Три грані часу - Дімаров Анатолій Андрійович (читать книги онлайн бесплатно полные версии TXT) 📗
Вороги на якусь мить розійшлися. Скривавлені, смертельно втомлені, майже всі важко поранені, збившись у тісний гурт, стояли мисливці під скелею, і над ними вже нависла неминуча поразка: ворогів було набагато більше. Вони знову шикувалися плече до плеча для останнього натиску, а довкола валялися непорушні тіла, повзали й стогнали поранені, і ніхто не звертав на них зараз уваги. Ось чужинці, вишикувавшись, підняли вгору палиці й дрюки. Потрясаючи ними, вони щосили завили і рушили вперед. І мисливці приготувалися до останньої сутички.
Високо піднявши палицю, стояв попереду перший мисливець, — на голові в нього була зчухрана шкіра, кривавилися рани на плечах, на спині, ліва рука, перебита, безсило повисла. Спираючись на дрюка, стояв на одній нозі інший мисливець, а друга синіла розбухлим коліном. Ще один весь час спльовував кров: в нього була розтрощена щелепа. Але ніхто із них не стогнав, не скарживсь на біль: всі знали, що зараз помруть, і готувалися подорожче продати життя.
А ворог насувався, невблаганно й грізно. Він наперед уже святкував перемогу, обличчя чужинців аж світилося мстивою радістю. Все ближче й ближче підходили вони, потрясаючи дрюками й палицями, й А-ку вже бачив, з ким йому доведеться стати до останнього бою. Це був величезний чужинець, весь зарослий волоссям: дикою, нездоланною силою віяло від його постаті. Він ішов прямо на А-ку, піднявши важку й довгу палицю, червону од крові.
— А-ку зараз помре, — сказав А-ку, піднімаючи свою палицю.
І тут з кущів, позаду чужинців, одна за одною стали вилітати руді блискавиці: Га-ав привів свою зграю на допомогу мисливцям. Він летів попереду, вищиривши гострі ікла, й А-ку, не витримавши, щосили закричав:
— Га-ав! Га-ав!
І Га-ав його одразу ж почув: круто розвернувся, помчав у його бік.
Страшна палиця вже опускалася донизу, коли Га-ав налетів збоку і вдарив. Це був улюблений випад Га-ава: налетіти, рвонути, відскочити. Під рукою чужинця враз закривавилася рана, він похитнувся. А Га-ав налетів іще раз, тепер уже з іншого боку.
З бойовим вигуком кинувся А-ку на ворога.
Коли чужинець нарешті упав, А-ку, знеможений, теж опустився на землю. Все у ньому дрижало, світ плив перед очима, мерехтів чорними метеликами. А Га-ав повискував жалісно й лизав його закривавлене обличчя.
Потім А-ку, спираючись на палицю, звівся. Стояв, похитуючись, дивився, як мисливці й собаки розправляються з останніми чужинцями, і гордість поступово наповнювала його груди. Гордість за себе, за Га-ава, за своє плем’я, що перемогло і віднині буде господарем цієї прекрасної долини.
— Плем’я А-ку більше не вбиватиме собак, — сказав він Га-авові. — Плем’я Га-ава не боятиметься більше мисливців. Це кажу я, А-ку!
Га-ав лизнув його коліно, застукотів об землю хвостом…
А пізно-пізно, коли Великий Мисливець спав у своїй далекій печері й численні табуни дичини мирно паслися вгорі, поблискуючи ясними очима, А-ку разом із Га-авом зійшов на скелю, що височіла над печерою.
Прямо під ним палало величезне багаття: плем’я віднині вирішило не ховатися з вогнем. Хай світить у темряву, в даль, хай кожен бачить, що в долині оселилися могутні й непереможні мисливці, які не бояться нікого, — он вони танцюють унизу, довкола вогнища, сп’янілі од перемоги і втоми. А-ку ж не прилучився до танцю: сидів поруч з Га-авом, дивився у небо, і голова його аж пухла од незвичних думок.
Виразно бачив отих дивовижних тварин, які стривожено бігали по стіні таємничої печери під вогняним оком Великого Мисливця. Он вони всі, над головою А-ку, в такій величезній долині, що її не оббігти навіть найдовгоногішому мисливцеві. Й А-ку враз захотілося там побувати. Непереможно, до лоскоту в грудях.
Звівся, підняв палицю, вигукнув у небо:
— Я прийду на вас полювати! Це кажу я, А-ку!
Зморений боєм, А-ку міцно спав посеред печери, недалеко од багаття. Спало все плем’я, дрімала навіть стара, яка годувала вогонь, куняв і вартовий при вході, упевнений, що ніхто, — ні звір, ні людина, — не посміє зараз наблизитися до їхнього житла. Не спав лише наймолодший учасник міжзоряної експедиції — ієтанин Ваго.
Експеримент закінчувався, настав час відключитися од свідомості А-ку.
Повиснувши над А-ку, Ваго зосередив всю свою увагу, всю волю на низькому чолі юнака. Знову завихрилися біоструми, імпульси заструмували все швидше. А-ку, який досі лежав непорушний, заметався, застогнав, заворушив неспокійно руками: він мов хотів щось затримати, не пустити од себе, а потім глибоко зітхнув і завмер, лише дрібно тремтіли повіки. В голові у Ваго наче щось клацнуло, тріснуло: місток, який з’єднував їхні свідомості, щез назавжди.
Час був вирушати назад, у далеку долину. Пеленгатор уже посилав прямо в свідомість Ваго безперервні сигнали, а він все ще висів над юнаком, все ще дивився на нього: йому не хотілося з ним розлучатися. Що буде з А-ку, які пригоди чекають на нього, скільки він житиме і чи стане, врешті, першим мисливцем, озброївшись отією он палицею, щоб нести міжзоряну естафету, не підозрюючи навіть про її існування?
Ваго того не знав. Та й навряд чи коли взнає.
Подивившись іще раз на А-ку, вилетів із печери.
Згадав про наскельні малюнки, які так вразили А-ку, вирішив глянути на них на прощання.
Ось ця печера, з отвором таким широким і високим, що його не завалити жодним камінням. Над головою мерехтить шматочок зоряного неба, а тут стоїть густа чорна пітьма. Ваго подумав про світло, і печера одразу ж залилася ясним рівним вогнем. Чітко і виразно проглядався кожен закуток підземелля, високі стіни печери. Ваго довго роздивлявся дивовижних тварин і людей, пофарбованих у соковитий червоний колір. Невідомий художник, перш ніж братися за фарбу, довго й терпляче висікав у міцному граніті контури тварин і тоненьких смішних чоловічків, зображуючи цілі сцени з життя свого племені. Скільки треба було терпіння і часу, щоб вирубати крем’яним рубайлом хоча б оцього мамонта, який біг по стіні, високо піднявши хобот! Рух розлюченої до краю тварини було передано з такою динамікою, такою пластичністю, що Ваго вже здавалося: слон не тільки біжить — він сурмить, тривожно і гнівно… Або ось оця антилопа, до якої скрадається шаблезубий хижак. Як раптом застигла вона, почувши небезпеку, як напружилося все тіло її, готове до втечі! Ще секунда, ще мить — і вона помчить рівниною, високо й легко одриваючи од землі граціозний свій тулуб… Або ось оці кумедні тонкі чоловічки, чоловічки-палички з руками-стеблинами, — наймодерніші художники цивілізації Ваго, які ще в сиву давнину відмовилися од пензлів і фарб, мали б прийти сюди і повчитися, як передавати настрій і рух.
Геніально і просто.
Ваго враз помітив, що силует антилопи, яка зображена була внизу на стіні, трохи пошкоджений: обсипалася фарба, налипли шматочки кори. Враз пригадав, як ударив А-ку палицею і як потім довго шукав унизу, на долівці, дичину, — аж посміхнувся на оту первісну наївність, і йому стало так сумно, наче він залишав у цій долині щось дуже дороге, дуже рідне для себе.
З жалем одірвавсь од стіни, й печера одразу ж потонула в пітьмі.
Перед тим як покинути долину, Ваго облетів її всю. Бачив лише звірів і птахів — жодної ознаки присутності іншого племені, отже, А-ку міг спати спокійно.
І якщо йому повезе, він доживе до того щасливого дня, коли стане першим мисливцем.
І озброїться палицею з вмонтованим датчиком…
Ваго залишив долину і понісся прямо на схід. На позивні, що вимогливо лунали в свідомості.
Ще здаля побачив три вершини — снігових трьох братів, що гордо здіймалися над утопленою в пітьму ущелиною. Ніч іще панувала внизу, ревниво ховаючи від ока долину, кутаючи її в білі ковдри хмар, а три вершини стрічали вже сонце. Вкриті снігами, вони заливалися ніжним рум’янцем, що опускався все нижче і нижче, — вони мов аж росли, здіймаючись до неба, аж дзвеніли од кришталевої ясності, й Ваго довго дивився на них, зачарований.
А коли підлетів до долини, там уже панував ясний ранок. І дерева і трави, зарошені, були мов обсипані вогнями, що переливалися веселкою, ясна й прозора вода з шумом стрибала з каменя на камінь, розбиваючись на тисячі бризок, що довго пливли у повітрі кольоровими райдугами. Планета була прекрасною, кожен куточок її нагадував Ваго батьківщину.
