Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Шпионские детективы » Кінець Великого Юліуса - Сытина Татьяна (книги полностью бесплатно TXT) 📗

Кінець Великого Юліуса - Сытина Татьяна (книги полностью бесплатно TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Кінець Великого Юліуса - Сытина Татьяна (книги полностью бесплатно TXT) 📗. Жанр: Шпионские детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— А чи була необхідність приходити у відділ прямо з аеродрому? Чи може, ви могли заїхати додому, прийняти ванну, вимити, наприклад, голову, якою вам давно пора зайнятися? І вже потім приходити з рапортом!

— Я міг заїхати додому, товаришу полковник!

— Чому ж ви цього не зробили? — з огидним спокоєм, навіть добродушно запитав Смирнов. — Ви вільні, молодший лейтенанте.

Вийшовши в коридор, Миша набрав повітря і глибоко зітхнув. «Жодного слова!.. Він жодного слова не спитав про те, як я з'їздив! Я не міг навіть розповісти про Марію Миколаївну! Потім… потім — це вже буде не те! Жодного слова!.. Їхати зараз додому! — в думках обурювався Миша, спускаючись по сходах до під'їзду. — Переходити в розпорядження капітана Берестова, який знову засадить за канцелярщину! Бути усуненим від справи Горелла? А якщо я слово дав відомстити за Бориса Володимировича? Якщо зобов'язаний? Їхати мити голову в той час, як Смирнов, і Захаров, і, мабуть, інші займаються бойовою роботою!»

— Пропуск! — різко сказав вартовий.

— Ну ось він, пропуск! — розлютовано відповів Миша.

Вартовий холодно подивився на документ, на Мишу і зробив легкий рух головою до дверей.

— Проходьте!

— Ну проходжу…

За хвилину Соловйов ішов до зупинки тролейбуса. Від душевного піднесення, з яким він поспішав у Москву, не лишилось і сліду.

Перед світанком, коли діти і щасливі люди сплять особливо міцно, в шибку спальні пані Штарке стукнув маленький камінець.

Етель Штарке вміла прокидатися від зовсім слабеньких звуків. Вона сіла на ліжку, провела долонями по обличчю, і пальці її стали вологими від поту.

Прокинувшись остаточно, вона розміркувала, що вбивця не попереджав би про свій прихід, і перевела подих.

— Гейнце! — спокійно окликнула Етель, сідаючи на край ліжка і відшукуючи ногами на килимку нічні туфлі. Вона знала, що Штарке стоїть по другий бік ліжка босий, в пом'ятій піжамі і широко розплющеними очима вдивляється у темряву, визначаючи напрям і характер звуку, який розбудив його.

— Я, муттерхен, — зараз же відповів Штарке. — До нас стукають, муттерхен. Зараз я з'ясую, хто наш гість.

— Не підходь до вікна, Штарке, я подивлюсь сама! — почала благати Етель, але Штарке посміхнувся коротким тріскучим смішком і почвалав до вікна.

Він притиснувся лобом до шибки і розглядів у темряві під вікном на клумбі фігуру людини без капелюха, закутану в довгий макінтош.

— Я відчиню! — заспокійливо сказав він Етель. — Я знаю, хто це. Не хвилюйся, спи і не здумай виходити до нас.

Він провів гостя, не запалюючи світла, в темну кімнату, спустив щільні зимові портьєри, яких у будинку Штарке не знімали і влітку, і запалив маленьку лампочку під глибоким бронзовим абажуром. Весь цей час гість стояв біля дверей, засунувши руки в кишені плаща і стежачи за Штарке сонними очицями, схожими на ведмежі.

— Якщо вам спаде на думку ще раз провідати мене вночі, орієнтуйтесь на третє вікно від ринви зліва, — незадоволено сказав Штарке. — Бог знає, що ви наробили з моїми трояндами, у вас не ноги, а сани!

— Як поживає пані Етель? — ввічливо спитав гість, знімаючи макінтош і акуратно складаючи його на стільці.

— Вона спить і почуває себе чудово! — буркнув Штарке. Він дістав із шафи графинчик з коньяком, два маленькі циліндрики з товстого кришталю, сів на диван по-турецькому, підібгавши під себе змерзлі ноги, і зразу став схожим на старого сердитого гнома. — Ви там даремно вбили собі в голову, що вона впливає на мене! Етель тут ні до чого.

Без макінтоша гість виявився людиною з помітною військовою виправкою і невиразним, глухим обличчям. Він сів у крісло біля дивана, відставив кришталевий циліндрик, пройшов до буфета, взяв склянку для води, наповнив її на дві третини коньяком, випив половину і закурив.

— Так добре живеться на покої, Штарке? — спитав він добродушно і поблажливо.

— Непогано! — усміхнувся Штарке, оглянувся на двері і налив собі коньяку. — Настільки непогано, — додав він, — що я не хочу ніяких змін.

— Чого вам хочеться, мені ясно! — сказав гість, придивляючись до Штарке — Ви думаєте, я знову прийшов вас умовляти? Нічого схожого! Я прийшов тому, що ви мені потрібні. Але я не умовлятиму вас!

— Новий варіант? — усміхнувся Штарке.

Гість допив коньяк і акуратно відставив склянку далі від кінця стола.

— Ви старий дурень, Штарке! — сказав він з жалем. — Сучасний хімічний завод коштує кілька мільярдів. Але завод можна побудувати багато разів. Вас не відновиш. Ви унікальний інструмент розвідки. Ось чому ви досі живі і проживете ще якийсь час, якщо схаменетесь. Час повертатися до нас, Гейнце.

— Безглузда розмова! — сердито відповів Штарке і хвацько ковтнув коньяк. — І даремно ви тішите мене компліментами. Я не хлопчик, щоб піддатися на цю вудочку.

— Дивно! — терпляче зітхнув гість. — От ніколи б не подумав, що ви перестанете працювати…

— Я хворий! — сказав Штарке. — А якби я був здоровий, я працював би проти вас. Слухайте, ми про все говорили! Нічого нового від мене ви не почуєте…

— Кому ви брешете? — незадоволено похитав головою гість. — Розвідник не хворіє. Розвідник тільки вмирає. Вам хочеться працювати. Як хочеться вам працювати, Штарке! Хіба ви забули, що неробство для вас згубне? Послухайтесь свого голосу! Простежте за собою в дзеркало! Ви метушитесь, кидаєтесь то в один, то в другий бік, з іншими, мабуть, багато базікаєте. Так завжди буває з нами, коли ми зупиняємося. Звільнення загальмованих реакцій! Може перейти в психоз, якщо не влізете назад у звичні робочі лещата. Пам'ятаєте Бернарда? Вам подобається вмирати в домі для божевільних? Починайте працювати, Штарке, і всі ваші хвороби зникнуть самі собою…

— Ні! — уперто сказав. Штарке. — Я вам сказав. Ні!

— Гейнце, ви справді не хлопчик! Ви ж знаєте, що від нас не йдуть! — уже серйозно сказав гість. — Ви живі досі тільки тому, що я все ще сподіваюся повернути вас до роботи. Хоча б ненадовго.

— Але ж я хворий. Чуєте ви? — дуже спокійно сказав Штарке, хоч у нього набрякли жили на скронях. — У мене грудна жаба. Я можу вмерти кожної хвилини, виконуючи завдання…

— За моїми відомостями, протягом останніх двох років у вас не було жодного припадку! — зауважив гість.

— Знаєте що? — роздратовано сказав Штарке. — Давайте припинимо цю безглузду розмову. Якщо вже ви прийшли і не даєте мені спати, розкажіть принаймні, що робиться в нашому рідному тераріумі! Як поживають Борделез, Шванке, Анрі? Як почуває себе Марі-Роз? — усміхаючись запитував Штарке.

— Борделез процвітає, він зараз далеко. Шванке щось не дає про себе знати, — як і раніш терпляче повідомляв гість. — Але були сигнали про те, що він балується героїном, так що може бути просто — параліч серця. — Гість говорив усе це розміреним, глухуватим, тихим голосом людини, яка звикла до того, що її завжди уважно слухають. Вираз його обличчя майже не змінювався. Шкіра на обличчі була суха і землистосіра, шкіра, яка не знає, що таке сонце і кисень. — Ваша учениця Марі-Роз розумниця, кращає з кожним днем і радує нас. От бачите, значить усе-таки тягне до старих друзів!

— Друзі? — похмуро усміхнувся Штарке. — Кожен з них із задоволенням викроїть собі пару підметок з моєї шкіри! Просто — цікаво.

— Та-ак! — сухувато кивнув гість. — Ви завжди були тверезою людиною. Словом, пора працювати! — новим, суворим тоном, що не допускав заперечень, сказав він. — Якби ми знайшли вас у сорок четвертому році, ви були б повішені. У сорок шостому ми дуже сердились. У сорок сьомому зм'якшилися і згадали ваші заслуги. Починаючи з сорок дев'ятого, ми зрідка зустрічалися, наче подружжя, що хоч і розведені, але зберігають ввічливий інтерес одне до одного. Тепер обстановка визріла. Нам потрібні досвідчені люди. Вам довіряють.

— Що ви хочете від мене, шефе, я ж усе вам сказав! — розізлився Штарке. — Якби я міг працювати, я віддав би останні роки свого життя Німеччині. Знаєте таку країну? По-моєму, ви теж вимовили своє перше слово по-німецьки.

Перейти на страницу:

Сытина Татьяна читать все книги автора по порядку

Сытина Татьяна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Кінець Великого Юліуса отзывы

Отзывы читателей о книге Кінець Великого Юліуса, автор: Сытина Татьяна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*