Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин (книга жизни TXT) 📗
- Ой, та ну тебе! - одразу відреагувала місіс Візлі. - Я ж не те мала на увазі... твоя безпека набагато важливіша! До речі, Гаррі, я хотіла спитати, як ти збираєшся святкувати свій день народження. Сімнадцять років - це важлива дата...
- Я не хочу зайвого галасу, - швидко пояснив Гаррі, уявляючи цей додатковий тягар для них усіх. - Справді, місіс Візлі, цілком вистачить звичайної вечері... це ж якраз напередодні весілля...
- Ну, дивись мені. Я б хотіла запросити Ремуса й Тонкс, можна? А що скажеш про Геґріда?
- Було б добре, - зрадів Гаррі. - Тільки нащо вам зайва морока.
- Та що ти таке кажеш,... яка там морока...
Вона окинула його довгим пильним поглядом, сумно всміхнулася й пішла. Гаррі дивився, як вона змахнула чарівною паличкою біля мотузки для сушіння білизни, як вологе прання вистрибнуло з кошика й само розвісилось, і раптом відчув, що його гризе сумління за всі ті незручності й увесь той біль, що він їй завдав.
- РОЗДІЛ СЬОМИЙ -
Заповіт Албуса Дамблдора
Він брів по гірській дорозі, омитій холодно-синім світанковим сяйвом. Далеко внизу, повите туманом, лежало село. Чи той чоловік, якого він шукав, там? Чоловік, такий йому потрібний, що ні про що інше він не міг і думати; чоловік, який знав відповідь на те, що його турбувало...
- Гей, прокидайся.
Гаррі розплющив очі. Він знову лежав на розкладачці в брудній Роновій кімнатці на горищі. Сонце ще не зійшло, і в кімнатці було досить темно. Левконія спала, сховавши голівку під крихітне крильце. Шрам на Гарріному чолі поколював.
- Ти бурмотів крізь сон.
- Справді?
- Ага. «Ґреґорович». Весь час повторював «Ґреґорович».
Гаррі був без окулярів, і Ронове обличчя трохи розпливалося.
- Який Ґреґорович?
- Хіба я знаю? Це ж ти казав.
Гаррі замислився, потираючи лоба. Йому здавалося, що він десь чув це ім’я, однак не міг пригадати де.
- Здається, його шукає Волдеморт.
- Йому не позаздриш, - співчутливо сказав Рон.
Гаррі сидів на ліжку і розтирав шрам, остаточно прокинувшись. Намагався пригадати, що саме бачив уві сні, проте в уяві виникали тільки гори на обрії та обриси маленького села в глибокій долині.
- Думаю, він за кордоном.
- Хто, Ґреґорович?
- Волдеморт. Думаю, він десь за кордоном, шукає Ґреґоровича. На Британію це було не схоже.
- Ти знову зазирав йому в голову?
Голос у Рона був стурбований.
- Тільки не кажи, будь ласка, Герміоні, - попросив Гаррі. - Хоча як вона може заборонити мені бачити сни...
Дивився на клітку з маленькою Левконією і думав... чому ім’я «Ґреґорович» йому знайоме?
- Здається, - проказав помалу, - він якось пов’язаний з квідичем. Тільки я не можу... не можу згадати, як саме.
- З квідичем? - перепитав Рон. - Може, ти про Ґорґовича?
- Про кого?
- Драґомир Ґорґович, загонич, його два роки тому за рекордну суму купили «Гармати з Чадлі». Лідер сезону з незабитих квафелів.
- Ні, - заперечив Гаррі. - Я точно не думав про Ґорґовича.
- І я намагаюсь не думати, - зітхнув Рон. - До речі, з днем народження.
- Справді, я й забув! Мені сімнадцять!
Гаррі схопив чарівну паличку, що лежала біля розкладачки, націлився на захаращений столик, де вчора поклав окуляри, й сказав: - «Акціо окуляри»! - Хоч до них можна було дістати рукою, він невимовно зрадів, коли вони метнулися до нього - принаймні, до того моменту, поки окуляри не тицьнули його в око.
- Класно, - пирхнув Рон.
Насолоджуючись зняттям Сліду, Гаррі примусив літати по кімнаті різне Ронове добро, від чого Левконія прокинулась і збуджено затріпотіла в клітці крильцями. Ще Гаррі спробував чарами зав’язати шнурки на кросівках (потім кілька хвилин розплутував той вузол руками) і просто для розваги перетворив на Ронових плакатах жовтогарячі мантії гравців «Гармат із Чадлі» на блакитні.
- Ширіньку раджу застібати вручну, - порадив Рон, і захихотів, коли Гаррі негайно перевірив, чи все там гаразд. - Це тобі дарунок. Тільки розгорни тут, бо це не для маминих очей.
- Книжка? - здивувався Гаррі, беручи в руки прямокутний пакунчок. - Це що, відхід від традицій?
- Це не просто книжка, - відповів Рон. - Вона на вагу золота: «Дванадцять абсолютно надійних способів причарувати відьму». Пояснює все, що треба знати про дівчат. Якби я її мав торік, то точно знав би, як позбутися Лаванди і як ходити з... словом, мені її дали Фред із Джорджем, і я багато чого навчився. Ти здивуєшся, але чарівною паличкою там багато не вдієш.
Зайшовши на кухню, вони побачили на столі цілу гору подарунків. Білл і мосьє Делякур уже закінчували снідати, а місіс Візлі балакала з ними, чаклуючи над сковорідкою.
- Гаррі, Артур просив поздоровити тебе з повноліттям, - усміхнулася місіс Візлі. - Він мусив раненько їхати на роботу, але на вечерю повернеться. Там нагорі наш даруночок.
Гаррі сів за стіл і почав розгортати квадратний пакунок, на який вона вказала. Там був годинник, дуже схожий на той, що містер і місіс Візлі подарували на сімнадцятиліття Ронові. Він був золотавий, а замість стрілок на циферблаті кружляли зірки.
- Це традиція - дарувати чарівникові годинника на повноліття, - пояснила місіс Візлі, стурбовано поглядаючи на нього від плити. - На жаль, він не такий новий, як Ронів, він, власне, належав моєму братові Фабіану, а той не дуже дбав про речі, тому він трошки погнутий ззаду, але...
До кінця свою промову місіс Візлі не виголосила, бо Гаррі встав і обійняв її. Він намагався вкласти в ці обійми багато несказаних слів, і вона, мабуть, їх зрозуміла, бо незграбно поляпала його по щоці, а коли він її відпустив, трохи недбало змахнула чарівною паличкою, від чого половина бекону вилетіла зі сковороди на підлогу.
- З днем народження, Гаррі! - Герміона вбігла на кухню й додала до гори подарунків і свій. - Нічого особливого, але маю надію, що тобі сподобається. А ти йому що подарував? - запитала вона Рона, однак той вдав, що не чує.
- Ану, що там принесла Герміона? - вигукнув Рон.
Вона йому купила новенький стервоскоп. У інших пакунках були зачарована бритва від Білла й Флер («О, вона голить дьюже глатенько, - запевнив мосьє Делякур, - тільки тгеба вигазно казати, що тобі потгібно... інакше в тебе виявиться тгохи менше волосся, ніж ти спотівався...»), шоколадні цукерки від Делякурів і величезна коробка найновіших виробів фірми «Відьмацькі витівки Візлів» від Фреда з Джорджем.
Гаррі, Рон і Герміона не засиділися за столом, бо коли прийшли мадам Делякур, Флер та Ґабріель, на кухні стало тісно.
- Я все тобі поскладаю, - весело пообіцяла Герміона, забираючи дарунки в Гаррі. - Я майже готова, Роне, чекаю тільки, коли виперуться усі твої труси...
Ронове бурмотіння урвав звук відчинених дверей на другому поверсі.
- Гаррі, можеш зайти на хвилинку?
Це була Джіні. Рон різко зупинився, проте Герміона взяла його під лікоть і потягла по сходах. Відчуваючи хвилювання, Гаррі зайшов у кімнату Джіні.
Він ще ні разу тут не бував. Кімната була маленька, але світла. На одній стіні висів великий плакат чаклунської групи «Фатальні сестри», а на другій - фотографія Ґвеноґи Джонс, капітанки відьомської квідичної команди «Святоголові гарпії». Письмовий стіл стояв біля відчиненого вікна, що виходило в садок, у якому колись вони з Джіні вдвох грали у квідич проти Рона з Герміоною, і де тепер стояло велике, перламутрово-біле весільне шатро. Золотистий прапор, що його увінчував, був на одному рівні з вікном Джіні.
Джіні глянула Гаррі у вічі, набрала повітря й сказала:
- Поздоровляю з повноліттям.
- Ага... дякую.
Вона не зводила з нього очей; йому нелегко було витримати цей погляд - неначе він дивився на сліпуче світло.
- Гарний краєвид, - кволо пробурмотів він, показуючи на вікно.
