Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
— Дивіться! — пискнула Парваті, що перехилилася через парапет і показувала на вхідні двері до замку, які знову відчинилися. Темну галявину залило світло, й було видно, як там рухається самотня довга чорна тінь.
— Увага! — стурбовано вигукнув професор Тофті. — Вам залишилося всього шістнадцять хвилин!
Але ніхто його не слухав. Усі стежили за постаттю, яка бігла в напрямку Геґрідової хижі, біля якої точилася бійка.
— Як ви посміли! — заволала ця постать, не зупиняючись. — Як ви посміли!
— Це Макґонеґел! — прошепотіла Герміона.
— Відчепіться від нього! Відчепіться, я сказала! — долинув з пітьми голос професорки Макґонеґел. — На якій підставі ви на нього напали? Він нічого не зробив!
Герміона, Парваті й Лаванда заверещали. Постаті навколо хатини вистрілили в професорку Макґонеґел не менш, ніж чотирма приголомшувачами. Чотири промені влучили в неї на півдорозі між хатиною й замком. На якусь мить професорка засвітилася моторошним червоним сяйвом, а тоді підлетіла вгору, впала з усього розмаху на спину й завмерла.
— Хай йому гаргуйлець! — закричав професор Тофті, який теж забув про іспит. — Без попередження! Ганебно!
— БОЯГУЗИ! — заревів Геґрід. Його голос було добре чути навіть зверху на вежі, а в замку аж хитнулося сяйво свічок. — КЛЯТІ БОЯЗУГИ! НАТЕ ВАМ... І ЩЕ НАТЕ...
— Ой матінко... — зойкнула Герміона.
Геґрід завдав двох могутніх ударів найближчим до нього напасникам. Судячи з усього, він миттю відправив їх у глибокий нокаут. Гаррі побачив, як Геґрід нахилився, і подумав, що на нього нарешті подіяло закляття. Та вже наступної миті Геґрід знову випростався, а на спині в нього був якийсь лантух... Гаррі зрозумів, що він поклав собі на плечі Ікланя.
— Хапай його, хапай! — верещала Амбридж, але останній дієздатний її помічник аж ніяк не палав бажанням кидатися під Геґрідові кулаки. І замість хапати, він так швидко позадкував, що перечепився через когось зі своїх непритомних колег і впав. Геґрід відвернувся й почав тікати, несучи на плечах Ікланя. Амбридж послала йому навздогін ще одне приголомшливе закляття, але не влучила, і Геґрід, який щодуху біг до дальніх воріт, розчинився в пітьмі.
Запала довга напружена тиша. Учні з роззявленими ротами дивилися в той бік. Тоді пролунав тремтячий голос професора Тофті:
— Е-е... вам лишилося п'ять хвилин.
Хоч Гаррі заповнив тільки дві третини карти, він ледве дочекався кінця іспиту. Потім абияк склав телескоп і помчав ґвинтовими сходами донизу. Ніхто з учнів і не збирався йти спати. Усі, збившись докупи біля підніжжя сходів, голосно й схвильовано обговорювали те, свідками чого стали.
— Яка паскудна жінка! — аж задихалася від люті Герміона. — Підкралася до Геґріда нишком, серед ночі!
— Мабуть, хотіла уникнути чергової сцени, такої, як з Трелоні, — велемудро сказав Ерні Макмілан, протискаючись до них.
— Геґрід класно себе показав, правда? — не так вражено, як стурбовано сказав Рон. — А як це від нього відбивалися всі закляття?
— Бо він має кров велетня, — тремтячим голосом пояснила Герміона. — Дуже важко приголомшити велетня. Вони як тролі, дуже міцні... але бідна професорка Макґонеґел... отримати чотири приголомшувачі в груди. А вона ж не така й молода.
— Жахіття, жахіття, — помпезно похитав головою Ерні. — Ну, я пішов спати. На добраніч усім.
Учні почали розходитись, схвильовано обговорюючи побачене.
— Добре, хоч Геґріда не потягли в Азкабан, — сказав Рон. — Мабуть, він приєднається до Дамблдора...
— Мабуть, — ледь не плакала Герміона. — Це жахливо! Я думала, що скоро повернеться Дамблдор, а тепер ми ще й Геґріда втратили.
Вони попленталися до ґрифіндорської вітальні й виявили, що там повнісінько учнів. Метушня знадвору розбудила декого, і ті попіднімали з ліжок друзів. Шеймус і Дін, які прийшли раніше за Гаррі, Рона та Герміону розповідали всім, що вони бачили й чули з астрономічної вежі.
— Але навіщо їм звільняти Геґріда зараз? — похитала головою Анжеліна Джонсон. — Це ж не Трелоні, він цього року викладав набагато краще, ніж раніше!
— Амбриджка ненавидить покручів, — з гіркотою пояснила Герміона, падаючи в крісло. — Вона завжди хотіла вигнати Геґріда.
— А ще вона підозрювала, що Геґрід підкидав їй у кабінет ніфлерів, — додала Кеті Бел.
— Отакої, — затулив рота Лі Джордан. — Та то ж я їй підкинув тих ніфлерів. Фред із Джорджем залишили мені двох, і я чарами закидав їх крізь вікно.
— Вона б його все одно вигнала, — сказав Дін. — Він був дуже близький до Дамблдора.
— Це правда, — погодився Гаррі, сідаючи в крісло біля Герміони.
— Сподіваюся, що з професоркою Макґонеґел усе добре, — трохи не плакала Лаванда.
— її занесли до замку, ми бачили з вікна спальні, — повідомив Колін Кріві. — Вигляд у неї був не найкращий.
— Мадам Помфрі її вилікує, — впевнено сказала Алісія Спінет. — У неї не було ще жодної невдачі.
Вітальня спорожніла майже о четвертій ранку. Гаррі не спалося. Його не полишав образ Геґріда, що тікав кудись у темряву. Гаррі був такий злий на Амбридж, що навіть не міг придумати для неї гідної кари, хоч Ронова пропозиція — кинути її в ящик з голодними вибухозадими скрутами — мала свої плюси. Заснув, уявляючи різні варіанти жахливої помсти, а через три години прокинувся страшенно втомлений. Останній іспит, історія магії, мав відбутися аж по обіді. Гаррі з величезним задоволенням після сніданку заснув би знову, але перед іспитом треба було повторити матеріал, тож він сів біля вікна вітальні, обхопивши голову руками і, переборюючи дрімоту, перечитував стос позичених йому Герміоною конспектів заввишки з півметра.
О другій годині п'ятикласники зайшли до Великої зали й посідали за столиками, на яких лежали перевернуті екзаменаційні білети. Гаррі був цілком виснажений. Хотів, щоб усе це закінчилося, щоб нарешті виспатися. Завтра вони з Роном збиралися піти на квідичне поле, політати на Ро-новій мітлі й насолодитися нарешті свободою від нескінченних повторень матеріалу.
— Відкрийте екзаменаційні білети, — промовила професорка Марчбенкс і поставила перед собою пісочний годинник. — Можете починати.
