Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин (онлайн книги бесплатно полные TXT) 📗
У глибині автобуса крихітний чарівник у нічному ковпаці пробурмотів крізь сон:
— Не зараз, дякую, я ковтаю слимаків, — і повернувся на другий бік.
— Можеш сідати тут, — прошепотів Стен, запихаючи Гарріну валізу під ліжко за кріслом водія. — Це наш водій — Ерні Пренґ. Ерн, це Невіл Лонґботом.
Ерні Пренґ, підстаркуватий чарівник у масивних окулярах, кивнув Гаррі, який ще раз нервово пригладив своє волосся і сів на ліжко.
— Ерні, рушай! — сказав Стен, умостившись у кріслі поруч з водієм.
Знову щось голосно гримнуло, і "Лицарський автотобус" рвонув з такою швидкістю, що Гаррі повалився на ліжко. Ледве підвівшись, визирнув у темне вікно. Вони їхали вже іншою вулицею. Стен задоволено стежив за приголомшеним обличчям Гаррі.
— Ми якраз були отутечки, коли ти нам ото помахав, — пояснив він. — Ерні, де ми? В Уельсі, чи шо?
— Угу, — відізвався Ерні.
— А що, маґли не чують, як їде автобус? — запитав Гаррі.
— Маґли? — зневажливо мовив Стен. — А хіба вони взагалі щось чують? Чи бачать? Вони якісь пришелепкуваті — ніколи нічого не помічають.
— Стен, пора вже будити мадам Марш, — сказав Ерні. — За хвильку будемо в Аберґавені.
Стен поплентався нагору вузькими дерев'яними сходинками. Гаррі й далі позирав у вікно зі щораз більшим неспокоєм. Видавалося, що Ерні не зовсім вправно володів кермом. "Лицарський автобус" постійно виїжджав на тротуар, але нічого там не зачіпав: ліхтарі, поштові скриньки і сміттєві бачки розпорскувалися навсібіч, тільки-но він наближався, але потім знову поверталися на свої місця.
Стен зійшов разом з блякло-зеленою відьмою, закутаною в дорожню мантію.
— Осьо сюди, мадам Марш, — весело мовив Стен, а Ерн так різко загальмував, що ліжка за інерцією шугнули на півметра вперед. Мадам Марш затулила рота хустинкою й подріботіла східцями з автобуса. Стен жбурнув навздогін їй валізу і зачинив дверцята. Знову щось гучно гримнуло, і вони помчали далі вузенькою сільською вуличкою. Дерева розбігалися з-під коліс.
Гаррі не заснув би, навіть якби цей автобус так гучно не гримів і не стрибав одразу на сотні миль. У голові роїлися невеселі думки: що на нього чекає, і чи спромоглися Дурслі відтягти від стелі тітоньку Мардж.
Стен розгорнув примірник "Щоденного віщуна" і почав читати, висолопивши язика. Велика фотографія чоловіка з запалим обличчям і довгим скуйовдженим волоссям наче підморгнула Гаррі з першої сторінки.
— О, цей чоловік! — вигукнув Гаррі, забувши на мить про свої клопоти. — Його показували в маґлівських новинах!
Стенлі глянув на першу сторінку й реготнув.
— Сіріус Блек, — кивнув він. — Канєшненько, шо він був у маґлівських новинах. Ти шо, Невіле, з дуба впав?
Зверхньо глянувши на спантеличеного Гаррі, Стен подав йому першу сторінку.
— Читай частіше газеточки, Невіле.
Гаррі підніс газету до свічки й прочитав:
Гаррі глянув у затінені очі Сіріуса Блека — єдині живі цятки на виснаженому обличчі. Він ніколи не зустрічався з упирями, проте бачив їхні зображення на уроках захисту від темних мистецтв. Блек з його мертвотно-восковою шкірою мав саме такий вигляд.
— Ну, як тобі цей мальований красень? — поцікавився Стен.
— Він і справді одним прокляттям умертвив тринадцятеро людей? — здивувався Гаррі, повертаючи Стенові газету.
— Канєшненько, — відповів Стен. — Серед білого дня і на оченьках у свідків. Ото ж бо й воно. Правда, Ерні?
— Угу, — понуро підтакнув Ерні.
Стен розвернув крісло, щоб краще бачити Гаррі.
— Блек — один з прихильників Відомо-Кого, — промовив він.
— Що, Волдеморта? — вирвалося в Гаррі.
Поблідли навіть Стенові прищі; Ерні крутнув кермом, і фермерський будинок з жахом відскочив від автобуса.
Ти що, бляха-муха, з дуба впав? — закричав Стен. — Ти чо' вимовляєш його ім'я?
— Вибач! — поспіхом сказав Гаррі. — Вибач, я... я забув...
— Забув! — ошелешено мовив Стен. — Боже, мені аж серце вискакує...
— То... то Блек був прихильником Відомо-Кого? — нагадав примирливим тоном Гаррі.
— Угу, — сказав Стен, і далі потираючи груди. — Але коли манюній Гаррі Поттер переміг Відомо-Кого... — Гаррі знову нервово пригладив волосся. — ...тоді всім його прибічникам прикрутили хвости, правда, Ерні? Вони тоді скумекали, що їхній казочці кінець, і принишкли. Тільки не Сіріус Блек! Ходили чутки, шо він хотів стати наступником Відомо-Кого. Але не так сталося, як гадалося. Маґли оточили Блека серед вулички, а він вихопив чарівну паличку і підірвав піввулички разом з дванадцятьма маґлами і одним нашим. Жахливо, ге? І знаєш, шо він зробив після того? — запитав Стен тривожним шепотом.
— Що? — перепитав Гаррі.
— Зареготав , як навіжений! Ото стояв собі й реготав. А коли прибуло підкріплення з Міністерства магії, він спокійно пішов з ними. Ішов і реготав як псих. Бо він псих, правда, Ерні? Ге ж, псих?
— Якщо й не був до Азкабану то тепер — точно псих, — спроквола вимовив Ерні. — Я вже краще підірвав би сам себе, ніж загриміти в Азкабан. Але катюзі — по заслузі. Так йому й треба!..
— Нелегко було те все зам'яти, правда, Ерні? — додав Стен. — Піввулиці як корівка язиком злизала. І купа мертвих маґлів. До речі, як вони тоді викрутилися, як усе пояснили?
