Із Росії з любов'ю - Флеминг Ян (библиотека книг бесплатно без регистрации TXT) 📗
— Дуже погано.
— Мене це не обходить, приятелю. Моя ділянка роботи — зовсім легка. — Неш кинув швидкий погляд на годинник. — Десь за двадцять хвилин ми ввійдемо в Сімплонський тунель. Вони хочуть, щоб це було зроблено саме там. Так виглядатиме драматичніше для газет. Одна куля — тобі. Як тільки в'їдемо до тунелю. Тільки одна. В самісіньке серце. Гуркіт у тунелі допоможе на той випадок, якщо ти не схочеш померти тихо. Заглушить крик і таке інше. Потім одна куля в потилицю — їй. З твого пістолета. І вона піде у вікно. А потім ще одна — тобі, з твого ж таки пістолета. Твої пальці, зрозуміло, триматимуть зброю за руків'я. На твоїй сорочці буде багато слідів пороху. Самогубство. Ось як воно здаватиметься на перший погляд. Але в твоєму серці буде дві кулі. Це з'ясується згодом. Ще більша таємниця! І знову пошуки в Сімплоні. Хто був той чоловік з білявим волоссям? Вони знайдуть у сумочці фільм, а в твоїй кишені буде довгий любовний лист від неї. Трохи загрозливий. Це добрячий лист. Його написали в СМЕРШі. У ньому йдеться про те, що вона погрожувала тобі передати той фільм до газет, якщо ти відмовишся одружитися з нею. Мовляв, ти ж обіцяв одружитися, якщо вона викраде «Спектр»... — Неш помовчав, тоді неквапом повів далі. — А насправді «Спектр» це — міна. Коли ваші дешифрувальники почнуть з ним копирсатися, апарат вибухне і відправить їх на небеса. Непоганий додатковий дивіденд! — Неш похмуро всміхнувся. —У тому листі говориться ще таке: все, що вона могла запропонувати тобі, це апарат і її тіло, а також про те, що ти з нею робив. Смажений епізод! Згоден? Уявляєш собі, як це розпишуть у газетах? Лівій пресі тихенько підкажуть, де зустрічати цей поїзд. Всі передумови для сенсації: «Східний експрес», вродлива російська шпигунка, вбита в Сімплонському тунелі, брудні картинки, секретний шифрувальний апарат і симпатичний британський шпигун, який вбиває її і кінчає самогубством сам через те, що його кар'єра зазнала краху. Секс, шпигуни, розкішний поїзд, містер і місіс Сомерсет! Приятелю, цього вистачить на довгі місяці! Балачки навколо справи Хохлова припиняться самі по собі. А який удар у самісіньке око дістане славетна Британська таємна служба! Крах їхнього найкращого агента, знаменитого Джеймса Бонда. Які страхіття! Потім — вибух шифрувального апарата. Уявляєш собі, що думатиме про тебе твій шеф? А громадськість? Уряд? Американці? Оце тобі безпека! Ніяких атомних секретів від янкі. — Неш зупинивсь і дав час усьому сказаному осісти на дно, а потім не без пихи додав: — Приятелю, це буде скандал століття!
Атож, подумав Бонд. Атож. Він, звісно, має рацію. Французькі газети влаштують йому такі урочисті проводи, що їм не буде зупину. Вони не замислюватимуться над тим, як далеко можна зайти з картинками. Такої преси, яка б відмовилась скористатися подібним матеріалом, просто не існує. А «Спектр»? Чи вистачить у людей М. або в Deuxieme глузду припустити, що там закладено міну-пастку? Скільки може загинути найкращих шифрувальників Заходу? Боже, з цієї халепи треба вибиратися. Але як?
Корінець Нешевої «Війни та миру» поціляв йому в серце. Гаразд, треба спокійно поміркувати. Коли поїзд входитиме в тунель, пролунає гудок, а одночасно з ним почується глухе клацання і вилетить куля. Бондові очі вдивлялися в фіолетовий присмерк, немов вимірюючи глибину тіні в кутку під дашком верхньої полиці і точно утримуючи в пам'яті положення «дипломата» на підлозі. Що робитиме Неш після пострілу?
— Відколи я погодився, щоб ви приєдналися до нас у Трієсті, ви повели доволі ризиковану гру,— зауважив Бонд. — До речі, яким чином ви дізналися пароль?
— Здається, приятелю, ти не вловлюєш картини,— терпляче пояснював Неш. — СМЕРШ — організація досконала з усіх поглядів. Нічого кращого в світі не існує. Нам відомий кожний ваш пароль. Якби тільки хтось у вашій конторі замислився над такими випадками, він мав би помітити загальний малюнок, який накреслює моя фірма, і тоді б ви усвідомили, що кожного січня втрачаєте одного із своїх хлопчиків — десь у Токіо, чи в Тімбукту, чи деінде. СМЕРШ хапає його і вичавлює з нього пароль, а заразом і все інше, що йому відоме. Пароль повідомляють закордонним центрам. Це так само просто, як здати колоду карт. Отак воно, приятелю.
Бонд уп'явся нігтями в свої долоні.
— Що ж до Трієста, приятелю, то я сів на поїзд не там, а їхав разом з тобою вже давно, тільки в іншому вагоні. А в Трієсті вийшов і почалапав собі платформою. Бачиш, приятелю, ми чекали на тебе в Белграді. Знали, що ти зателефонуєш своєму шефові, або в посольство, або комусь іншому. Прослуховували ті югославські телефони цілими тижнями. Шкода тільки, що не розшифрували оте закодоване слово, яке він передав Стамбулу. Можна було б запобігти кривавому феєрверку чи якимсь іншим чином урятувати наших хлопців. Та головна мішень — це ти, приятелю, і ми, звісно, таки пошили тебе в дурні. Ти втрапив у смертельний зашморг від тієї хвилини, як тільки зійшов з літака в Туреччині. Залишалося єдине питання: коли його затягти. — Неш кинув швидкий погляд на свій годинник. Його ошкірені зуби фіолетове зблиснули кольором. — Тепер уже не довго, приятелю. До страти залишилось п'ятнадцять хвилин.
Бонд подумав: те, що СМЕРШ добре організований, було відомим фактом, але така ефективність — чистий сюрприз. Це життєво важлива інформація, яку він повинен передати в Лондон за будь-яких обставин. ПОВИНЕН! Мозок Бонда кружляв навколо деталей його химерного плану — жалюгідної і відчайдушної спроби перейти на той берег тонюсінькою кригою.
— Виходить, СМЕРШ непогано все передбачив,— неохоче визнав Бонд. — Мабуть, це завдало чимало клопоту. От тільки одна обставина... — Бонд зумисне дав кінцю фрази повиснути в повітрі.
— Що саме, приятелю? — Неш, що вже обмірковував свій звіт, насторожився.
Поїзд почав уповільнювати швидкість. Домодоссола. Італійський кордон. Отже, митниця? Та надія зблиснула і згасла — адже прямі спальні вагони не перевірятимуть до самої Франції, але навіть там пасажирів таких вагонів не дуже турбують. Ці експреси мчать просто через Швейцарію. Митницю на станціях проходять лише ті пасажири, які виходять у Брігу чи Лозанні.
— Ну, кажи, приятелю. — Неш начебто проковтнув гачок.
— Без сигарети не скажу.
— О'кей. Можеш закурити. Та якщо ти зробиш рух, який мені не сподобається, одразу ж будеш мертвий.
Правою рукою Бонд обережно сягнув кишені на стегні і витяг звідти портсигар, зроблений з гарматної бронзи, відкрив його і взяв сигарету. Так само неквапом видобув із кишені штанів запальничку, припалив сигарету і поклав запальничку назад. Портсигар він залишив у себе на колінах поруч з книжкою. Ліву руку Бонд обережно поклав на книжку і портсигар, ніби утримуючи їх, щоб вони не сповзли з колін. Він пахкав сигаретою і думав: якби ж то в нього зараз була спеціальна сигарета-сюрприз із вмонтованим у середину спалахом магнію чи якоюсь іншою вибуховою начинкою, щоб пожбурити її в обличчя супротивникові! Якби тільки його служба займалася такими іграшками! Але принаймні він досяг своєї мети і його при цьому не застрелили. Це вже добре для початку.
— Бачте... — Бонд виписав сигаретою коло в повітрі, щоб відвернути увагу Неша на той час, поки лівою рукою він засовував плаский портсигар між сторінок книги. — Бачте, все нібито має непоганий вигляд, але що буде з вами? Що ви робитимете після того, як поїзд виїде із Сімплона? Адже провідник знає, що ви подорожуєте разом з нами. За вами миттю кинеться поліція.
— Он ти про що... — Голос Неша знову став знуджений. — Та вам ніколи не піднятися до рівня, на якому продумують свої акції росіяни. Я зійду в Діжоні і візьму машину до Парижа. А там мої сліди зникнуть. Чутки про «третю особу» не завдадуть цій історії ніякої шкоди. В будь-якому разі про мене згадають, коли виколупають із тебе другу кулю і не знайдуть другого пістолета. Та їм мене не спіймати, бо це станеться значно пізніше. Завтра опівдні у мене побачення в кімнаті номер двісті чотири в готелі «Рітц». Там я складу звіт Розі. Вона сподівається здобути за цю операцію славу, і то неабияку. Потім я перевтілюся в її шофера, і ми поїдемо до Берліна. Отак воно, приятелю. — У рівному голосі Неша раптом забриніло збудження. — Гадаю, у неї в сумці може лежати для мене навіть орден Леніна. Ласий шматок, як кажуть росіяни.
