Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович (читать книги онлайн полностью без регистрации txt) 📗

— Лев! — крикнув Марко, вибігаючи слідом за Ясею з каюти і повертаючи за собою ручку дверей.

Обоє пробігли по шлюпдеку в напрямі до корми. На кпітанський місток не рискували підійматися, побоюючись, що лев може туди виплигнути, коли вирветься з каюти. Ближче до корми йшло кілька дверей, що, мабуть вели до камбуза та до кают-компанії, а на самому краю височіла радіорубка. Пробігаючи повз кают-компанію, юнга підніс до віконця електричний ліхтар і побачив що на дивані розлігся на весь зріст звір. Сполоханий світлом, хижак звів голову й пильно дивився у віконце. Цей звір був не такий великий, як лев, не мав гриви але належав він теж до хижаків котячої породи. Певне, в паніці хтось відчинив двері приміщення звірів, і вони розбрелися по пароплаву. Схопивши Ясю за руку, Марко вихром помчав до радіорубки. Залишалася єдина надія — заховатися в ній. На їхнє щастя, там звірів не було. Вона підіймалася над палубою нарівні з капітанською каютою, двері її були міцні, і там юнга й дівчинка відчули себе порівняно безпечно. Крізь віконце радіорубки виднілися вогники «Розвідувача риби», що з'являлися і зникали. До них наближався кліпербот.

Марко і Яся вирішили сидіти тихо і не світити даремно ліхтарем. Прислухались, чи не чути м'яких кроків якогось звіра, але тепер не чулося навіть ричання, яке раніш все ж час від часу долітало зсередини пароплава. Ні Маркові, ні Ясі не сиділося. Хлопець засвітив ліхтар і став оглядати господарство радиста на «Антопулосі». Йому доводилось бувати в радіорубках на інших пароплавах, коли він якось був на двотижневих радіокурсах у Лузанах. Він оглянув апаратуру і побачив, що вона для нього нескладна і він зміг би нею користуватися. Оглянув готову до включення в радіопередавач аварійну акумуляторну батарею, але чомусь не включену. Мабуть, радист збирався дати сигнал «SOS», але потім, охоплений загальною панікою, боячись, що його залишать на потопаючому пароплаві, покинув апарат і прожогом метнувся до шлюпки, що спускалась на воду. Марко перевірив апаратуру. Вона була цілком справна. Пригадалося йому, що за дня він бачив антену, натягнуту між щоглами. Хвилюючись, він включив аварійний акумулятор у прийомний апарат, повернув рубильник і простукав ключем знак виклику:.-..-..-..-..-..-..-..-..-..-..-..-. Після того тричі простукав… — … ^[7] — гасло, яке вимагає, щоб усі берегові та корабельні радіостанції негайно припинили роботу і слухали лише той корабель, що передає це гасло Коли в ефірі звучить це страшне гасло, радисти хмуряться і поспішно повідомляють про нещастя своїх капітанів, сповіщають радіограмами інші станції. Марко вистукував «SOS». Він вибивав не більше десяти літер на хвилину, тобто вдвічі менше, ніж найкращі радисти. Він сповіщав, що пароплав «Антопулос» потопає, пілот Бариль, штурман Петимко, Яся Знайда і Марко Завірюха просять їх шукати. Він хотів передати про врятування з підводного човна, про те, що можливо, ранком «Розвідувач риби» підійметься в повітря, але в нього не вистачало знання й досвіду на довгу радіограму Також не міг сповістити про їхнє місцезнаходження, бо не знав координат, і лаяв себе, що не спитав штурмана, який, безперечно, мусив їх знати.

Яся урочисто дивилася, як працював Марко. До останнього часу вона гадала, що радисти, для того щоб послати радіограму, пишуть її на папері і якимсь таємничим способом викидають у повітря. І зараз сподівалася побачити, як він писатиме й викидатиме папірець. Але вистукування ключем та іскри, які вилітали з передавача, вразили її ще більше.

Скінчивши передачу, Марко переключився на приймання. Він чув стрекотіння якихось іскрових радіостанцій, але розібрати нічого не міг. Часом вгадував окремі літери, та й тільки гірко жалів, що його знання радіосправи були такі мізерні, і докоряв себе, що не займався як слід вивченням радіо раніш Так він просидів хвилин п'ятнадцять і, нарешті, скинув навушники. Тепер треба було глянути на «Розвідувача риби». Юнга загасив ліхтар, і Яся одтулила ілюмінатор У морі було темно. Не видно було ні огнів на літаку, ні ліхтарика на кліперботі, що ним Петимко повіз бензин.

— Мабуть, штурман уже приплив до літака, і вони, пораючись, закрили од нас маленький ліхтарик, — висловив здогад юнга.

— Звірів не чути, — пошепки сказала Яся.

В небі яскраво світили зорі.

Але що ж це таке? — раптом якийсь відблиск яскраво майнув перед ілюмінатором, наче прожектор освітлював пароплав з лівого борту, якого їм не було видно. Невже за цей час до них підійшов інший пароплав? Може, він проходив поблизу і почув «SOS», послане відціля Марком? Хлопцеві й дівчинці хотілось вискочити з рубки, але, побоюючись хижаків, вони вирішили вийти обережно. Першим рушив Марко. Вийшов навшпиньки і тихо висунув голову за ріг рубки. Неподалеку від пароплава стояло якесь судно, наставляючи прожектор на «Антопулос». Воно, мабуть, стоїть не першу хвилину, бо юнга помічає шлюпку, яка відходить від борту того судна. Прожектор заважає ще більше, ніж темрява, розглянути його обриси. Та прожектор спрямовано на капітанський місток «Антопулоса», а не на радіорубку, і це все ж дає змогу Маркові розгледіти, що в того пароплава дуже низький борт. Прожектор освітлює шлях шлюпці, яка вже посередині між обома суднами. Марко приготувався гукнути попередження про хижаків, але, ще раз вдивившись у ледве видимі обриси тільки-но прибулого пароплава, без жодного звуку сховався назад. Він впізнав піратський підводний човен. До пароплава наблизились ще гірші хижаки.

XXIV. НА ПІДВОДНОМУ КОРАБЛІ

Піратський підводний човен майже весь день лежав на дні, вибравши для себе гарний піщаний грунт на глибині понад сто двадцять метрів. Тут пірати почували себе безпечно. Випадок з військовим кораблем, на присутність якого попередньої ночі вказували гідрофони, трохи турбував командира човна. Проте він міг вважати цю зустріч випадковою, а коли то й був військовий корабель, то навряд чи він підозрював присутність в цих місцях підводного човна. Нарешті, як не як, а човен перебував у нейтральних водах. Анч, жартуючи, пропонував пройтись по дну і пошукати грецький пароплав або недавніх гостей, що цієї ночі залишили підводний човен.

— Коли їх краби ще не з'їли, то вони незабаром розпухнуть і спливуть, — відповів командир.

Удень все ж довелося спливти на поверхню. Човен значний час перебував під водою, і старший офіцер, перевіряючи якість повітря, визначив, що в нього лишилось лише кілька балонів кисню. Але їх берегли про всяк випадок, поки не дістануть новий запас на надводній базі. Підводний човен, оглянувши в перископ поверхню моря, виплив на п'ятнадцять хвилин, щоб провентилювати приміщення та набрати чистого повітря. Уже бувши на поверхні, побачили літак. Він ішов на незначній височині. У біноклі одразу визначили, що це літак старої конструкції, значить, не військовий. Анч перший висловив здогад, що той літак шукає рибу. Коли він наблизився і почав знижуючись кружляти над човном, на його борту прочитали напис: «Розвідувач риби». Назва стверджувала здогад Анча. Вперта цікавість літака, що так низько кружляв над човном, стривожила й розсердила пірата-командира. Він наказав обстріляти літак з зенітних кулеметів. Командир певний був, що зіб'є цю надто цікаву машину і встигне знищити безкарно її і льотчиків. Знав, що льотчики не почують кулеметної стрілянини і не догадаються про неї, поки кулі не влучать у літак.

Влучити в літак на такій незначній висоті не трудно, і після кількох кулеметних черг командир помітив, що літак підбито. Пірати бачили, як «Розвідувач риби» почав знижатися, і негайно погнались за ним, боячись, щоб він не відлетів далеко і не повідомив когось про човен. Незабаром літак зник з очей. Але пірати були певні, що він уже на воді, і продовжували погоню тим самим курсом. Не знайшовши літака, вирішили, що він потонув, і командир наказав задраїти люки та пустити воду в цистерни, щоб човен знов міг піти на глибину.