вестибюль, як з дверей слизеринської вітальні вийшли Мелфой, Креб і Ґойл. Гаррі застиг на місці, те ж саме зробили Мелфой з дружками. Крізь відчинені вхідні двері знадвору долинали крики, сміх і плюскіт води.
Мелфой озирнувся — Гаррі знав, що той перевіряє, чи немає поблизу вчителів, — а тоді глянув на Гаррі й сказав приглушеним голосом:
— Вважай, карочє, Поттер, що ти труп. Гаррі здивовано підняв брови.
— Цікаво, — усміхнувся він, — як же це я й досі ходжу... Гаррі ще ніколи не бачив Мелфоя таким лютим. Відчув
певне задоволення, дивлячись на його бліде гостре й викривлене люттю обличчя.
— Ти за все заплатиш, — прошипів Мелфой. — Карочє, за те, що ти зробив моєму старому, ти заплатиш мені...
— Ой, як страшно, — саркастично сказав Гаррі. — Мабуть, Лордик Волдемортик просто хлопчик порівняно з вами... Що таке? — додав він, бо Мелфой, Креб і Ґойл отетеріли, почувши це ім'я. — Він же дружбан твого старого, хіба ні? Невже ви його злякалися?
— Думаєш, Поттер, що ти, тіпа, крутий, — насувався на нього Мелфой разом з Кребом і Ґойлом. — Зажди-зажди. Я ще до тебе доберуся. Тобі не вдасться засадити мого старого за ґрати...
— А я думав, що вже засадив, — відказав Гаррі.
— Дементори покинули Азкабан, — трохи заспокоївся Мелфой. — Карочє, мій старий разом з усіма іншими незабаром звідти повернеться...
— Ну то й що, — знизав плечима Гаррі. — Зате тепер усім відомо, що вони мерзотники...
Мелфоєва рука потяглася до чарівної палички, але Гаррі був набагато швидший. Він уже свою паличку витяг, а Мелфоєві пальці ще навіть не сягнули в кишеню.
— Поттере!
Чийсь голос забринів на весь вестибюль. Це Снейп піднявся сходами зі свого підвального кабінету, і Гаррі відразу відчув ненависть, незрівнянну з його зневагою до Мелфоя... хоч би там що казав Дамблдор, але він ніколи не пробачить Снейпові... ніколи...
— Поттере, що ти тут виробляєш? — як завжди холодно запитав Снейп, підходячи до них.
— Вирішую, яким закляттям ушкварити Мелфоя, пане професоре, — сердито відповів Гаррі.
Снейп вирячився на нього.
— Негайно сховай чарівну паличку, — коротко наказав він. — Десять очок з Ґриф...
Снейп зиркнув на величезні пісочні годинники на стіні й глузливо посміхнувся.
— Ага. Бачу, що в ґрифіндорському годиннику вже не залишилося, чого й знімати. Тоді ми, Поттере. просто...
— Додамо?
До вестибюлю увійшла професорка Макґонеґел. В одній руці вона тримача картатий саквояж, а другою важко спиралася на ціпок, але поза тим вигляд мала цілком непоганий.
— Професорко Макґонеґел! — покрокував до неї Снейп. — Бачу, ви повернулися з лікарні Святого Мунґо!
— Так, професоре Снейпе, — відповіла професорка Макґонеґел і скинула з плечей дорожнього плаща. — я знову, як нова копійка. Ви... Креб... Ґойл...
Владно поманила їх пальцем, і вони незграбно почовгали до неї своїми здоровецькими ножиськами.
— Нате! — шпурнула професорка Кребові саквояж, а Ґойлові плащ, — віднесіть у мій кабінет.
Ті попленталися мармуровими сходами нагору.
— Ну що ж, — поглянула професорка Макґонеґел на пісочні годинники. — Гадаю, Поттерові з друзями варто додати по п'ятдесят очок кожному за те, що попередили всіх про повернення Відомо-Кого! Що ви на це скажете, професоре Снейп?
