Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович (читать книги онлайн полностью без регистрации txt) 📗

Штурман переказав у переговорну трубку свої припущення пілоту. Бариль лише кивнув головою і відказав:

— Шукати будемо. Давай курс!

Як раніш вони кружляли навколо «Буревісника», так тепер зробили з «Кайманом» На пароплаві їх, напевне, ще не бачили, але Петимко не спускав його з очей. Їх сподіванки справдились — вони майже в упор налетіли на шхуну з переламаною щоглою, що йшла під мотором. Це був «Колумб». І переконалися в цьому не тільки через те, що прочитали назву на борту, а й тому, що впізнали Марка. Хлопець стояв біля стерна й дивився на них, хоч не зробив жодного руху. Біля нього стояла людина і, мабуть, щось наказувала, бо юнга одразу схилив голову. Льотчики ще розгледіли двох людей біля мотора. З них лише один стежив за літаком. Остерігаючись пострілів з револьвера, Бариль не спускався нижче півтораста метрів і обмежився лише одним польотом над шхуною. Мусили поспішати до корабля. Це треба було зробити якнайшвидше, бо штурман, звіривши курс шхуни, міг сказати цілком певно: «Колумб» іде до «Каймана». Відстань же від шхуни до пароплава була вп'ятеро коротша, ніж відстань від «Буревісника», а вона ж скоротиться ще, поки літак знайде есмінця та дасть знати про свої спостереження.

На кораблі за той час все більше хвилювались за долю літака. Минуло півтори години. На командному містку лишалися цілком спокійними лише командир, комісар і вахтовий начальник. Але й вони останні хвилини мовчали. Півтори години — це вже не подобалося ні командирові, ні комісарові.

Минула година тридцять п'ять хвилин. Літака ніхто на обрії не бачив. Командир дивився в бінокль і тихо покликав вахтового штурмана.

— Відзначте в журналі, — сказав він, — хто перший помітить літака, я відзначу це завтра в наказі.

Ту ж хвилину з палуби прозвучав хрипкий, надтріснутий голос діда Махтея:

— Ось він летить!

— Де, де? — запитало кілька голосів. Усі припали до біноклів.

— Зюйд-ост-тень-ост! — прогудів дід.

— Молодець, старий.

Тепер майже всі помітили в повітрі крапку, що швидко наближалась і збільшувалась. Незабаром почули гуркіт літака.

«Розвідувач риби» пролетів низько над кораблем, ледве не зачепивши поплавцями щогли. З кабіни висунувся Петимко махаючи руками, щось показував. Спочатку його ніхто не зрозумів. Командир есмінця вже приготувався дати наказ спинити машину, але літак пролетів далі й кинув за сотню метрів по курсу судна вимпел. Тоненька металева трубка з поплавком і прапорцем поринула під воду й одразу спливла.

— Боцман, виловіть вимпел! — скомандував вахтовий.

Боцман кинув за борт сітку-ловушку, вправно спіймав вимпел і витяг на палубу. Вимпел однесли командирові. Вахтовий начальник одкрутив закривку трубки і витяг записку.

— Штурман! Курс на «Колумб», розраховуйте швидкість шхуни п'ять миль на годину, — розпорядився командир. Потім обернувся до комісара: — Ви розумієте, коли не доженемо «Колумба», вони перейдуть на «Кайман», і ми не зможемо їх взяти. Вони у нейтральних водах. Ех… Да… Підійдіть до пасажирів і підготуйте їх: скажіть, що льотчики бачили Марка. Але скажіть не одразу, а то дуже хвилюватиметься мати.

Х. РАНОК ПОЛОНЕНИХ

У Марка підгиналися ноги. Дерев'яніли руки. Цілу ніч простояв він біля штурвала, не маючи жодної хвилини відпочинку. Крім втоми, давав себе почувати й холод. Дощ промочив і полонених, і загарбників, але захватники рухалися, викрутили свою одежу, крім того, частина одежі в них була непромокальна, а полонені, залишившись мокрі під вітром, незважаючи на серпень, посиніли від холоду. Моторист і юнга просили дозволити їм переодягтися, але пірати не звернули на це уваги, вони знали, що за кілька годин ні той, ні другий їм потрібні не будуть.

Тим часом море залишалось таким самим безлюдним, пароплави й кораблі не показувались ні близько, ні далеко. Нічого не виходило також з Маркових планів відносно нападу на одного з злочинців, коли б той наблизився до нього. Пірат і шпигун хоч і наближались, але були надзвичайно насторожені і весь час береглися несподіваного нападу.

На ранок, правда, такий напад став неможливим юнга відчував втрату сили, потрібної дія боротьби енне світло давало можливість загарбникам контролювати найменший рух своїх полонених.

Проте обидва, і Марко, і Левко, могли бути задоволені тим, що значно загальмували рух шхуни на південь. Вони знали, що після шквалу шхуна знову опинилась поблизу Лебединого острова. В цьому їх переконало світло маяка. Коли б ще знали наслідки вранішніх астрономічних обчислень рудого пірата, то могли б відчути велике задоволення. В усякому разі, вони помічали похмурість і досаду загарбників.

Справді, капітан піратського човна і шпигун нервувалися. Через той шквал, як вони думали, «Колумб» однесло назад, а тепер виявилось, що шхуна взагалі має мізерну швидкість і не встигла своєчасно прибути на умовлене місце. Вони спізнювались на півтори-дві години. Навряд чи пароплав-база затримається на такий час. Перспектива залишатися з цією шхуною в морі ще на цілу добу не приваблювала. Все ж поспішали до потрібного їм місця, як пасажир, спізнюючись на поїзд, поспішає на вокзал, сподіваючись, що поїзд вчасно не прибув або затримався.

Одна річ на шхуні однаково хвилювала, оборювала і дратувала як загарбників, так і полонених, хоча з різних мотивів. Це була рубка і люди в ній. Левко хвилювався долею пораненого Стаха Очерета, не знаючи, що справа була значно складніша, ніж він думав. Моторист повірив, Що поранений защіпнувся зсередини. Шкіпера в рубку переносив він, знав серйозність поранення, тому й турбувався, чи не вмер Стах Очерет після того, як з останніх, мабуть, сил защіпнув зсередини двері.

Марко палав обуренням, що в темряві ночі Андрій Камбала не зумів вийти з рубки й напасти на піратів. Останні теж позирали на рубку, але не наважувалися на рішучі заходи проти того, хто там зачинився На ранок побачили, що з середини рубки задраєно також ілюмінатор. Поранений чи поранені зачинилися й не виявляли бажання показуватись на палубі. Рудий та Анч почасти з того раділи, бо це зменшувало їм клопіт. Одночасно це трохи їх і непокоїло, бо хтозна, що можуть наробити люди, бувши непов'язані та не відчуваючи в себе коло виска дула револьвера.

Анч кілька раз пробував підслухувати під дверима рубки. Іноді здавалося, ніби чує якесь шарудіння і навіть голос, але тріскотіння мотора заважало. Разів два навіть стукав у двері, але ніхто не відповідав.

Востаннє, коли намагався підслухати, стоячи під рубкою, його увагу привернув шум, що здався йому знайомим. Анч озирнувся на рудого. Той стояв, задерши голову вгору. Просто на них з моря мчав літак. Летів він низько, і за хвилину льотчик міг побачити назву шхуни, а головне, що робиться на її палубі.

Шпигун зміркував, що треба негайно створити враження, ніби на судні все в порядку Хотів примусити полонених підняти вгору радісні обличчя, вітаючи льотчиків помахами рук, але глянувши на моториста і юнгу, зрозумів, що з того нічого не вийде, а загрожувати револьверами на очах пілота неможливо. Тоді вирішив удати абсолютну байдужість. Гукнув командирові стати коло моториста, а сам підійшов до юнги і став за його спиною.

Шпигун дуже добре володів собою в усіх випадках життя, але на цей раз змінився на обличчі, коли прочитав назву літака. Він добре пам'ятав, як позавчора з палуби човна підстрелили літак з такою самою назвою, і вважав його загиблим. Помітивши, що юнга дивиться вгору, засичав на нього, і Марко схилив голову. Хвиля радості залила його — він пізнав не лише літак, а й людей на ньому.