Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗
Вони розрахувалися за морозиво й попрямували до "Магічного звіринця".
Там було небагато вільного місця. Усі стіни були заставлені клітками. Смердючі мешканці кліток несусвітньо пищали, верещали, ґелґотіли й сичали. Доки відьма за прилавком радила якомусь чаклунові, як доглядати за двосторонніми тритонами, Гаррі, Рон і Герміона розглядали клітки.
Дві величезні пурпурові жаби жадібно ковтали мертвих мушок. Велетенська черепаха виблискувала за склом своїм розкішним панцирем. Отруйні помаранчеві равлики неквапно повзали стінкою скляного акваріума, а товстенький білий кролик з голосним ляскотом перетворювався то на шовковий капелюх, то знов на кролика. Ще там були різнокольорові коти, клітка з галасливими круками, кошик з кумедно-пискливими морськими свинками, а на прилавку стояла велика клітка з лискучими чорними щуриками, що стрибали через скакалки своїх довжелезних хвостів.
Чаклун з двостороннім тритоном нарешті пішов, і Рон підступив до прилавка.
— Це мій пацюк, — мовив він до відьми. — Відколи ми повернулися з Єгипту він має нездоровий вигляд.
— Поклади його на прилавок, — звеліла відьма, добуваючи з кишені важкі чорні окуляри.
Рон витягнув Скеберса і поклав його біля клітки зі щуриками, котрі перестали стрибати й підбігли якомога ближче.
Скеберс, як і майже все Ронове майно, мав пошарпаний вигляд і дістався йому у спадок від братів (раніше він належав Персі). Поряд із вгодованими щурами в клітці він здавався вкрай жалюгідним.
— Гм... — відьма взяла Скеберса. — А скільки ж йому років?
— Не знаю, — відповів Рон. — Досить старий. Раніше належав братові.
— А що він уміє робити? — поцікавилася відьма, уважно розглядаючи Скеберса.
— Е-е... — замислився Рон. Правду кажучи, Скеберс ніколи не виявляв жодних талантів. Відьма ковзнула поглядом зі Скеберсового драного лівого вуха до лапки, на якій бракувало пальця, і поцокала язиком.
— Добряче його життя пошарпало, — сказала вона.
— Мені його Персі вже таким дав, — почав виправдовуватися Рон.
— Такий звичайний пацюк живе не довше трьох років, — пояснила відьма. — Якщо хочеш витривалішого, можеш глянути на них...
Вона показала на чорних щуриків, які знову почали стрибати.
— Е, викаблучуються, — пробурмотів Рон.
— Ну, якщо не хочеш його міняти, то спробуй цей тонізуючий засіб для щурів, — порадила відьма, дістаючи з-під прилавка маленький червоний флакончик.
— Добре, — сказав Рон. — А скільки... ОЙ!!!
Рон різко нагнувся. З найвищої клітки йому на голову стрибнуло щось величезне, руде і з шаленим пирханням кинулося на Скеберса.
— КРИВОЛАПИКУ, НЕ СМІЙ!!! — заверещала відьма, але Скеберс, наче брусок мила, вислизнув у неї з рук, розкарячено гепнувся на підлогу і помчав до дверей.
— Скеб! — вигукнув Рон і вилетів услід за пацюком. Гаррі побіг за ними.
Хвилин з десять вони не могли знайти Скеберса, що заховався під сміттєвим бачком біля крамнички Усе для квідичу". Рон запхнув тремтячого пацюка в кишеню, тоді випростався і потер голову.
— Що то було?
— Або величезний кіт, або маленький тигр, — відповів Гаррі.
— А де Герміона?
— Мабуть, вибирає сову.
Вони повернулися в "Магічний звіринець" саме тієї миті, коли звідти вийшла Герміона, але без сови. Вона міцно притискала до себе величезного рудого кота.
— Ти купила цього монстра? — роззявив рота Рон.
— Він чудовий , правда? — усміхалася Герміона.
"Це вже як на кого", — подумав Гаррі. Руде котяче хутро було густе й пухнасте, але сам кіт був криволапий, а морду мав люту й на диво плескату, немовби лупнувся нею об цегляний мур. Тепер, коли поблизу не було Скеберса, кіт задоволено муркотів.
— Герміоно, та він мало не зняв з мене скальп! — обурився Рон.
— Він же не хотів, правда, Криволапику? — лагідно промовила Герміона.
— А Скеберс? — Рон показав на відстовбурчену кишеню. — Йому потрібна тиша і спокій! А тут під боком чигатиме цей котяра!
— До речі, ти забув тонізуючий засіб для щурів, — сказала Герміона, подаючи Ронові червоний флакончик. — І не хвилюйся , Криволапик буде в моїй спальні, а Скеберс — у твоїй. Усе буде нормально. Бідний Криволапонько!.. Відьма каже, що він уже хтозна-скільки пробув у її крамниці: ніхто його не купував.
— Цікаво, чому? — зіронізував Рон.
Вони рушили до "Дірявого Казана". Там уже сидів містер Візлі й читав "Щоденного віщуна".
— Гаррі! — усміхнувся він. — Як ся маєш?
— Дякую, добре, — відповів Гаррі, і вони всі троє підійшли до містера Візлі.
Містер Візлі відклав газету. З фотографії на Гаррі знову дивився Сіріус Блек.
— Його ще й досі не впіймали? — поцікавився він.
— Ні, — похмуро відповів містер Візлі. — Міністерство перекинуло нас усіх на його пошуки, але поки це нічого не дало.
— А якщо ми його впіймаємо, нам дадуть якусь винагороду? — поцікавився Рон. — Було б непогано на цьому заробити...
— Не роби з себе посміховиська, Роне! — урвав його містер Візлі, якому було явно не до жартів. — Тринадцятирічний чарівник не подужає впіймати Блека. Це зроблять азкабанські вартові, згадаєш мої слова.
Тут у шинок увійшла місіс Візлі з покупками, а за нею п'ятикласники — близнюки Фред і Джордж, новий староста школи Персі та Джіні — наймолодша і єдина донька в родині Візлів.
Джіні завжди захоплювалася Гаррі, проте страшенно ніяковіла при зустрічі з ним. Минулого семестру у Гоґвортсі він урятував їй життя, і тепер вона знітилася ще більше, ніж звичайно. Вона пробурмотіла "привіт", навіть не глянувши на Гаррі. А от Персі подав йому руку так поважно, мовби вони зустрілися вперше.
— Гаррі, приємно тебе бачити.
— Здоров, Персі, — ледве стримався від сміху Гаррі.
— Сподіваюсь, у тебе все гаразд? — бундючно потиснув йому руку Персі. Це скидалося на зустріч з мером міста.
— Все добре, дякую...
— Гаррі! — Фред відіпхнув Персі й уклонився. — Ти шикарно виглядаєш, старий...
— Грандіозно! — затряс Гарріну руку Джордж. — Просто фантастично!
Персі насупився.
— Та годі вже, — сказала місіс Візлі.
— Мамо! — вигукнув Фред, ніби щойно її побачив, і також потиснув їй руку. — Як приголомшливо тебе бачити...
