Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
— Поттере, ти мене не переможеш! — крикнула смертежерка.
Гаррі чув, як вона перебирається праворуч, щоб краще його бачити. Позадкував довкола статуї й заховався за ногами кентавра. Тепер його голова була на одному рівні з головою ельфа-домовика.
— Я була і є найвірнішою слугою Темного Лорда. Він мене навчав темних мистецтв, і я знаю такі потужні закляття, з якими тобі, жалюгідному хлопчику-горобчику, ніколи не впоратися...
— Закляктус! — крикнув Гаррі. Він дійшов до того місця, де ґоблін захоплено всміхався вже безголовому чарівникові, і вистрілив смертежерці в спину, коли вона зазирала за фонтан. Белатриса зреагувала так швидко, що він ледве встиг пригнутися.
— Протеґо!
На нього зрикошетив червоний струмінь його власного приголомшувального закляття. Гаррі відскочив за фонтан, а ґоблінове вухо полетіло через усю кімнату.
— Поттере, я дам тобі один-єдиний шанс! — крикнула Белатриса. — Віддай мені пророцтво... покоти його до мене... і я подарую тобі життя!
— Доведеться тобі мене вбити, бо його вже немає! — закричав Гаррі, і тієї ж миті його чоло пронизало болем. Шрам знову палав вогнем, і Гаррі відчув раптову хвилю ненависті, аж ніяк не пов'язану з його власною люттю. — І він це знає! — шалено зареготав Гаррі не гірше за саму Белатрису. — Твій любий Волдеморт знає, що пророцтва вже нема!
Мабуть, він буде не надто тобою задоволений?
— Що? Що ти хочеш цим сказати? — крикнула вона, і вперше в її голосі забринів страх.
— Пророцтво розбилося, коли я тягнув сходами Невіла! Цікаво, що тобі тепер скаже Волдеморт?
Шрам палав і пік... від болю на очах виступили сльози...
— БРЕШЕШ! — вереснула вона, але її лють уже не могла приховати переляку. — ПОТТЕРЕ, ВОНО В ТЕБЕ І ТИ ЙОГО
МЕНІ ВІДДАСИ! Акціо пророцтво! АКЦІО ПРОРОЦТВО!
Гаррі знову зареготав, бо знав, що це її розлютить. Голова боліла так, що, здавалося, череп зараз розколеться. Помахав рукою над одновухим ґобліном і миттю її відсмикнув, бо до нього вже летів черговий зелений промінь.
— Нічого вже немає! — крикнув він. — Нема що забирати! Пророцтво розбилося, й ніхто тих слів не почув! Так і передай своєму шефові!
— Ні! — заверещала вона. — Це неправда! Ти брешеш! ВОЛОДАРЮ, Я СТАРАЛАСЯ!.. НЕ КАРАЙТЕ МЕНЕ...
— Кидаєш слова на вітер! — крикнув Гаррі. Від жахливого, небувалого болю в шрамі, здавалося, аж вилазили очі. — Він все одно тебе не чує!
— Не чую, Поттере? — пролунав пронизливий, холодний голос.
Гаррі розплющив очі.
Високий худий, у чорному каптурі... страхітливе зміїне біло-кістляве обличчя... налиті кров'ю очі зі щілинками-зіницями... Лорд Волдеморт з'явився посеред зали, цілячись чарівною паличкою в Гаррі. Той завмер, не в змозі поворухнутися.
— Отже, ти розбив моє пророцтво? — вкрадливо мовив Волдеморт, пронизуючи Гаррі безжалісними червоними очима. — Ні, Бело, він не бреше... я бачу істину в глибині його нікчемної голови... місяці підготовки, місяці зусиль... і смертежери знову допустили, щоб Гаррі Поттер зірвав мої задуми...
— Володарю, пробачте, я не знала, я билася з анімагом Блеком! — ридаючи кинулася Белатриса в ноги Волдемортові. — Володарю, ви ж повинні знати...
— Помовч, Бело, — з погрозою сказав Волдеморт. — До тебе ще дійде черга. Чи ти гадаєш, що я прийшов у Міністерство магії, щоб вислуховувати твої слиняві виправдання?
— Володарю... він же тут... унизу... Волдеморт не звернув на її слова жодної уваги.
— Поттере, мені більше нічого тобі сказати, — спокійно промовив він. — Ти занадто часто мене дратував. І занадто довго. АВАДА КЕДАВРА!
Гаррі навіть пальцем не поворушив, щоб захиститися. У голові гула порожнеча, а чарівна паличка була спрямована в підлогу.
Але безголова золота статуя чарівника в фонтані зненацька ожила, зістрибнула з постаменту і брязнулася на підлогу між Гаррі й Волдемортом. Закляття чиркнуло по грудях статуї, що розставила свої руки, захищаючи Гаррі.
— Що?.. — закричав Волдеморт, озираючись довкола. А тоді видихнув: — Дамблдор!
Гаррі озирнувся, і серце в нього закалатало. Біля золотих воріт стояв Дамблдор.
Волдеморт націлився чарівною паличкою, і в Дамблдора шугнув черговий зелений промінь, але Дамблдор, майнувши мантією, раптом зник. Наступної секунди знову з'явився, тепер уже у Волдеморта за спиною. Махнув чарівною паличкою на рештки фонтану. Ожили й інші статуї. Статуя чарівниці кинулася на Белатрису. Смертежерка заверещала й почала відстрілюватися закляттями, але ніякої шкоди статуї вони не завдали, і та притисла Белатрису до підлоги. Тим часом ґоблін і ельф-домовик подріботіли до камінів, вимуруваних попід стіною, а однорукий кентавр учвал помчав до Волдеморта, який зник і знову з'явився вже біля басейну. Безголова статуя відштовхнула Гаррі назад, подалі від бійки, а Дамблдор пішов на Волдеморта. Золотий кентавр галопував навколо них.
— Томе, ти зробив дурницю, прийшовши сьогодні сюди, — спокійно мовив Дамблдор. — Зараз тут будуть аврори...
— Але мене вже тут не буде, а ти будеш мертвий! — гаркнув Волдеморт. Метнув у Дамблдора ще одне смертоносне закляття, проте не влучив, а тільки підпалив стіл служби безпеки.
Дамблдор змахнув чарівною паличкою. Закляття було таке потужне, що Гаррі, навіть захищений золотим охоронцем, відчув, як волосся стало дибки, коли закляття просвистіло повз нього. Волдеморт устиг вичаклувати прямо з повітря блискучий срібний щит. Закляття не завдало щитові видимої шкоди, він лише задзвенів глибоко, наче гонг — дивним моторошним звуком.
— Невже ти мене вб'єш, Дамблдоре? — гукнув Волдеморт, визираючи своїми вузькими червоними очима поверх щита. — Опустишся до такого звірства?
— Томе, ми обидва знаємо, що чоловіка можна знищити й іншими способами, — спокійно заперечив Дамблдор, йдучи до Волдеморта, ніби нічогісінько на світі не боявся, ніби ніщо не могло зупинити його ходи. — Мушу зізнатися: мені мало просто забрати в тебе життя...
— Немає нічого гіршого за смерть, Дамблдоре! — огризнувся Волдеморт.
— Помиляєшся, — Дамблдор і далі йшов на Волдеморта, говорячи так безтурботно, ніби вони спілкувалися за келихом вина. Гаррі було страшно дивитися, як він іде — абсолютно безборонний, без жодного щита... Хотів було щось йому крикнути, попередити, але безголовий охоронець спиною притис його до стіни, блокуючи найменші спроби вирватися. — Твоя неспроможність збагнути, що існують речі значно гірші за смерть, завжди була твоїм найслабшим місцем...
