Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин (книга жизни TXT) 📗
- Якщо ви планували свою смерть від руки Северуса, то, мабуть, очікували, що бузинова паличка опиниться в нього?
- Визнаю, такий був мій намір, - підтвердив Дамблдор, - та не все вийшло так, як я хотів.
- Так, - погодився Гаррі. - Усе вийшло трохи не так.
Істота за їхніми спинами смикнулася й застогнала, а між Гаррі і Дамблдором запала довга мовчанка. Усвідомлення того, що буде з ним далі, поступово огорнуло Гаррі, неначе сніг, що м’яко падає згори.
- Я повинен повернутися, так?
- Вирішуй сам.
- Я маю вибір?
- О, так. - Дамблдор йому всміхнувся. - Ти кажеш, що ми на Кінґс-Крос? Думаю, якщо ти вирішиш не повертатися, ти зможеш... скажімо так... сісти на поїзд.
- І куди він мене повезе?
- Далі, - відповів Дамблдор просто. Знову запала тиша.
- Волдеморт має бузинову паличку.
- Справді. Волдеморт має бузинову паличку.
- Але ви хочете, щоб я повернувся.
- Я думаю, - сказав Дамблдор, - що коли ти обереш повернення, то є шанс покінчити з ним раз і назавжди. Я не можу цього пообіцяти. Але я знаю, Гаррі, що ти значно менше боїшся ще раз потрапити сюди, ніж він.
Гаррі знову подивився на жалюгідну істотку, що тремтіла й задихалася в закутку під сидінням.
- Не жалій мертвих, Гаррі. Жалій живих, а понад усе тих, що живуть без любові. Якщо ти повернешся, менше душ буде скалічено, менше родин розірвано. Якщо ти вважаєш, що це гідна мета, то ми, на разі, попрощаємось.
Гаррі кивнув головою і зітхнув. Покинути цей світ буде значно легше, ніж перед тим зайти в Заборонений ліс, але тут тепло, світло й затишно, а там, він знав, його чекає біль і страх нових утрат. Він підвівся, Дамблдор теж. Вони довго дивилися один одному у вічі.
- Скажіть мені останнє, - попросив Гаррі. - Це все справжнє? Чи відбувається лише в моїй голові?
Дамблдор засяяв усмішкою, і його голос прозвучав голосно й чітко у Гаррі в вухах, хоч яскрава імла знов опустилася, ховаючи його постать.
- Авжеж, Гаррі, це відбувається в твоїй голові, але чого ж воно має бути несправжнім?
- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ -
Прогалина в плані
Він знову лежав долілиць на землі. Запах лісу наповнював ніздрі. Відчував холодний твердий ґрунт під щокою, а оправа окулярів, збитих набік при падінні, боляче врізалася в скроню. Боліла кожна клітинка тіла, а місце, куди влучило смертельне закляття, посиніло, наче від удару залізним кулаком. Він не ворушився, лежав там, де впав, з неприродно вигнутою лівою рукою й роззявленим ротом.
Сподівався почути крики тріумфу й радості з приводу його смерті, однак чув лише швидкі кроки, шепіт і стурбоване бурмотіння.
- Володарю... володарю...
Це був Белатрисин голос, і вона мовби розмовляла з коханим. Гаррі не наважувався розплющити очі, зате дозволив усім іншим чуттям дослідити його скрутне становище. Він знав, що чарівна паличка усе ще не випала з мантії, бо відчував, як притискає її грудьми до землі. Живіт опинився наче на якійсь подушечці, і це йому підказало, що плащ-невидимка теж з ним, схований від чужих очей.
- Володарю...
- Годі вже, - пролунав Волдемортів голос.
Знову кроки: кілька людей позадкувало з того місця. Відчайдушно прагнучи побачити, що відбувається, Гаррі буквально на міліметр розплющив очі.
Волдеморт, здається, намагався встати. Смертежери один за одним розбігалися від нього, повертаючись у натовп, що оточував галявину. Сама лише Белатриса, яка стояла навколішки, залишилася біля Волдеморта.
Гаррі знову заплющив очі й обміркував побачене. Смертежери юрмилися довкола Волдеморта, що, вочевидь, упав на землю. Щось сталося, коли він влучив у Гаррі смертельним закляттям. Чи Волдеморт теж знепритомнів? Здається, так. Вони обидва впали і на якийсь час знепритомніли, а тепер обидва поверталися до тями...
- Володарю, дозвольте мені...
- Я не потребую допомоги, - холодно урвав Волдеморт, і хоч Гаррі цього й не бачив, але міг уявити, як Белатриса опускає свою послужливо простягнуту руку. - Хлопець... він мертвий?
На галявині запала мертва тиша. Ніхто не наближався до Гаррі, але він відчував на собі зосереджені погляди, що неначе втискали його міцніше в землю, і лише потерпав, щоб не смикнувся зрадливо палець або повіка.
- Ти, - звелів Волдеморт, а тоді щось бахнуло й почувся короткий скрик болю. - Оглянь його. Скажи мені, чи він мертвий.
Гаррі не знав, кого послали для перевірки. Він тільки й міг, що лежати, слухаючи, як по-зрадницьки калатає серце, й чекати, поки його обстежать. Та водночас він помітив, хоч це й невелика була радість, що Волдеморт остерігається до нього підходити, бо підозрює, мабуть, що не все пішло за його планом...
Руки, лагідніші, ніж Гаррі очікував, торкнулися його лиця, підняли повіку, залізли під сорочку й лягли на груди, перевіряючи, чи не б’ється серце. Він чув швидке дихання жінки, її довге волосся лоскотало йому обличчя. Він знав, що вона відчувала під ребрами ритмічні удари життя.
- Драко живий? Він у замку?
Шепіт був ледь-ледь чутний. Її вуста були за дюйм від його вуха, а голова нахилена так низько, що довге волосся затуляло його обличчя від свідків.
- Так, - видихнув він у відповідь.
Відчув, як стислася рука в нього на грудях, аж нігті вп’ялися в шкіру. Тоді вона забрала руку і випросталася.
- Він мертвий! - сповістила всім Нарциса Мелфой.
І аж тепер усі закричали, переможно загорлали й затупотіли ногами, і Гаррі побачив крізь повіки спалахи червоного й срібного світла, яким смертежери, святкуючи, стріляли вгору.
Усе ще прикидаючись мертвим, він усе зрозумів. Нарциса знала, що проникнути в Гоґвортс і знайти там сина можна було тільки в лавах завойовників. Та їй уже було байдуже, чи переміг насправді Волдеморт.
- Бачите?! - верескливо крикнув Волдеморт, заглушивши галас. - Гаррі Поттер загинув від моєї руки, й жодна жива людина тепер мені не загрожує! Дивіться! Круціо!
Гаррі цього очікував. Знав, що його тілу не дозволять спокійно лежати в цьому лісі, знав, що його піддадуть приниженню, щоб довести Волдемортову перемогу. Його підкинуло в повітря, і треба було неабияких зусиль, щоб звисати безвольно, проте сподіваного болю він не відчув. Його знову і знову підкидали в повітря. З нього злетіли окуляри, а ще він відчув, як трохи сповзла під мантією чарівна паличка, та все одно вдавав, ніби його тіло обм’якле і неживе. Коли він уже востаннє упав на землю, уся галявина вибухла глузливими криками й пронизливим реготом.
- А тепер, - сказав Волдеморт, - підемо в замок і покажемо їм, що сталося з їхнім героєм. Хто волочитиме труп? Ні... Стривайте...
Усі знову зареготали, і за кілька секунд Гаррі відчув, як затряслася під ним земля.
- Понесеш його, - звелів Волдеморт. - Його буде чудово видно на твоїх руках. Ну, бери свого юного дружка, Геґріде. І окуляри... начепіть на нього окуляри... треба, щоб його впізнавали.
Хтось зумисне грубо насунув Гаррі на носа окуляри, однак величезні руки підняли його напрочуд делікатно. Гаррі відчував, як тряслися Геґрідові руки від стримуваних ридань, як великі сльозини бризкали згори, коли Геґрід узяв його попід плечі й коліна, наче кладучи в колиску, проте Гаррі не посмів ні порухом, ні словом натякнути Геґрідові, що не все ще втрачено.
- Пішов, - наказав Волдеморт, і Геґрід пошкандибав, продираючись крізь густі хащі, виходячи з лісу. Гілки чіпляли Гаррі за волосся й одяг, але він лежав непорушно з трохи висолопленим язиком і заплющеними очима. Смертежери радісно репетували в темряві, Геґрід ридав, бредучи наосліп, і нікому й на думку не спало перевірити, чи не прослуховується пульс на незахищеній шиї Гаррі Поттера...
Двоє велетів ступали за смертежерами. Гаррі чув, як тріщать і падають дерева на їхньому шляху. Велети зчиняли стільки шуму, що птахи зривалися в небо й пронизливо верещали, і навіть крики смертежерів тонули в цьому галасі. Переможна процесія прямувала до узлісся, і за якийсь час Гаррі навіть із заплющеними очима відчув, як розступається темрява, і зрозумів, що дерева вже ростуть рідше.
