В океані - Панов Микола Миколайович (хороший книги онлайн бесплатно txt) 📗
— Біля Треллеборга, — виструнчився каштан другого рангу Курнаков. — Підійде датчанин, вестиме нас Зундом у Каттегат.
— Прошу сісти… По доповіді капітана третього рангу Андросова теж усе ясно… Теми намічених політзанять… З доку на криголам буде перенесена і укомплектована новими книжками бібліотека… Щоб забезпечити пересувками док, «Пінгвін» і «Топаз»… Хороша справа! Про списки закуплених книжок доповісте мені.
— Єсть доповісти про списки, — підвівся з крісла Андросов. — Дозвольте маленьке доповнення?
Сливін кивнув.
— З ініціативи комсомольської організації бібліотекар Ракитіна з'ясовує серед особового складу, хто які книжки хоче прочитати в дорозі.
— Вірно, питала вона й мене, — усміхнувся Сливін.
— Тетяна Петрівна вже зв'язалася з місцевим книжковим колектором, — продовжував Андросов. — Там обіцяли, коли одержать списки, забезпечити потрібний нам підбір книжок.
— Приємна дівчина Таня. От би її сюди в кают-компанію замість оцього вашого дракона — Глафіри! — шепнув Ігиатьєв штурманові криголама Чижову.
— Тоді б вона бібліотекарем бути не могла. Обслужити кают-компанію — роботи на цілий день, — діловито сказав Чижов.
Начальник експедиції закінчив проглядати свої записи. Безшумно оберталися пропелери, з ілюмінаторів потягло надвечірньою прохолодою.
Сливін задоволено розправив плечі, погладив бороду, окинув присутніх поглядом. Командири «Пінгвіна» — буксирного корабля, і «Топаза» — посильного судна, сидячи в кінці столу, пошепки говорили один з одним, але тепер повернули до Сливіна загорілі обличчя.
— Значить, товариші, підготовка до походу в основному закінчена, — сказав Сливін, підводячись. — У мирні дні ми, військові моряки, повинні з честю виконати для зміцнення миру важливе завдання Уряду. Моряки «Прончищева» нам чудово допомагають.
Сливін значуще помовчав.
— Прошу всіх пам'ятати. Багато днів проведемо у водах іноземних держав. Капітан третього рангу Андросов недаремно підкреслює необхідність ознайомити особовий склад з історією, етнографією, теперішніми політичними режимами Швеції і Норвегії. Відвідання іноземних держав — нова можливість для нас зміцнити дружбу з народами, які ми захистили від гітлерівського ira.
Сливін знову обвів присутніх поглядом.
— Ми, радянські люди, покликані допомогти нашому зростаючому цивільному флоту, перегнавши на Північ плавучий док для ремонту криголамів, траулерів, пасажирських суден. Певен — кожний віддасть усі свої сили й здібності справі успішного завершення походу. В усякому разі, якщо підемо без затримок, будемо в пункті призначення до настання осінніх штормів.
У колі ілюмінатора сяяла блакить безхмарного неба. Од військового корабля, який стояв у сусідньому басейні, долинув чистий дзвін склянок…
На містку «Прончищева» Фролов підняв бінокль, почав повільно вести ним зліва направо. За військовою звичкою ретельно оглядав море й берег.
Скоро здавати вахту Жукову — новому сигнальникові експедиції.
Непоганий хлопець Жуков, а який меткий… Спершу спробував було чванитись, хвастався, що він, мовляв, бойовий моряк, у дні війни ходив на Ханко, має зірку, медалі «За відвагу» і «За оборону Ленінграда». Але, коли він, Дімка Фролов, — теж гангутець, що обороняв Ханко, а потім ходив усю війну за Полярним колом, розповів йому тільки один-два із своїх бойових епізодів, хлопець одразу ж почав триматись інакше…
Фролов вів біноклем по береговій лінії.
У світлому, здвоєному колі виникли й поповзли вбік квадратоі тесані плити набережної. Зачорніли чавунні тумби кнехтів, стальні троси швартовів, закріплених навколо них. Хитнулися поручні дерев'яних сходень, перекинутих на стінки з бортів кораблів.
Погляд Фролова ковзнув далі — по воді рейду, гладенькій, як асфальт, райдужній від нафтових розводів. В окуляри бінокля увійшли борти кораблів. Бінокль уперся в прямокутну громаду доку посеред рейду.
«Оце так махина! — подумав Фролов, як думав щоразу, коли бачив док. — Справжній плавучий завод. Звідси його бічніі башти здаються не дуже великими, проте матроси розповідали — в них міститься ціла електростанція, що освітлює док, рухає його лебідки й крани… В цих баштах розташовані жилі приміщення, камбуз, ремонтні майстерні. А на нижній палубі, величезній, як стадіон, одразу можуть ремонтуватися кілька кораблів. І дві старі океанські баржі, розміщені по краях цієї палуби, вздовж башт, займають на ній не дуже багато місця…»
«Прончищев» приймав з набережної останні вантажі. Матроси, вишикувавшись біля сходень, передавали з рук у руки ящики, мішки з продуктами. Працював розвантажувальний кран. Грузовики один за одним ішли в тісні портові провулки, в бік відтінених зеленню червоних дахів.
«Скоро в море, — думав Фролов. — Важко собі уявити, що наш «Прончищев» впряжеться в оцю громадину, потягне її за собою через два океани».
З доку чувся віддалений гуркіт металу, по його нижній палубі рухалися маленькі постаті матросів.
«А цікаво виходить у житті. От де, значить, довелося зустрітися з боцманом Агєєвим… Виявляється, разом підемо в похід, — він на доку, я на криголамі. Він — мічман, як і раніш, військовий моряк, я — моряк криголамного флоту, цивільна тепер людина».
Раптом стало гірко, що списався з військових кораблів.
«А ось боцман Агєєв не списався. Не списалися й капітан другого рангу Медведєв та капітан-лейтенант Бубекін, відчайдушний моряк, що ходив у торпедну атаку на «Геріига»…» Почувши від Жукова прізвище Бубекіна, Фролов одразу згадав про цей подвиг північних моряків:
«Але й на криголамі цікава робота, хороші й дружні хлопці… От хоч би Жуков — як рветься демобілізуватися. Правда, іноді мріє про це, а іноді стає похмурим, натякає, що коли б не сердечна причина, все могло б піти по-іншому. Хороший хлопчина Жуков, мабуть, міцно здружимося з ним у поході… А що тепер робить боцман? Певно, підтягує хлопців на доку, навчає своєї улюбленої справи…»
— Перекур, матроси, — сказав розпрямляючись Агєєв.
Сунувши під пахву жерстяний мегафон, він зняв брезентові рукавиці, витер піт з круглого шершавого обличчя. Переступивши через бухти тросів і громіздкі звиви якірних ланцюгів, сів на купу довгих неструганих колод, покладених поряд з баржею вздовж стіни докової металевої башти.
Матроси боцманської команди сідали навколо. Дехто був у робочому вбранні, розстебнутому на грудях, інші — в потемнілих від поту тільниках. Кілька чоловік працювали оголені до пояса — під призахідним сонцем їхні плечі й спини блищали, як полірована мідь.
Вони сідали в тіньові місця, де більше відчувалася вечірня прохолода.
Матроси дивилися на море, на чіткі обриси кораблів, перекинуті силуети яких відбивались у жовтувато-зеленій воді.
На корму «Прончищева» вийшла Таия Ракитіна в білому халаті, з відром у руці. Вітер закручував халат навколо її ніг, грав волоссям, що вибилося з-під косинки. Чайки, що ширяли вдалині від корабля, з хрипкими криками кинулися до виплеснутих з відра хлібних скоринок.
Повернувши лагідне, жваве обличчя до доку, дівчина комусь усміхнулась.
Матроси також усміхнулись. Мосін — мускулястий, голий до пояса хлопець, зірвавши безкозирку, змахнув нею над коротко обстриженою головою. Дівчина відвернулася, легко помахуючи відром, зникла у камбузній рубці.
— Значить, не мені позивні! — з жартівливим сумом сказав Мосін. — От дівчина, на всі руки! І буфетниця, і бібліотекар, і медсестра. Ех, не вдержали ми її, братці, відпустили на криголам!
Мосін знову насунув безкозирку на брови.
— Тоді кому ж усмішку посилала, хто щасливець, матроси?
Він обвів пустотливими очима тих, що сиділи навколо, зупинив погляд на молодрму матросі Щербакову який розташувався віддалік.
— Чи не вам, товаришу колгоспник, дівчина звістку подавала?
